Олександр Маслей ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2011-05-26
{mosimage}
Після депортацйі українців акцйом “Вісла”, іх синів, яко “підозрівий елемент”, вціляли лем до каральних частин війскових. Тот ганебний процедер зачав ся од осени 1947, закінчив ся в 1959 році. Остатня бранка перешва на осінь 1956 року. Памяті жертв, вшитких бранок, присвячую тото оповіданя.
Ваньо Малиняк вродив ся в грудни 1929 році, 23 ци 24 – нихто не памятат. Його мама тіж, ба, нихто гтовди не бив цєк календаря. Од того били єґомосьць і церковни дзвони.
Але памятают, же зима скоро зглеква ся і міцно прионачива село снігом. Його няньо, заміст до єґомосьця виписати метрику, пішов до корчми жида Ілка, та і два дни од тамал не виходив. Вродив ся перший син, треба биво посвяткувати, хоц бив піст.
До єгомосьця пішов як вшитки на Різдво і гтовди пішов на клебанію виписати метрику для Ваня. Єґомосьць коротко тлумачив, же ліпше буде для Ваня як вродит ся в січні і так му записав ден народжиня г книжці метрикальні, 8 січня 1930 року.
Літо гасиво ся зимнима серпневима вечорами 1947 року. Сьвіжо депортувани українці косили і зберали перерослу траву за Одром, по яку мусіли переправити ся промом за ріку. Тоти, яки мали коні, бояли ся, а і коні диржали пролякани як входили на пром. Зас тоти, што мали бики, сміво, так якби они і бики незнати од коли тади переходили.
Г вересни діти депортуваних перші раз пішви до шкови. Пішво і трйох братів Ваня.
Він одраз по депортацйі вирюк ся свого походжиня, бесідував лем по польски, ба, іщи підкреслив, же він є поляк. Наши дошкуряли му, парібки по челі му дуркали. А він запер ся, вшитким нашим кваняв ся лем по польски і бесідував лем по польски.
Г половині вересня дістав покликаня на бранку до війска. Ставив ся згідні з возваньом на ВКр (войскову комісію рекрутаційну) до Волова. Перебадали го лікаре, а персональну анкету виповняв баюсати поручник зо всхіднім наголосом. Звідує ся:
– Імено і назвисько?
– Ваньо Малиняк.
– Ден народжиня?
– 8 січня 1930 року.
– Нацйональніст?
– Поляк, – одповів Ваньо.
Дістав карту до Ґлівіц, частина війскова № 2020.
Як вернув дома, тішив ся, як дзецко, же іде до війска і то не далеко, бо лем до Ґлівіц.
Ден відйізду до війска запамятат до кінця житя. Памятат, што на перонах двірця г Вроцлавю биво кісно од пяних рекрутів. Єдни іхали на Приморя, інши на всхід, а іщи інши так як він на полудне. Сьпіваня, покрикуваня, якиса самітна пара сперта на кіоску. То голуби зорвали ся, коли на стацию вїжджав потяг, які тягнув понімецки пулмани.
Незрозуміве заповіданя потягів перез харкляви голосники. Патролі жандарів і червеноармійців на 2 пероні.
Но і коли його потяг рушив, бо так бухав паром, же ціві перон зникнув му з очи. – Биво мі так весево як чорт, – радит.
Г переділі потягу попросив ня о оген якиси рядовий. Закурив єм собі, хоц єм не курив.
– Де іхаш? – звідує ся.
– До війска.
– Яка частина?
– 2020 в Ґлівіцах.
Тамтому циґар вилетів з ґамби.
– Чому так радієш?
– До війска іхам.
– Іщи пожалієш, жес ся вродив, – повів, станув і вишов з передіву без словечка.
Г Ґлівіцах висів на 3 пероні, зишов до тунелю, скрутив в ліво, як іхав потяг. Зьлі вибрав. Звідує ся желізничника, де є улиця Марцелеґо Новоткі?
– Тось зьле пєрунє сє ґібнов, мусіш цурик (назад) тим тунелем на бангоф (двірец) вийсьць. Там бидзє банка штири, всюндзєш і поєдзєш на ратгаус (ратуша).
Ваньо маво што зрозумів.
– Але як мене звідав ся, – радит:
– А кай сє ґібаш?
Товди перши раз на Шлеску придава мі ся наша мова, ґібаш – гибаш по нашому, – повідат Ваньо.
– До війска.
– На Новоткі?
– Так.
– Виґлондош мі рихтік (на порядного), алесь трафйов, як обачиш каштани на рехц (право) бендом, то є твоя касарньо. Йо бих том ні висядол, – повів і покрутив головом.
Ваньо не знав, што то банка, але коли взрів трамвай 4, то пішов на пристанок. В трамваю вказав карту до війска кондукторові, тамтот кивнув головом. Іхав перез не одгрузуване іщи до цна місто. Коли трамвай затримував ся на пристанках, він зривав ся і визерав каштанів. Підходив до двери, в кінці кондуктор му повів, же му вкаже де. Зазерав на кондуктора, аж тот кивнув му з дивним усьміхом головом і щасливий Ваньо висів.
Крас бива тота каштанова алія і касарня з клинкеровой цегви тіж крас, – радив.
Гвошов до брами, вказав карту, вартовник скерував го на салю при вартовні і повів, жеби чекав. Потім долучиво до него іщи штирйох напитих і вказав ся капрал з паском під бородом.
– Та ся зачаво, – повідат.
Як зачав верещати на них, проклинати і визивати від котрреволюцйонерів. Тамтих штирйох як од руки, одраз протерезвіво.
– За мном, марш! – здер ся.
Фризієр і на ґлацу, ванна до гова і душ і в робочий анцуґ (одяг). Цивільни вахи в костку поскладати і до складу.
– І од товди вшитко бігом, – радит.
Бігом до касарні, бігом до шефа компаній, бігом до виходка, бігом на апельовий пляц.
Там Ваньові і іншим з той “хвилі” вказали, як ся стоїт на струнко.
На тим пляцу довідали ся ким они сут і што ім вільно.
Коли передигінчили іх зо тридцет раз наобколо пляцу і зробили зо тридцет збірок, поставили іх в дворяді на струнко. Перед компанію вишов командир майор Саломон Квятковскі і повів:
– Ви зрадники!, фолксдойчери і бандерівски бандити українці!, ревізйоністи і криміналісти!, куркулі і капіталісти!, реакцийо бандитска! Ту навчиме вас соціалістичні батьківщині служити і робити на єй добро. Ви є в каральні частині війскові 2020 з Битомя. Думалисте собі, же вам зброю до рук даме?
Вашом збройом буде – оскард, лопата і взорова батьківщині праця! Навчийте ся той клички напамят! Од гнес називате ся 4 ЧВ 2020 вшитки, так ся називате і так вас будеме знати.
Ваньо, як і вшитки з його компанйі, витрищив очи. Не тямит, што іщи радив командир.
Коли капраль рикнув:
– звіданя сут!?
Хтоси піднюс руку:
– так, пане майор.
– З ряду виступ!
Тот виступив три кроки вперед.
– Бігом до огороджиня, марш! Залігай! Вставай! Залігай! Вставай! Бігом перед ряд!
– Дає звіданя!
– Пане майор… – не докіньчив.
– Струнко! – грявкнув капраль, – спочний! Вшитки до огороджиня бігом марш! Бігом в дворяді збірка!
І так зо двадцет раз.
В кінці командир радит:
– Навчийте іх, обивателю капралю, як ся звідує вязень каральной частини!
– Вязень четвертой компанйі каральной частини війсковой 2020 просит о дозволіня звіданя ся, – повів капраль Сосна. – Повторити! – грявкнув.
Вірвали ся поодиноки голоси.
– Вшитки до огороджиня бігом марш! Залігай! Вставай! Залігай! Вставай! – і так до 15 години.
– На компанію бігом марш! 5 хвилин вільного!
– Ним долетіли сме до двери касарні, чуєме приказ іншого капраля, – повідат Ваньо.
– Струнко! В дворяді збірка бігом!
Станули.
– Г право обернути ся, бігом на йдальню марш!
Одітхнути летят охочо, врадувани.
– Компанія стань, в ряді вирівняти!
Перед йдальньом стояли іщи дві компанйі. З йдальні вилітує якиса по полуденку. Наступна бігом марш! Перед нима лем єдна, наши капралі сут гин на йдальні давно, – радит Ваньо.
Не минуво пят хвиль і вилітує компанія, яка што лем гвошва. Наступна бігом марш!
Влетіли, стоіме перши, слина нам тече. За хвилю вилітуют. Нас доганяют, – повідат.
Зупа, друге.
– Тримати миски в руках, не сідати, сідате вшитки разом, – наказує підофіцер дижурний.
– Коли вшитки одобрали свойі миски і станули перед столами, є приказ: сідайте!
Ним сме виняли з за онуч лижки, грявк. Кінец полуденку, односити миски, бігом марш. Денекотри нескорни іщи іли, підлітуют капралі, чешут нагаями аж трищит.
– Випадайте з йдальні! В дворяді збірка! Струнко! Спочити! Г право обернути ся, бігом марш!
Ваньо ани не призрів ся, што биво на тот “скори полуденок”, хтоси рюк, так буде і з вечерйом, і сніданьом.
А помедже: Бігом! Залігай! Повзай! Вставай! Залігай! Повзай! Вставай! Муштра і битя нагаями і окропечний грявк капралів.
Потім “скора вечеря” і апель, перерахуваня, прикази на наступний ден, а на кінцю наш командир повідат:
– Кому не пасуют наши звичайі, може записати ся на бесіду з офіцером політичним і свойі жалі йому повісти.
Ваньо іщи має надію, іде до дижурного і ся записує.
По апелю, митя і дотераня “котів”, хочеш на сторону, прос о позволіня, дадут або ніт, – повідат.
– Перед цапштиком наука скваданя мундуру в костку 30 на 30 цм має бити, ти мірки не маш, а капралі мают. Што посквадаме, міряют єдну, а вшитки перхают разом зо стільцями, – повідат Ваньо.
* * *
Вкінци є 22.00 година, дают команду: цапштик, цапштик – до постелі, гасити світва. Світво гасне, лягаме.
Денекотри шепчут, а ту крик:
– Не мявчати, “коти”, спати!
Тівко штом вснув, ледве жив.
А ту крик:
– Частина війскова 22.15. Побудка! Побудка! Вставайте! На коридор в дворяді збірка!
Румор перевертаних стільців, дудін о дилі зоскакуючих з планера, бо ми “хвісти” спиме на горі, – радит Ваньо.
– Што за мурчаня? – кричит дижурни! Регламент війскови, – повідат, – війско мусит бити в постелі од год. 22.00 до 22.15 і од год. 4.45 до 5.00. Чистити райони бігом!
Ваньо і інши “хвістики” дістали по пів цеговки і мали за годину стерти єй на ластрикових сходах на пачку од патичкох, потім можут іти спати. Не мож того зробити і за 10 годин, хибаль же на шмирґлю. Терли до півчетвертой, потім скоро казали ім позмивати і о 4.45 били зас в постелі.
А о хвилю крик: Побудка! Побудка! Вставайте!
Апель перерахуваня, прикази на ден і “скоре сніданя”.
Тих, што ся пописали до політичного, так як і Ваньо, забрали і провадят до штабу. Там іх капраль переказав штабовому, запровадили іх до якисой сали, казали сісти і чекати. Не довго чекали. Першого кличут згідно з азбуком – вязень Адамек.
Пішов. Што є? – думаме – Яки вязень?
Юж не вернув. Кличут наступного, зас не вертат. В кінці і Ваньо діждав ся, іде, не задуркав до двері, входит.
– До стайні входзіцє? Випад!
Вискочив єм і задуркав.
– Вейсьць! – чую, входжу.
– Мельдоваць сє.
Ваньо забив язика в ґамбі.
– Цо? Єще нє научилі?
– Так єст.
– Што так єст? Мувцє о цо ходзі.
– Я, обивателю майоре…
– Цо?! Cтопні теж нє знацє!
– Бо я не розумію, чому я є в каральні частині. Я ничого никому не зробив.
– Ваше назвіско!
– Ваньо Малиняк.
– Народовосьць?
– Польск….
Іщим добри не докінчив, як дістану нагайом по ґамбі.
– Цо мі ту пєрдоліцє, бандеровцу! Же я читаць нє умєм!?
І нагайом по голові, раз, другі, треті…
– Поляка бендзєш удавал!?
І нагайом по голові, раз по ґамбі, другі, треті…
– Здехнєш ту, бандито україньскі!
І нагайом по голові, раз другі, треті.
– Іщи хтів вдарити, але єм хпав, – повідат Ваньо.
– Вон мі стонд, бандеровцу, – крикнув!
Зорвав єм ся на рівни ноги і в двери.
– Дзє… – чую за дверями, – ту… вказує мі капраль на інши двери.
Іду, а там чекают тоти, што юж били в політрука, так само обити як я, потім решта скирвавлених наівняків входит.
Але векшого бортака од мене хибаль не биво.
Вшитко гад мав списане. Вертаме, кров мі тече з носа.
Як сме вернули на компанію, як нас решта обсмотрива, командир зас ся звідує: – Хто іщи до політичного?
Никого юж не нашов.
Так само биво през наступни дни, лем з том ріжницом, же юж єм знав добри ким я є, а єден сьлонзак навчив ня “звивати” што грубше з тарелика. Скоро медже скибку хліба і в кишені, врешці штосим зів. І так з дня на ден “звивав” єм штораз веце. Спали сме навіт на стоячи.
По трйох тижнях сучого дотераня фізичного і психічного, перевозят іх під ескортом до бараків при шахті “Бобрек” в Битомю. Якиси “стахановец” пів дня радит ім, як добати добри угел.
Потім зіжджают на долину на передок добати угля, поприлучали іх до “старих” і під оком штайґера “гаєрувати” (барз тяжка робота). Ескорта є дале на кінцах хідників, пильнуют, штоби комуси не хтіво ся втечи. Приходят, коли мінуют динамітом висверликувани діри на сьціні, одходят на команду: стриляме за пят хвиль, товди ричит ручни гудок старшого стрілового, вшитки ховают ся до безпечной зони.
Мают міцно підкручени норми добаня угля, од них залежне є іджиня і спаня. На шахті вшитки сут рівни “стари” і “хвісти”, перши пильнуют виконаня норми і вчат “хвістів” одріжнити “берґа” (камень) від “берґові” (брила) угля. Ваньо радит по-нашому зо словом сьлонским, для омасти. “Ґруба” (шахта) дає нам “Флапс” (зупу регенераційну), як є норма “фол” (в повні зроблена). Штайґер пильнує, штоби вшитки дістали по рівно. Часом дадут нам іщи якисого “бікса” (консерву) з мясом. По десятьох годинах “гаєрунку” вивозят на верх, – повідат.
По ті темряві сонце літом страшні іх “блиндувало” (сьліпиво), в зимі го не віділи. Як зробили норму, не ганяли іх по пляцу ани з йдальні, як ніт – мали і тото, і тото.
Дома нихто не знав, же сут в каральні частині війска і поводят ся з нима як вязьнями і же не сут в правдивим війску. Не мают права до кореспонденції, бо присяги не складали. Листів од родин не дістают. Надходят свята Різдва. По трйох місяцях штайґер і “стари” пильнуют, штоби не перекрочити норми, бо тото грозит, же іщи підвищат.
З початку є дуже випадків, сут і смертельни. З іх бранки згинуво пятьох “вояків в обороні соціалістичной батьківщини”.
– Ліпше ся пізнаєме, – радит Ваньо. – На нашим хіднику робит 40 “бандитів українців” з Бойківщини і Лемківщини, тепер Мазури, Приморя і Долишні Шлеск, 30 сьлонзаків – “фолксдойчерів”. 50 підозрівих о співпрацю “бандитів” з АК і ВіН, 40 синів ремісників “капіталістів” з Кракова і більших міст. 15 синів “куркулів” з Вєлькопольски, решта з 50 “зогнила” інтеліґенція. О диво, вшитки тримаме ся разом, – радит Ваньо.
Під літо юж мали нових “хвостиків”, а на осінь іщи більше “бандерівців, фолксдойчерів і реакцйоністів”.
Так минули мі два роки “гаєруваня”, лишив ся лем рік. Під осінь 1949 року завозвали го до дирекцйі шахти. Там склали йому пропозицию підписаня 10-літнього договору на роботу на шахті. Підпиште, скоротиме вам рік служби, будете робили шахтаром. Згодив ся, підписав. Г вересні скерували го до частини війсковой в Ґлівіцах.
– Там склав єм присягу і то самому майору Саломонові Квятковскому – командирові частини 2020 в його понімецким габінеті. Він зас, поґратулював мі “щирим” жовнірским устиском долони, ба, іщи ня по плечах поклепав, же на такого порядного ня виховав і што вшитки мойі провини взглядом соціалістичной батківщини будут вимазани.
Лем мусите єден папір підписати, же не зрадите никому, што ту биво, товди дістанете мундур вихідни і пропустку на два тижні домів.
Підписав єм.
Під вечер доіхав до свого села, пішов просто домів. Коли проходив през наш подворец, якраз мама вертали з повнима дійниками зо стайні.
– Слава Ісусу Христу! – крикнув Ваньо.
Мамі мало дійники з рук не вилетіли.
– На віки, віків. Ваньцю, та ти знаш по-свому?
– Барз добри знам.
– Та ти таким поляком юж єс бив.
– Знам, але єден барз освічени чловек коротеньком дискусийом, дякувати Богу, навернув мя, ба, мушу іщи спомнути о його “добрих” помічниках!
І погибав домів.
– То ким ся, Ваню, на переписі запишете?
– Я од тамтой нагайковой “бесіди” добри єм вшитко зміркував! Можеш чути ся ким хцеш, повідают! Я повідам – ні, бо ня два рази зганьбили і використали! Они сами біду на тебе зглечут, окрадут тя і іщи повідят, жес то ти злодій і бандита! Биво так з нами за акцийі “Вісла” і зо мном г “войску”!!! Я такі впевнений і щасливи бив, юж єм бив цівком іх, як єм ішов до війска. Остеригали ня вшитки, не вірів єм, а як ся скінчиво, знаш! Витягнули, використали, як ім пасуваво і зробили так, як нам і мі. Знают о нас вшитко добри, тото, жес українец, мают списане од 1947 року! Моя ґамба о тим свідчит!
Тото, же я спишу ся поляком лемківского походжиня, не засвідчит мі гнеска, же я юж не є бандита українські? Они іщи тото за пазухом тримают на іх ліпши часи! Я другі раз не дозволю ся ганьбити і використати! Для того запишу ся українцьом.
“Наше слово” №22, 29 травня 2011 року; №23, 5 червня 2011 року{moscomment}
