Григорій Сподарик ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №43, 2020-10-25

Вугілля часто називають «чорним золотом». Але воно має колір і тіньового бізнесу, брудної політики та присмак трагічної людської долі. Саме так сталося у випадку Донбасу і місцевого антрациту – одного з кращих видів цієї копалини. Проросійським бойовикам вдається торгувати нею зі світом, зокрема і з Польщею та іншими країнами Європейського союзу. Нелегальне перевезення антрациту між кордонами – це основна тема книжки «Чорне золото. Війни за вугілля Донбасу».

Її автори – польські журналісти Кароліна Баца-Поґожельська та Міхал Потоцький – писали про це спершу в циклі репортажів для видання «Dziennik Gazeta Prawna». За масштабну і ретельну роботу вони отримали кілька престижних журналістських нагород, зокрема «Grand Press» і премію імені Даріуша Фікуса. Трохи інакше їх «вшанувала», як пишуть самі журналісти, частина правоорієнтованих публіцистів та представників теперішнього польського уряду. Саме з їхнього боку з’явилися претензії – мовляв, Баца-Поґожельська та Потоцький вели своє розслідування на замовлення українського олігарха Ріната Ахметова і на захист його інтересів. Проте після прочитання «Чорного золота» стає зрозуміло, що це зовсім не так.

Автори пишуть не лише про порушення міжнародних постанов, а й про зародження шахтарської промисловості на Донбасі. Цей історичний нарис із описом головних процесів, фактів і цікавинок починається із царських часів і через панування більшовиків, дві Світові війни, радянську добу та незалежність веде аж до наших днів. Незалежно від періоду донбаське вугілля радше примножувало статки сумнозвісних еліт, аніж давало місцевому населенню можливість прогодувати себе. Так, були моменти – наприклад, у радянські часи – коли воно давало гідний заробіток. І саме цим скористалася Москва та бойовики, обманюючи людей неможливим «поверненням у минуле».

Водночас читача, певно, шокуватимуть свідчення нелюдської експлуатації працівників чи відсутність будь-яких безпекових систем. Хоча на всьому Донбасі за української адміністрації не велося найкраще, негативні процеси посилилися саме на підконтрольній росіянам та бойовикам частині регіону. Експерти, з якими розмовляли автори, відзначають, що видобуток вугілля на окупованих територіях знизився втричі за два роки. Там немає жодних інвестицій чи модернізації. Зрештою, шахти масово закриватимуть, – частково це вже відбувається – залишаючи людей без роботи та засобів для існування.

Непідконтрольний Донбас: загроза для всього регіону

Насправді кожен розділ цієї публікації містить вражаючу інформацію. До прикладу, у «Підземному Чорнобилі» автори описують проблему забрудненої хімікатами води. Це наслідок як варварської експлуатації, так і підземних ядерних експериментів у радянські часи. Цією водою, яка заливає закриті шахти на окупованих територіях, ніхто не цікавиться. Автори пояснюють, що Донбас під землею – дірявий, як сито. Тому забруднені речовини перемішуються і найближчим часом можуть отруїти питну воду та сільськогосподарську землю в радіусі кількох сотень кілометрів. Постраждають не лише окуповані, а й вільні українські території та частина російських регіонів.

Журналісти також детально описують, як донбаські шахти у 90-х роках «потрапили в полон» радянської номенклатури, мафії та олігархів. Часто ці три категорії стосуються однієї людини або певної групи. Кароліна Баца-Поґожельска та Міхал Понятовський пишуть про складні схеми, систему «кришування», наводять конкретні прізвища та чіткі характеристики приватизаційного грабіжництва. Показують також, як війна у 2014 році реорганізувала це чорне павутиння, але аж ніяк не зменшила нелегальну експлуатацію добрив та людей.

Цю ситуацію відображають заголовки розділів книги: «Вугільна домашня війна», «Швидкий багатій», «Міністр антрациту». Найвиразніша майстерність розслідувальної журналістики – яка, до речі, щораз рідше трапляється у сучасному світі – проявляється у другій частині («Європа») та третій («Світ»). Саме тут читач знайде найбільшу кількість «польських слідів». Автори підкреслюють, що, хоча торгівля донбаським вугіллям офіційно під санкціями, «чорне золото» безперешкодно потрапляє у Бельгію, Туреччину, Польщу та інші держави. Журналісти описують шляхи, якими антрацит вивозять з окупованого Донбасу, і як він потім мандрує ланцюжком посередників. На жаль, Польща так само до цього долучається. Кароліна Баца-Поґожельска та Міхал Понятовський також рішуче заперечують тезу, яка виникла на ґрунті польської політичної боротьби: мовляв, правляча партія «Право і Справедливість» купує антрацит в бойовиків. Влада цього не робить, бо це – справа приватних підприємств. Але та ж сама влада ставиться до цього байдуже.

Реакція світу та України

У відповідь на тексти журналістів один із польських міністрів заявив, що кількість купленого в бойовиків антрациту ніяк не може вплинути на ринок вугілля в Польщі. Щоправда, службовець згадав також про незаконність таких процедур, фінансування незаконних збройних формувань та необхідність відстеження цієї проблеми відповідними службами.

Самі автори погоджуються з тезою міністра про те, що донецький антрацит не становить проблеми з точки зору енергетичного відомства. Однак, як слушно зауважують вони, це – проблема міжнародної політики. Бо якщо польський державний інтерес передбачає підтримку територіальної цілісності України, то ігнорування питання грошей, які надходять бойовикам, цьому суперечить.

Зовсім курйозною була реакція польського Міністерства закордонних справ. В офіційній заяві це відомство спочатку говорить про відсутність інформації щодо торгівлі з бойовиками, а далі пише, що «інцидент є загальновідомим». Від представників міністерства можна почути також припущення, мовляв, тексти Баци-Поґожельської та Потоцького – це політичне замовлення, яке мало зіпсувати польсько-українські міждержавні відносини.

Оптимізму не додають також реакції на проблему – а властиво, її ігнорування –на рівні Європейського союзу. Цей своєрідний пін-понг автори підсумовують словами: «Наша влада заявляла, що за торговельну політику ЄС відповідає Брюссель, а Брюссель переконував, що введення санкцій – це обов’язок держав-членів».

Якщо хтось уже встиг роздратуватися через нерішучість європейських політиків – на наступних сторінках він точно не знайде заспокоєння. Автори зауважують, що влада України переконувала їх: уже зовсім скоро до Польщі звернеться українська військова прокуратура з проханням про допомогу з виявленням нелегальної торгівлі антрацитом з Донбасу. Це було наприкінці 2017 року. Наскільки відомо журналістам, таке звернення досі не надійшло. «Якщо Києву, здається, не залежить на боротьбі з контрабандистами, то чому на цьому має залежати Варшаві або Брюсселю?», – питають вони.

Мабуть, вичерпну відповідь дає той факт, що цей бізнес просто коштує мільйони. До того ж – він вигідний усім сторонам: виробникам, посередникам і кінцевому клієнтові. Він теж радіє з низьких цін і радше не бере до уваги морально-суспільну реальну ціну цього вугілля. У цифрах це виглядає так: український олігарх-посередник платить бойовикам 25-30 доларів за тонну антрациту, а на Заході його купують за 100-160 доларів. Бізнес крутиться! У контексті ймовірних наслідків можна вкотре нагадати, що колись із Гітлером також успішно торгували.

Книжка «Чорне золото» не має жодних радісних епізодів та щасливого закінчення. Навіть лебідь, що плавав у місцевій воді і мав бути офіційним доказом її чистоти, має трагічну долю. Птаха просто щотижня замінювали на нового. Хоча якийсь позитив все-таки є. Від своїх співрозмовників журналісти дізналися, що після їхніх репортажів власники великих підприємств злякалися, що стануть наступними героями «антрацитної серії». І тому почали розривати контракти з не вартими довіри посередниками.

Отже, донецьке вугілля хоч якось потрапило до суспільної свідомості. Як вдалося досягнути такого ефекту і чим насправді є «чорне золото», на основі сотень розмов, документів, міжнародної журналістської співпраці і відвідин ключових місць антрацитної драми пояснюють Кароліна Баца-Поґожельська та Міхал Потоцький. Великий фрагмент їхньої роботи в українському перекладі опублікувало на своєму сайті видання «Нова Польща».

***

Кароліна Баца-Поґожельська, Міхал Потоцький, «Czarne złoto. Wojny o węgiel z Donbasu» («Чорне золото. Війни за вугілля з Донбасу»), Воловець: видавництво «Czarne», 2020. – 328 с.

Поділитися: