Головна ідея «Полум’я братерства» – це не встановлення свічок, а будування відносин

Павло Лоза ■ПОДІЇ ■ №32, 2019-08-11

Розмова з Матеушем Стахевичем, віце-президентом Програмного руху дослідників в Об’єднанні польських гарцерів

Ми зустрічаємося 14 серпня о 18:00 на цвинтарях, могилах воїнів Української Народної Республіки, бо…

Бо ці люди – наші герої. Улітку 1920 року, коли вирішувалася доля Польщі, українці єдині справді нам допомогли – не якимось обладнанням з військових надлишків чи спостерігачами, а солдатами, які ризикували життям заради вільної Польщі. Після років забуття про це треба говорити. Ми в боргу перед цими людьми, це борг вдячності, але також провини – бо, підписуючи перемир’я, а потім – Ризький мирний договір, Польща кинула свого союзника і відмовилася боротися за вільну Україну. Ми повинні назвати це своїми словами та взяти на себе відповідальність за це: то була зрада. Це нелегко, бо існує певний опір перед усвідомленням того, що поляки не завжди були тільки героями або жертвами. Тому нам важко розібратися з такими історичними подіями, як Єдвабне, Сагринь чи Залешани.

Матеуш Стахевич. Фото – скрін з Youtube

Але друга причина цієї акції навіть важливіша: пам’ятаючи про тодішній союз, ми хочемо будувати – для нинішніх та прийдешніх часів – гарні відносини з українцями, які є для нас дуже важливими сусідами, членами нашого суспільства (українські мігранти, що живуть серед нас) та співгромадянами (члени української меншини у Польщі). Присутність мільйона, а може, навіть двох мільйонів українців над Віслою – це для нас, гарцерів, момент важливого випробування. Зараз ми складаємо іспит з братерства.

Але не всім це подобається. Коли навесні вийшов фільм про вашу акцію, під ним одразу з’явилися коментарі про Волинську трагедію, про те, що українці вбивали поляків і вони – «ніякі не союзники».

На жаль, так сьогодні виглядає дискусія про польсько-українські відносини у соціальних мережах. Щойно з’явиться якась позитивна інформація з цієї сфери, одразу знаходиться людина, яка почувається зобов’язаною нагадати: хто саме вбивав поляків на Волині та хто стріляв у Львівських орлят. І заявляє – невідомо, від чийого імені – що «не буде жодного примирення, поки українці не вибачаться за Волинь». Так, ніби взагалі не було десятиліть діалогу, заяв представників державної влади, вшанування жертв обома сторонами і, зрештою, слів «пробачаємо та просимо вибачення».

Поляки та українці з різних причин приречені на близькість. Тому варто шукати, що нас об’єднує. А ми керуємося словами Яна Новака-Єзьоранського про те, що позитивні відносини між народами будуються на рівні громадян.

Власне. Ця акція призначена не тільки для гарцерів з вашого Об’єдання чи пластунів із «Пласт Польща»?

Пластуни та гарцери – це організатори, але до участі в урочистих заходах 14 серпня ми запрошуємо всіх, хто хоче стати поруч та спільно віддати честь забутим героям обох наших народів. Ми запрошуємо місцевих мешканців, представників духовенства, інші суспільні організації, медіа, представників місцевого самоврядування. Зрештою, в деяких містах такі ініціативи існують вже роками, ми просто допомагаємо це поширити.

Успіх акції залежить також від сміливості. Ми отримали повідомлення від гарцерів із Підкарпаття – де складні польсько-українські теми досі живі та викликають сильні емоції – що, попри виховання в дусі недовіри до українців, вони розуміють необхідність дій у цій сфері, але бояться осуду з боку місцевих спільнот. Ми як організатори почули найбільше публічних звинувачень саме з боку мешканців того регіону. Тому на деяких територіях акцію будуть проводити немісцеві гарцери – наприклад, на цвинтар у Ланьцуті приїде сильна команда з Об’єднання в Білограї.

Треба, однак, наголосити, що в соцмережах ми отримали тисячі слів підтримки, позитивних реакцій з обох країн. Їх було незрівнянно більше, ніж коментарів, що виражали ненависть. Тепер нам важливо, щоб так само сталося «наживо».

У скількох місцевостях, на скількох цвинтарях чи поодиноких могилах цього дня запалає «Пломінь братерства» і як ви ці місця знайшли?

Ми встановили у Польщі близько 70 місць поховань воїнів УНР. Спершу ми думали, що, якщо вдасться провести акцію в 5 місцях – буде дуже непогано. Тим часом ми отримали заявки на проведення акції уже з 30 місць. Я сподіваюся, що за рік, коли буде кругла річниця цієї війни, акцій буде ще більше.

А карту цих місць ми створили на основі даних з публікації доктора Олександра Коланьчука. Завдяки його останній книзі «Українські політичні емігранти в науковому, культурному, суспільному та економічному житті ІІ Республіки Польща» ми дізналися про долі українських військових після їхнього інтернування. Це наступна болісна для поляків історія: герої боротьби за нашу свободу після виходу з таборів мали обмежені можливості поселення, а діти польок, які вийшли за українських офіцерів, втрачали польське громадянство. Їхнє становище було несправедливим, хоча вони внесли величезний вклад у державну роботу – адже це були контрактні офіцери Війська польського, вчителі, представники духівництва. Достатньо подивитися хоча б на могили цих ветеранів на Раковицькому цвинтарі у Кракові чи на Центральному цвинтарі у Щецині: це професорський склад тамтешніх вищих навчальних закладів. Багато воїнів, які дожили до 1939 року, обороняли потім Польщу під час «Вересневої кампанії». Загалом у польській армії тоді було не менше, ніж 120 тисяч українців. І про це треба говорити.

Чи під час акції учасники дізнаються про це – хто спочиває у могилах і якою були їхні долі?

Так. Запалюючи свічки, ми розповімо про польсько-український союз 1920 року та про долю цих людей. У кожному місці сценарій урочистих заходів буде інший – залежно від того, чи буде присутня місцева влада, духівництво різних конфесій та обрядів, якою буде участь місцевих спільнот. Наприклад, до Любліна приїдуть також пластуни з Рівного.

Варто зазначити, що головна ідея «Пломеню братерства» – це не встановлення свічок, а будування відносин. Цього року ми лише починаємо. У майбутньому хочемо це продовжувати і розширювати нашу співпрацю на інші проекти.

Чому ви вирішили звернутися до історії?

Коли ми починали цим займатися, багато хто нам казав: «Окей, давайте будувати позитивні відносини, але на основі чогось не такого суперечливого, як історія. Вона дуже складна і завжди буде отрутою». І ми це розуміємо. Але водночас ми бачимо, що саме історія є ключем до наших відносин. Поки ніхто до неї не звернеться – поляки ставляться до українців радше доброзичливо. Нерідко ця доброзичливість має в основі патерналізм (патерналізм – система політичних відносин, за якої одні політичні суб’єкти поводять себе до інших як «батько» до «дітей» – ред.), почуття вищості, вона не має нічого спільного з партнерським підходом. Наприклад, «я ціную пані Оксану, бо вона добре прибирає», а «пан Володимир не має рівних у нанесенні штукатурки». Але коли в дискусії, особливо в Інтернеті, з’являється Волинь або Львів – навіть така доброзичливість зникає. Замість неї з’являється презирство. Бо нагадування про звірства 70-80-річної давнини іде у парі із саркастичними натяками на те, що українці – це народ без історії, без культури, що вони мають власну державу лише близько 30-ти років, навіть – що це «ніякий не народ», а частина російської нації. Ми вважаємо, що гарні відносини можна будувати лише на взаємному пізнанні та повазі. Тому треба якомога частіше та ширше показувати полякам багату українську культуру, тисячолітню спадщину та українську державну традицію, якій поляки також багато чим завдячують. Саме тому ми почали з себе та в березні привели наших інструкторів на концерт «Szewczenko Revolution» хору «Дударик». І тому організовуємо «Пломінь братерства».

Wariant tekstu w języku polskim tutaj.

Поділитися:

Схожі статті

Прокуратура розкриває мережу злочинів серед коментаторів антиукраїнського порталу

Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №31, 2019-08-04 Більшість наших читачів знає портал Kresy.pl, який нерідко, маніпулюючи інформацією, стає джерелом ненависті проти українців у Польщі....

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*