Зустріч громади із уповноваженою з прав меншин у Підкарпатському воєводстві: про що домовилися

Микола Пульо ■ ГРОМАДА ■ №12, 2020-03-22

9 березня у підкарпатській воєводській адміністрації у Ряшеві пройшла зустріч представників національних і етнічних громад з уповноваженою у справах нацменшин та віце‑воєводою. Це – перший такий захід за кілька років, який відбувся на воєводському рівні.

Фото з facebook.com/puwrzeszow

У зборах взяли участь очільники неурядових організацій ромів, вірмен, росіян та українців, які були найчисленнішими. Їх представляв Ігор Горків з перемиського відділу Об’єднання українців у Польщі, Михайло Пульковський з товариства «Український народний дім» та директор школи імені Маркіяна Шашкевича Петро Піпка. Місцеву адміністрацію натомість репрезентували заступниця воєводи Йоланта Савицька та уповноважена у справах національних меншин Малґожата Майка-Онишкевич.

Окрім них, на зустріч прийшли реставраторка архітектурних пам’яток Беата Кот та представник кураторіуму освіти (органу урядової адміністрації на місцях, що займається освітнми питаннями у межах воєводства – ред.). Від імені українців першим взяв слово голова перемиського ОУП Ігор Горків – він розповів про досягнення і проблеми громади. Описав діяльність меншини в Перемишлі, яка, окрім свого пріоритетного завдання — відновлення історичної будівлі Народного дому, змогла провести багато цікавих заходів, співпрацюючи також із іншими, не лише українськими, організаціями.

Ігор Горків звернув увагу на те, що українська громада вже кілька років намагається виходити поза своє середовище і залучати до ініціатив також представників польської більшості. Серед основних труднощів і перешкод у її діяльності – питання дотацій на проект співпраці між Польщею, Україною та Білоруссю, підписання угоди на який затягується від 2018 року.

Пан Ігор зауважив, що ця ініціатива має велике значення – фінансове, організаційне та репутаційне, тож попросив воєводу про допомогу в цій справі. Ігор Горків говорив також про проблему знищення й осквернення українських поховань та місць пам’яті, запропонувавши встановити там камери спостереження. Розповівши про завершення проекту оцифрування всіх номерів «Нашого Слова», він додав, що цю ініціативу варто продовжувати, аби зберегти і зробити доступними широкому загалу й інші елементи спадщини української меншини у Польщі.

На завершення пан Ігор подякував за те, що воєвода відвідала заходи із вшанування пам’яті українців у Павлокомі, а також за ефективну співпрацю з офісом уповноваженої у справах нацменшин. Представники товариства «Український народний дім» та «шашкевичівки» лише доповнили те, що розповів голова перемиського ОУП. Зокрема, нагадали про 58-му ділянку на комунальному цвинтарі в Перемишлі, де спочивають українці – жертви катівні комуністичних служб безпеки, а також про ремонт цвинтаря з похованнями воїнів УНР у Ланцуті. Відновлення цього кладовища варто було би закінчити до 100-ї річниці спільного параду польської та української армій у Києві 8 травня.

У воєводській адміністрації пообіцяли відповісти на ці питання пізніше. Богдан Ґоч розповів про проблеми лемківського музею у Зиндрановій: його фінансування не змінювалося протягом останніх 10 років, але ціни – й відповідно, витрати на утримання установи – уже виросли у кілька разів. Розмова на українські теми зайняла більшість часу, відведеного на зустріч, передусім тому, що представники інших меншин були не такі активні, а їхні доповіді обмежувалися коротким описом поточної діяльності. На увагу заслуговує присутність російської громади.

Її представниця заявила, що їхня організація, хоч і нечисленна, відкрита до представників усіх націй, які будь-коли проживали на території Росії – і дорадянського періоду, і часів СРСР, і сучасної РФ. Із контексту випливало, що вона вважає усіх цих людей росіянами. На завершення віце-воєвода сказала, що задоволена результатами зборів та атмосферою взаєморозуміння, додавши, що сподівається на розвиток позитивних відносин між організаціями нацменшин та представництвом держави у регіоні.

Усі погодилися з тим, що такі зустрічі треба проводити принаймні раз на півроку – організатори кажуть, що постараються так і робити, а також допомагатимуть громадам вирішувати поточні питання.

Поділитися:

Схожі статті

Перспективи української громади: думки активістів з Любичі-Королівської та Ґданська

Орест Лопата ■ 30-ліття ОУП ■ №25, 2020-06-21 Після 1947 року Любича-Королівська стала на східних рубежах Польщі своєрідним «українським островом Робінзона Крузо». І сьогодні...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*