Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №47, 2019-11-24

У Браневі вже вдесяте пройшов фестиваль «Українські барви прикордоння», організований місцевим гуртком та Ельблонзьким відділом Об’єднання українців у Польщі (ОУП).

Провідною темою заходу (18–19 жовтня) були 110-ті роковини з дня народження поета та прозаїка з Лемківщини Богдана-Ігоря Антонича. Перед публікою з авторськими піснями виступив бард Леонід Бедрун із Ковеля, ґданський фольк-роковий гурт «Сова» та ансамбль духовної пісні «Аве Марія» з Івано-Франківська. На сцені «Барв» його учасниця Ліліяна Лавренюк декламувала вірші Антонича. Говорить, що його творчість була поштовхом ближче познайомитися з багатством мови та культури лемків. Пані Ліліяна як журналістка мала нагоду пізнати це середовище в Івано-Франківську. Вона написала також діалоги до кількох сцен у фільмі про важку долю лемків «Вигнані назавжди». У стрічці жінка зіграла вчительку. «Коли читаєш зі сцени вірші Антонича, то відчуваєш, що в нас усіх спільне коріння», – зазначає пані Ліліяна. На її думку, захід у Браневі показує, що завдяки пісні та поезії українці єднаються, незважаючи на кілометри, мову, говірки чи погляди.

Артистів із Польщі представляв гурт «Сова», в репертуарі якого народні твори, зокрема й лемківські, та суто рокові пісні. У складі колективу – в основному професійні музиканти, які спільно грають віднедавна. «Якщо сподобаємося людям, то гратимемо далі», – прагматично зауважує лідер команди Орест Михалик і декларує відкритість до співпраці з організаторами заходів. Назву гурт взяв від однойменної поеми «Сова» Тараса Шевченка, а на його твори записали кілька пісень. Стимулом став «Кобзар», який лежить у домівці ОУП у Ґданську. Беручи його час від часу до рук, спільно думали, до яких віршів можна було б створити музику.

Сильною подією заходу став показ фільму «Міф». Документальна стрічка розповідає про львів’янина Василя Сліпака – соліста Паризької національної опери, який став воїном і загинув від снайперської кулі російського агресора на Сході України. «Це страшно, що таке відбувалося й так трагічно завершилося», – говорив після показу учасник заходу Михайло Бабяк. Так само емоційно сприйняла побачене його дружина Софія: «Бачиш людину здібну, щасливу, з планами на життя. Вона прославляє Україну у світі, а потім за ту Україну гине. Просто сісти й плакати», – із сумом зауважила пані Софія. Сльози, про які вона згадала, дійсно неодноразово з’явилися на обличчях тих, хто в Браневі переглянув фільм про долю Василя Сліпака.

Голова Браневського гуртка ОУП, вчителька української мови Мирослава Шульган підкреслює, що організатори не намагалися готувати якусь спеціальну програму з нагоди ювілею. «Ми стараємося, щоб вона просто була цікава кожного року», – зауважила пані Мирослава. Минулі рази головними акцентами заходу були українське кобзарство, поезія чи роковини Лесі Українки – отже, не тільки музика та фольклор. Цього року програма присвячена Богдану-Ігореві Антоничу: «Ми не хочемо про нього забувати. Для мене він – це наснага, дуже люблю читати Антонича», – говорить Мирослава Шульган. Організаторка згадує також про музичні майстер-класи для дітей, які в перший день заходу вів гурт «Аве Марія». Тішиться, що у творчій співпраці брали участь діти з 30-особової групи, яка в Браневі вивчає українську мову. Вчителька оцінює, що діти свідомі своєї національної ідентичності. Різниця, порівняно з 2001 роком, коли вона тільки починала працювати в Браневі, полягає в тому, що тоді основи української мови учні виносили з рідної хати. Зараз діти також розуміють її, але все ж найчастіше навчання доводиться починати з нуля. Пані Мирослава підкреслює, що культурні заходи й вивчання мови організовуються для того, щоб із таких малих осередків, як Бранево, виходили цікаві та свідомі молоді українці. Досягати цієї мети, на її думку, допомагають пункти навчання української мови, тому вони заслуговують на особливу увагу з боку громади. «Деякі учні питають, чи зможуть колись вести зі сцени наш концерт», – підсумовує Мирослава Шульган, акцентуючи увагу на тому, що від освітньої та громадської праці отримується найбільше задоволення.

Серед організаторів від початку існування «Українських барв прикордоння» – Ярослав Келлер. Він пригадує, що захід з’явився після того, як припинилися «Прикордонні зустрічі» в Глембоцьку. «Глембоцьк у свідомості людей так закарбувався, що наш захід і досі часто називають „ватра”», – говорить пан Ярослав і повторює, що «Барви» – це зовсім інший формат. Найбільша радість організатора – факт, що постійно вдається будувати цікаву й оригінальну програму. А це не просто: згадаємо, наприклад, здобуття дозволів з України на показ фільмів – це вже шлях з постійними перешкодами. «Втома напевно прийде, але поки що намагаємося дбати про програму та залучати максимальну кількість учасників», – підсумовує Ярослав Келлер. За його словами, фінансову скруту наразі вдається долати завдяки добрим відносинам і відкритості місцевої влади. І дійсно – самоврядників у списку почесних гостей було доволі багато.

Серед них, зокрема, віцемаршал Вармінсько-Мазурського воєводства Мирон Сич, староста Браневського повіту Кароль Мотика, бургомістр Бранева Томаш Селіцький, голова Ельблонзького відділу ОУП Степан Дембіцький, доцент Національного університету «Львівська політехніка» Олександр Горбач та інші. Львівський науковець перед показом стрічки «Міф» виголосив коротку вступну доповідь про війну на Сході України як чинник консолідації українців. Олександр Горбач є також співзасновником Українсько-польського наукового форуму, який із 2015 року навперемінно відбувається в Ольштині та Львові. Браневські «Українські барви прикордоння» завершилися танцювально-розважальною вечіркою.

Фото автора статті

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*