Ювілей Товариства «Любачівщина»

Юрій Судин, член Ради Товариства «Любачівщина»ГРОМАДА№11, 2013-03-17

Цього року Товариству «Любачівщина» виповнилося двадцять років. Це дає підставу зробити деякі висновки щодо виконаної праці і замислитися над майбутнім організації.

Збори товариства 24 лютого 2013 р., зліва направо: заступник голови Богдан Парадівський, секретар Чеслава Герон та голова товариства Григорій Горох
Збори товариства 24 лютого 2013 р., зліва направо: заступник голови Богдан Парадівський, секретар
Чеслава Герон та голова товариства Григорій Горох

У жовтні 1992 р. ентузіасти-ініціатори товариства, його засновники – Іван Кущак, Іван Левкович, Роман Зінкевич, Марія Мончин, Дарія Мартинів, Руслан Зелізко та інші – скликали установчі збори переселенців з Любачівщини. Тоді був складений статут, в якому прописано мету, завдання організації та її структуру. Зареєстрували статут в лютому 1993 р. Головною метою товариства було збереження пам’яті про рідні землі. Мета не змінилася донині, як і не змінилися завдання товариства: збереження пам’яті, догляд за цвинтарями та могилами предків, які покояться на Любачівщині.
На перших зборах присутні обрали склад ради товариства, голову і його заступників, усю раду. Головою організації став І. Левкович, заступником голови – Д. Мартинів, секретарем – Чеслава Герон, діловодом – Любов Боднар, скарбником – М. Мончин.
На першому засіданні ради товариства утворено робочі секції, закріплено членів ради за секціями, обрано керівників секцій, розподілено обов’язки між членами ради. З її активніших членів – для ухвали рішень з поточних питань – утворено правління організації з головою товариства. Тоді ж утворено п’ять робочих секцій: а) організаційну з відділами: планування поїздок у рідні краї, у місця проживання краян-переселенців; засновування осередків і філій товариства за межами Львова; відділ зв’язків з краянами у світі; б) історичну секцію – з завданням вивчення архівних документів, друкованих історичних матеріалів з історії рідного краю, польсько-українських взаємин; в) етнографічну секцію – завданням якої було вивчення культурної спадщини рідного краю, традицій, звичаїв, культури; г) видавничу секцію – завданням якої стало підготовляти зібрані матеріали до друку і видавати книжки та журнали; ґ) культурно-просвітницьку секцію – її завданням було організовувати зустрічі краян-переселенців, концерти, вечори відпочинку, наукові конференції. Тоді ж керівниками секцій стали: організаційної – Василь Артимович, Л. Боднар; історичної – Роман Зінкевич, Роман Гайдук; етнографічної – Катерина Кузик, М. Мончин; видавничої – Д. Мартинів, Мирон Ференц; культурно-просвітницької – Л. Боднар, Михайло Стефанко.
Діяльність товариства розпочалася з великим запалом. Кожного тижня збиралося правління й обговорювало різні аспекти праці організації. На одному засіданні група членів правління – М. Стефанко, І. Левкович, Володимир Пержило, Л. Боднар – виступилиз пропозицією заснувати хор при товаристві. Ідею підтримали й інші. Дириґентом хору став В. Пержило, уродженець Олешич, а його помічником – Л. Боднар, уродженка Любачева. Хористами були члени товариства, хор прийняв назву організації, тобто «Любачівщина». У квітні 1994 р. хор виступив з концертом. Протягом багатьох років хор був вагомою підтримкою та допомогою в діяльності товариства – бо всі заходи, які воно проводило, закінчувалися концертом хору.
Час ішов, працю організація розгортала енергійно й ініціативно. Керівники секцій шукали шляхів для виконання покладених на них завдань. На одному з засідань правління виступив член видавничої секції Юрій Судин з ініціативою створення при товаристві друкованого органу, в якому можна було б оприлюднювати матеріали про рідний край, спогади краян про переселення, про роботу «Любачівщини» тощо. Ідею підтримано. Постала редакційно-видавнича група: Ю. Судин (голова), Д. Мартинів, Степан Кошла, М. Ференц. У липні 1995 р. вийшов друком перший номер журналу під назвою «Вісник Любачівщини».
Уже 2 лютого 1995 р. голова товариства, голови секцій і члени ради звітували про свою діяльність. Говорили про досягнення і прорахунки. Зі складу ради товариства виведено тих, хто перестав у ньому працювати, і введено нових активних працівників. Головою товариства залишився І. Левкович, його заступником – Д. Мартинів, секретарем обрано Ч. Герон, членами правління – Ю. Судина, Данила Дриганта і М. Ференца.
Черговий, 1996 рік, «Любачівщина» почала від звітно-виборчих зборів, на яких після звіту голови товариства і керівників секцій та обговорення звітів, обрано нового голову. Ним став кандидат технічних наук М. Ференц. Новий склад ради теж був значно обновлений.
Організаційна секція зосередила свою увагу на поїздках у рідні краї – на Любачівщину. Першими організаторами відвідин були: І. Левкович, В. Артимович, М. Ференц, Катерина Кузик, Марія Вовк, Марія Явір, Софія Петришин-Свистонюк, Зеновій Мамчур, Іван Давидко. Пізніше незмінними організаторами цих виїздів стали і є: С. Петришин-Свистонюк, Д. Мартинів, Марія Борівець, Марія Смирнова. Вони щорічно організовують по одній-дві поїздці до рідного краю: якщо на початку діяльності товариства відбувалися дві-три поїздки на рідні землі (на рік), то тепер щороку їх є 5–8. Улаштовують їх спільно з краянами, виселеними під час Акції «Вісла» на захід Польщі. Під час таких зустрічей краяни з України і Польщі споминають про минуле, прибирають і впорядковують цвинтарі, відправляють Служби Божі і панахиди на могилах тих, хто загинув на цій землі.
Не можна не згадати про таку сферу діяльності товариства, як культурно-просвітницька праця, не можна оминути зусиль хору «Любачівщина», який протягом 15 років дарував своє мистецтво членам товариства, представляв організацію на різних міських та обласних заходах. Товариство улаштовувало наукові конференції, вечори, присвячені шанованим любачівцям, а хор завершував їх своїм виступом-концертом. З ініціативи Ю. Судина 21 березня 1995 р. в Українській академії друкарства проведено наукову конференцію до 50-річчя депортації українців з Польщі, а наступного дня – «Вечір пам’яті і скорботи», присвячений жертвам терору. У конференціях взяли участь учені зі Львівського університету ім. Івана Франка, університету «Львівська політехніка», Української академії друкарства, Львівського природничого музею НАН, Прикарпатського університету з Івано-Франківська. Натомість 26 листопада з ініціативи доктора геологічних наук Д. Дриганта відбулася наукова конференція, присвячена депортації українців з Польщі. «Любачівщина» вшановувала своїх ювілярів: Ярослава Михальчишина, Михайла Дмитровича Подільчака, І. Левковича, Юліана Клоса, Олександра Коритка, Ярослава Нитшука.

Панахида на братській могилі на кладовищі у Горайці. Відправляє о. Іван Тарапацький, 18 серпня 2012 р.
Панахида на братській могилі на кладовищі у Горайці. Відправляє о. Іван Тарапацький, 18 серпня 2012 р.

До добрих справ товариства і любачівців треба віднести відновлення й огородження цвинтарів у Старому та Новому Люблинцях, установлення пам’ятників на братських могилах люблинчан, закатованих 20 березня 1945 р., а також на могилах вояків УГА у Старому Люблинці і вояків УПА в Новому Люблинці. З ініціативи М. Ференца оновлено й огороджено цвинтар у Башні-Долішній, з ініціативи С. Петришин-Свистонюк огороджено й відновлено цвинтар у Радружі, її ж стараннями там установлено надгробний пам’ятник на могилі пароха села о. Василя Гучка, якого вбило НКВС. Тепер горайчани і жуківці відновлюють свої цвинтарі. У товаристві презентували свої книжки: Олександр Коритко – «Швидкоплинна молодість», Роман Зінкевич – «Партизанськими дорогами з командиром «Залізняком».
Від початку заснування світ побачило двадцять випусків журналу «Вісник Любачівщини». Член ради товариства, Ю. Судин, видає журнал, присвячений Любачівщині – «Наш край Любачівщина». Уже надруковано сім випусків часопису. Організація допомагає своїм членам у виданні книжок про рідний край. За час діяльності товариство брало участь у підготовці до видання та в публікації багатьох книжок про Любачівщину й Закерзоння. Досі видано: «Тут було наше село» – про Люблинці (надруковане в Дрогобичі за сприяння членів товариства «Любачівщина» – люблинчан Р. Зінкевича й І. Левковича), «Партизанськими дорогами з командиром Залізняком» (редактор Р. Зінкевич), «Наші краяни в Олешичах» (автор Нестор Козій), збірку поезій «Політ на зраненім крилі» (упорядник і редактор Ю. Судин), збірку поезій горайчанина Грицька Блакити «Іду до вас» (упорядник і редактор Ю. Судин), «Закерзоння 1937–1947. Хроніка подій» (автор Ю. Судин), книжку оповідань і спогадів «Геройство і зрада» (автор Ю. Судин), «Начерк до історії села Горайця на Любачівщині» (автор Ю. Судин), книжку спогадів Михайла Шиманського «Люблинець і околиці» (редактор­упорядник Ю. Судин). Останнім часом видано дві книжки В. Пержила – «З піснею від Лемківщини до Слобожанщини» і «Забута гілка українського роду».
Правління Товариства «Любачівщина» пам’ятало і пам’ятає про своїх краян, які живуть за межами Львова, і нерідко виїжджає в села Львівщини з лекціями, концертами. Такі поїздки були організовані до Ямполя, Старого Села, Борщовичів, Зубрів.
Усьому, що зроблено, товариство завдячує його керівникам. За час його діяльності головами були: І. Левкович (1992–1996), уродженець Нового Люблинця, М. Ференц (1996–1999), уродженець Башні-Долішньої, Михайло Герасимович (1999–2008), уродженець Ялини, і з 2008 р. до сьогодні головує Григорій Горох з Нового Села.
«Любачівщина» діє і розвивається завдяки відданості й вірності членів-ветеранів, які завжди думають про неї, роблять усе можливе для її існування. Це передусім голова товариства Григорій Горох, який спочатку працював членом ради, а тепер на його плечах (протягом уже другого скликання) лежать обов’язки планування праці товариства: видавничі справи, організування поїздок у рідні краї, підготовка та проведення зборів товариства і щотижневих засідань правління.
Д. Мартинів – багатолітній заступник голови «Любачівщини», невтомний працівник на видавничій ниві, організатор виїздів до рідного Любачева. Ч. Герон – незмінний секретар від заснування товариства, яка вже 20 років сумлінно виконує цю роботу. С. Петришин-Свистонюк – член ради, організатор поїздок у рідні краї, ініціатор та організатор встановлення надгробного пам’ятника о. Василеві Гучку, огородження цвинтаря в Радружі. М. Смирнова – активний член ради, організатор поїздок у рідні краї. Володимир Шалайський часто організовував передачі у львівському радіо про визначних любачівців, В. Пержило – багатолітній дириґент хору «Любачівщина». Нестор Козій – редактор журналу «Вісник Любачівщини», багато-багато інших, імена яких вписані на сторінках історії Любачівщини.
Протягом 20-ти років товариство багато зробило для збереження пам’яті про рідну землю і тих, хто там жив. Але це ще далеко не все можливе, що треба і можна було зробити. Останніми роками організація значно зросла кількіс-но: якщо на початках своєї діяльності налічувала коло 300 членів, то тепер їх у ній – уже близько 1300. І потрібно, щоб ця кількість перейшла в якість, у зусилля заради збереження пам’яті рідної землі та залишених на ній нашими предками церков, капличок, пам’ятних хрестів, цвинтарів.
Любачівці поважного віку відходять на той світ, де нема тривог і печалі. Песимісти вбачають у тому кінець діяльності товариства. Молоді любачівці, які мають вищу освіту і можливість прислужитися рідній землі батьків, не надто переймаються майбуттям організації і пам’яттю про пережите їх дідами. Мало їх хвилює доля оставлених на Любачівщині цвинтарів, пам’яток культури й архітектури, залишених їм на їхній догляд і піклування. Не хвилює їх прийдешнє товариства. Але тільки молоді любачівці можуть дати відповідь, чи надовго збережеться «Любачівщина» і пам’ять про землю дідів і пережите на цій землі українцями.
Завдання на майбутнє для товариства непросте – зберегти все те цінне, що є на рідній землі, зробити все, щоб жила в серцях онуків і правнуків любачівців пам’ять про цю землю. А це значить – залучити до праці в товаристві молодь, відновити активність колись організованих і забутих творчих секцій, хору, посилити видавничу діяльність, заохочуючи до таких зусиль онуків.
Надія товариства – його молоді активні й небайдужі члени, які прийшли до правління організації останніми роками. Це заступник голови Богдан Порадівський, Олег Фецяк, Богдан Допіра, Наталя Усик, Роксолана Стеник, які жваво взялися до праці, утворивши «Молоду Любачівщину». Будемо сподіватися, що вони зроблять для рідного краю немало, щоб зберегти пам’ять про землю батьків та дідів.
Нащадки любачівців, яким не байдужа земля дідів, вдячні членам Товариства «Любачівщина» за виконану працю, за збережену пам’ять про рідну землю і бажають їм на цій дорозі не знати втоми і зневіри, вірити у свої можливості і працювати. ■

Поділитися:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*