Богдан Гук ■ ІСТОРІЯ ■ 2011-04-07
{mosimage}
Цвинтарі мають своє цілком жваве і, здається, зовсім нецвинтарне життя. Там постійно відбуваються якісь перетворення. На українських цвинтарях ці зміни здебільшого некорисні і далеко не завжди викликані природними негодами. У серпні 2010 р. я відвідав цвинтар у Белжці Томашівського повіту. Він обгороджений. Поділений, як і більшість цвинтарів у південно- східному реґіоні Польщі, на дві частини: давню греко -католицьку (українську) та нову римо- католицьку (польську). У старій частині трапляються інколи нові поховання – це там хоронять своїх небіжчиків українські сім’ї, які не були депортовані, мішані сім’ї або ті, хто, пам’ятаючи себе з-перед 1947 р., прагне спочити на традиційній ділянці кладовища.
Однак дедалі частіше спостерігається явище поглинання давньої частини цвинтаря новою. Інколи це викликане малими розмірами цвинтарної площі, проте, як же ж часто, можна зустрітися з безпардонним втручанням у давню матерію шляхом нищення українських надгробників – і тільки тому, щоб знайти місце для нової могили!
Влітку м.р. на белжецькому цвинтарі я побачив “процес” того, як дві могили в його українській частині майже знищено. Я застав звалені та ще не прибрані фраґменти давньої надмогильної плити, хрести і меморіальні дошки з латинськими написами: там покоїлися Петро Вовк, Олександр Вовк та Михайло Вовк (попри латинські написи імена та прізвища похоронених вказують на їх український родовід). Обстеження місцевості не дозволяє точно визначити причини звалення цих наземних елементів поховання. Проте ж цілком імовірно, що хтось міг “допомогти” звільнити місце для нового захоронення. Чому це робиться за рахунок української частини кладовища, якщо є вільна ділянка поруч? Тим більше, що нині, може, ніхто й не скаже, скільки вже на цвинтарі в Белжці відбулося таких перетворень, як описане вище.
“Наше слово” №15, 10 квітня 2011 року
