Богдан Гук ■ КУЛЬТУРА ■ 2011-11-04
{mosimage}
У Перемишлі після літньої перерви стартувала “Бесіда”. Як і завжди – відтоді, коли цю форму культурної праці перенесено зі Щецина до міста над Сяном – засідання шанувальників рідної культури й політики відбулося в Народному домі. У повній галицизмів бесіді перемишлян таку першу зустріч звуть “інавґурація”. Кожна має свого героя чи героїню: це може бути проблема або постать. Центром уваги тринадцяти присутніх 3 жовтня стала творчість Марії Мричко – перемишлянки, яка вирізує з паперу справжні чудеса, а на щодень – учительки Початкової школи ім. о. Маркіяна Шашкевича.
Присутніх привітав голова Товариства “Український народний дім” Михайло Пульковський. Він представив художницю, користуючись допомогою фахового джерела, яким є видана у Львові 2009 р. книжка “Львівський обласний осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України”. Річ у тім, що майстриня з Перемишля представляє рідкісний на сьогодні вид декоративного мистецтва: адже художнє витинання з паперу хоч і відоме, все ж не надто поширене. Оскільки українські митці в Польщі не мають ані своєї спілки, ані видання, а творчість М. Мричко привертає увагу спеціалістів, то стаття про неї з’явилася в престижному українському виданні.
Художниця розповіла дещо про себе. Вона, дочка виселенців з Надсяння, народилася 1950 р. у Венґожеві. На рідні землі повернулася 1970 р. і поселилася в Перемишлі. Мистецтво витинанки привезла з собою з виселення: дитиною навчилася його у свого батька. “Я змалку марнувала папір, застеляла ним усю підлогу”, – розповідала під час “Бесіди”. Через багато років прийшло визнання. Уперше її праці були представлені в середині 90-их рр. при нагоді Фестивалю української культури в Перемишлі. Згодом вони поїхали в Україну та до Канади.
Зустріч із М. Мричко припала на закриття виставки її робіт, експонованих у малому залі Народного дому. Авторка коментувала деякі з них, завдяки чому можна було довідатися, що вона здебільшого виконує рослинні орнаменти, але в її працях є також мотив церкви і постаті людей. Відчуття справжнього мистецтва прийшло до присутніх тоді, коли художниця сказала: “це все – ориґінальні роботи, я не користуюся ніякими шаблонами, це все неповторне”.
Уява майстрині з перемиського Вовча сягає первісних художніх бачень і відчуттів людини, у її роботах поганські мотиви, помітні в серії витинанок “Усесвіт”, переплелися з християнськими, відбитими в серії церков, а також із національними, як-от у витинанці чорнобильської Богоматері зі знаком ядерної реакції на вишиванці.
Шкода, що в М. Мричко немає альбому власних творів або веб-сторінки, тому що вони гарно представляють народне декоративне мистецтво Надсяння, яке у вигідну для відпочинку хвилину мало б бути доступне не тільки для перемишлян. Надходить зима, як каже мисткиня, – найкращий час для вечірнього вирізування з паперу: отож навесні очі й почуття не одного з нас, утомлених швидкісними буднями, могли б відпочити в котромусь з її “Усесвітів”.
“Наше слово” №45, 6 листопада 2011 року {moscomment}
