Володислав Грабан ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 

Сніг наповнял мокре обутя. Оболілы ноги давали знати, же настал час повертати домів. Ватуванка покрыта ледом, міцно твердла, же на кождому кроці, при кождім руху тріщала, як розбиваны колоды дерева. Хырбет, як панцір черепахы, як дымячий горб, штораз барже покрывал ся ледовом луском. Бараня шапка навколо головы пущала дымлячы теплы опары. В краєвиді ліса, серед глубокой тишы тота дивна постать здавала ся цілком чужом. Повторювала такы самы рухы – тяла сокыром дерево.

Зима гора Перун

Сильны удары сокыры позбавляли зрубану ялицю штораз дальшых голузи. Дерево, на половину затоплене в глубокій сніг, здавало ся хоронити перед ударами. Розметаны голузи, як осмонога скотина, сплітали людске тіло, пересилали стопальцями мацок чатины, але чловек ішол, пер вперед. Сьліды тяжкых ніг значыли сніжны корыдоры, зближали ся до строму дерева – до єй вершка. В лісі несло ся тупе вдаріня сокыры. Оголене тіло ялиці розносило жовчовий запах коры. Чловек досігал кінця должыны дерева. Остало му лем пару ударів. Одхылил до заду оболілий хырбет, і блиснул лезом сокыры в легкім морозным повітри.  Нагло застиг в позі і остал в ній на хвилину. Пізніше положыл сокыру і схилил ся над поваленым деревом. Змерзненыма рукамы зачал дотыкати ялицьовых шышок, што вісили серед грубых конарів. Кожна з шышок вкрывала в середині криляте насіня, хоронила іх темно-червенима лусочками, на якых іскрил ся мороз уложений в пірамідальны кристалкы. Холодны шышкы шорстком поверхньом дражнили тверду скору рук – як маленькы пухаты птахы, набераючы тепла, домагали ся вылетіти з кліткы пальців.

Чловек підышол на бік, зробил паузу і змірял зором ищы єдну ялицю. Єднак одложыл сокыру і зробыл сніжний курган на пняку поваленого дерева; в другу купу склав голузи. До порожньой торбы, в якій тримал пару годин тому мериндю, поклав декілька шышок. Так підготовлений завиток сховал за пазуху і прешол через змеркаючий ліс, в сторону хыжы. Зобраны шышкы ставали штораз теплійшыма. Сьлід, якым він пришол на місце зрубу, зблід і зливал ся в єдну білу ціліст, в біле море снігу. Перешол через поляну, яка блищала вечерныма зірками, і коли здавало ся, же є недалеко од хыжы, оточила го ялинова неміч. Соткы голузок ялины закрывали тіло, оступляли твар. Одмітувал іх руками хотячи найти сховану в лісі стежку, ходил навколо і все вертал там одкаль пришол. Коли його очы зрівнали ся з білом смугом іскристой поляны, віділ теплу хыжу, стіл, на якім дымили обаряны компері, літо і час, коли конечно наказали залишыти ялицьову хыжу. Він тепер хотіл лем єй одбудувати, дати новы спідкы і стріху… Чул як в затишыні пазухы пучніли зобраны шышкы, были мокры – праві горячы. Пукли насіня, і новий ліс покрыл місце колишнього зрубу.

Фото автора статті

Поділитися:

Категорії : Культура, Лемки

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*