Павло Лоза ■ КУЛЬТУРА ■ 2010-12-09
{mosimage}
Вокаліст гурту “Воплі Відоплясова” Олег Скрипка вперше виступив для нас у Польщі під кінець 80-х. Тепер, через двадцять років, він приїхав до Ґданська, щоб зробити тут Етнодискотеку на Молодіжному ярмарку. А можливо, що невдовзі й ми виступимо в нього…
На Ярмарку публіка побачила і почула проект “Етно дискотека”. Звідки така ідея?
-Я сам люблю дискотеку і, будучи ще студентом у Києві, я робив там одну з перших дискотек. У Радянському Союзі дискотеки були заборонені, тому ми в гуртожитку зробили собі підпільну. Я завжди був меломаном і фанатом гарної танцювальної музики. Сьогодні дискотечна музика, з одного боку, є популярною, а з другого – дуже сумна й нецікава. Мені захотілося мати власну дискотеку, щоб там була музика, при якій я із задоволенням танцював би сам.
Я – організатор декількох фестивалів і в мене є велика аудіотека української музики, але й не тільки української. Це підібрана танцювальна музика і, наскільки бачу, я єдиний діджей, який робить українську дискотеку. Перші спроби були з п’ять років тому, нам тоді гарно пішло. Роблю ще “Вечорниці”, які нерідко переходять у дискотеку. Мій проект – це поєднання традиційних пісень з ритмами, під які добре танцювати. Мені це подобається.
У виконанні ді джея Олега Скрипки ми почули пісні ансамблів “Mead Heds”, “Вася клубу”, але й “Божичів”. Усіх їх об’єднують фольк мотиви. Фольклор також відчутний у музиці “ВВ”. Звідки у Вас натхнення до цієї музики, її інтерпретації?
-Нас вперше запросили за кордон 89 р. – до Польщі, у Варшаву. Це був наш перший виїзд з СРСР. Ми тоді грали панк-рок українською мовою і дали два концерти. Після одного з них зібралися з українцями на вечері. Відтак усім захотілося співати, танцювати. У нас були інструменти з собою, і саме тоді перший раз ми почали грати фольклорну музику. Гостям і нам це дуже сподобалося, від того моменту почали вклинюватися в нашу музику фольклорні мотиви. А коли ми поїхали у Францію, представили саме таку програму. Хоча тоді це не було поширене, бо рок з баяном – це була екзотика. перший виступ з такою музикою був у Варшаві, а влітку того ж року в Ґданську. тоді нас дуже гарно приймали.
Гурт “ВВ” вже досить довго існує на музичній сцені, а Ви ініціатор його створення. Чи можете приблизно описати, як змінювався гурт, його склад, музика й стиль?
-Тут можна вирізнити три періоди. Перший – це радянський, коли “ВВ” щойно з’явився. Ми тоді відразу, як одні з перших, почали співати рок музику українською мовою. Це було природно і невимушено. Хоч, признаюсь, не відразу був задум співати українською. Пробували ми різні версії на репетиціях та на сцені – і публіка відгукувалася, головним чином у Києві. Пізніше був Луганськ, Сімферополь, Одеса – і там українська мова краще йшла, а навіть у Москві. Для останньої ми робили треки двома мовами, а російське телебачення транслювало таки українську версію, бо просто звучала краще.
Після розпаду Союзу розпався й музичний ринок. Нас тоді запросили на концерти у Францію. Потім я одружився, басист також. Але сталося так, що гітарист і барабанщик не змогли адаптуватися у Франції. Упродовж 1991-97 рр. у нас був інтернаціональний склад – 2 українці та 2 французи. Ми співали українською мовою, а для французів я писав транскрипцію французькою. Це був другий період.
Коли покращало, 1997 р. ми повернулися через Москву в Україну. У Москві ми підписали тоді контракт. Як тоді, так і сьогодні Україна залишається культурним сателітом Росії. Тоді наші гастролі проходили переважно в Росії, часом в Україні.
У сучасний період ми маємо україномовний репертуар, а в мене з’явилися сольні проекти: два фестивалі – “Країна мрій” і “Рок-січ”, але є також “Вечорниці”, “Джаз- кабаре”, “Український романс”.
А також Ви почали дублювати фільми українською мовою…
-Я не почав. Просто в Україні тепер хочуть відмінити дубляж фільмів українською мовою – і ми почали збирати людей, які готові дублювати фільми по-українськи, коли проект буде відмінено. Будучи самостійними, зможемо робити і пускати в Інтернеті фільми українською мовою. Україномовна Україна – це реальна держава, у якій можна дивитися фільми рідною мовою.
Ви згадали про конґрес українців, тобто об’єднання українців з різних сторін світу. Як Ви вважаєте, чи в українців з діаспори, або й тут, у Польщі, є дух, який єднає їх з Україною?
-Цікавий феномен: на сьогодні “Україна закордонна” більше українська, ніж у власній державі. Цікаво, що коли українці їздять за кордон, то в них немовби відкриваються очі на себе, на своє коріння, свою країну. Тоді вони можуть порівняти. Тут бачать, як інші люди ставляться до своєї країни, мови, культури, зникає комплекс неповноцінності, який нам просто роками накидали. Він дуже швидко зникає, бо ті, хто виїжджає, стають європейцями, а з іншого боку – стають більше українцями, набирають упевненості в собі і їх дуже важко дезорієнтувати. Взагалі, якби ми хотіли зробити Україну українською, то можна було б за державні кошти возити людей у тури за кордон, щоб вони могли з місяць пожити в Європі, познайомитися з людьми, трішки попрацювати. А навіть у Росію чи Китай, щоб мали змогу порівняти – і їм відкрилися б очі. Я знаю, таких людей потім вже обдурити дуже важко.
Що плануєте найближчим часом, у найближчі місяці?
-Фестиваль “Країна мрій” (міжнародний етнофестиваль, організований у Києві – пл.) розширює свої кордони і терміни. Зараз запускаємо зимову “Країну мрій”, і вона охоплює чотири зимові свята – Святого Миколая, Різдво, Маланку та Водохреща. Усе буде відбуватися в Києві. Це реконструкція селища Мамаєва Слобода – українського села, такого красивого, а не радянського занепалого села, де панує шароварщина, ковбаса, часник і п’яниці. Це розкішне село, традиційне, пов’язане з історією і міфологією України.
Тепер у мене виходить сольний джазовий альбом “Жоржина”, а в січні готую спільний проект з Лесем Подерев’янським та видання збірки українського поліфонічного співу. Хочемо також представити нову програму, бо в нас буде ювілей, буде 25-ліття.
Навесні наступного року планую фестиваль “Рок-січ”. Власне ведемо переговори з гуртами з Польщі українського походження. Хотілося б привезти до Києва українську року-музику з Польщі. Як усе вдасться, то це станеться в травні.
“Наше слово” №50, 12 грудня 2010 року {moscomment}
