ГРОМАДА ■ №3, 2019-01-20

У «Нашому слові» останнім часом з’явилася низка статей, у яких презентується панорама українського меншинного шкільництва в Польщі.

Хоча стаття-розмова з Анною Смолинчак-Багінською, що зараз перед читачами, та раніше друковане інтерв’ю з Олександрою Іванюк («НС» № 2 за 13 січня 2019 року) не вичерпують теми навчання рідної мови, однак треба зробити декілька висновків із прочитаного.

Перший висновок – навчання української мови для нашої нацменшини в цілому зберігає статус-кво. Однак у Лігниці та на Підляшші бачимо прогрес.

У вищезгаданому інтерв’ю з О. Іванюк видно великий потенціал для навчання рідної мови в підляському регіоні. Вчителька скромно заявляє про те, що в Білостоці «порівняно невелика кількість дітей» вчиться української мови. 54 учні – це, за її словами, небагато, і це лише початок!

Так само в Лігниці на хвилі ентузіазму батьків та вчителів утворилася українська початкова школа. Усім нам лишається сподіватися, щоб ентузіазм місцевих українців тривав якнайдовше. Окремо хочеться згадати пункти навчання української мови, що виникають у Польщі за ініціативою мігрантів з України, які не хочуть піддаватися асиміляційному тиску довкілля, зокрема у великих містах, регіонах центральної Польщі.

В інших регіонах вчителі – зокрема, в українських початкових школах, пунктах навчання – проводять традиційні заходи, навчання іде своїм шляхом (про Поморський регіон писала Мирослава Ганаско, «НС» № 47 за 25 листопада 2018 року, «Підручники та плани на наступний рік»). Протилежну думку про необхідність появи підручників для навчання української мови в презентованій нижче статті висловлює вчителька-методистка з Перемишля Анна Смолинчак-Багінська.

Варто також згадати про те, що в Білому Борі та Мокрому навчання ведеться поза межами державного шкільництва (непублічні школи), а в Ґурові-Ілавецькому – школою управляє самоврядний сеймик Вармінсько-Мазурського регіону.

У Кошаліні вчителька української мови зауважує, що діти мігрантів «інші», ніж діти з української діаспори Польщі. («Діти в Польщі інші, ніж в Україні», «НС» № 21 за 27 травня 2018 року). з власного досвіду зазначу, що діти з України між собою і батьками (ще) не розмовляють польською мовою.

З опублікованих у тижневику статей випливає, що вчитель, зокрема з пункту навчання української мови, мов Робінзон Крузо, залишений сам на себе: готує допоміжні матеріали для навчання, культурні заходи (шевченківські свята тощо), турбується про кількість учнів, що приходять на уроки. Невже вчитель, який отримує мізерну зарплату, захоче надмірно трудитися, присвячуючи навчанню свій позашкільний час? Не кажу, що це повсякденне явище мінімалізму, однак така спокуса напевно є очевидною.

У повідомленнях про хід звітновиборчої кампанії в ланках Об’єднання українців у Польщі навряд чи зустрінеться постанова-рішення про допомогу вчителям із пунктів навчання української мови, зокрема про збільшення учнів у них (варто тут також нагадати про підтримку місцевих ланок ОУП для збільшення передплати «Нашого слова» в регіонах).

Багато хто слушно вважає, що часи Українського суспільно-культурного товариства пішли в забуття. Однак згадаймо про те, що при головному правлінні був штатний працівник – пані Любомира Кобеляк, яка займалася українським шкільництвом у Польщі. Також на місцях активісти товариства та вчителі української мови активно працювали над тим, щоб українські діти вчилися рідної мови. Ось що про це пише Богдан Тхір у виданні «Український альманах 2019» (Об’єднання українців у Польщі, Варшава, 2019): «Варто у цьому місці згадати, що неабияку роль у справі пошуку потенційних учнів відіграв… мотоцикл «Ява» Теофіла Щерби (тодішнього вчителяметодиста – ред.).

До речі, не всі батьки майбутніх ліцеїстів були переконані в слушності ідеї навчати дітей українською» («Від спільного будинку до власної школи», с. 243). Від рідних професора знаю про те, що не раз «наші люди» писали скарги до освітніх владних структур, що, мовляв, «Щерба тероризує» батьків і примушує їх посилати своїх дітей до українських шкіл.

Сам Т. Щерба закусував губи, сідав на свій мотоцикл, а щоб не замерзнути – запихав під шкіряну куртку «Наше слово», та їхав у наступне село, – говорять рідні професора.

Цього року завершенням звітновиборчої кампанії в ланках має бути з’їзд делегатів із усіх гуртків ОУП. Якщо вони прибудуть на це загальнопольське віче без чіткої програми підтримки українського шкільництва в Польщі, такі вчителі, як А. Смолинчак-Багінська, залишаться самотніми робінзонами.

Поділитися:

Схожі статті

«Уроки української мають приваблювати дітей»

ПОДІЇ ■ №47, 2018-11-25 У жовтні у Бартошицях відбулася конференція вчителів української мови з Вармінсько-Мазурського воєводства. Організаторкою заходу виступила вчителька-методистка Любомира Тхір із Вармінсько-Мазурського...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*