Павло Маркушевський ■ КУЛЬТУРА ■ №45, 2019-11-10

Уже двадцять років Роман Ревакович, невтомний у плеканні українсько-польських та польсько-українських музичних зв’язків, диригент, композитор та теоретик музики, пропонує варшавській аудиторії регулярні зустрічі із сучасною українською музикою. П’ятий сезон Днів української музики відбувся 18-23 жовтня 2019 року. Організатором фестивалю, як завжди, був фонд «Pro Musica Viva» під керівництвом Романа Реваковича, партнерами – Об’єднання українців у Польщі, фонд «Наш вибір» та Національний центр культури, а медіа-підтримку надало, серед інших, «Наше слово».

Цьогорічні Дні української музики включали три концерти: для скрипки, вокальний та камерний. На відміну від попередніх років, коли на заході виконували лише музику українських композиторів, цього разу в програмі кожного з концертів були також твори Вітольда Лютославського – одного з найвидатніших польських композиторів ХХ століття, 25 річницю смерті якого ми вшановували цього року. Таким чином організатори хотіли – як писав Роман Ревакович у детальній та красиво виданій програмі – «зробити так, аби зустрілися українська музика та творчість найвищої якості, і слухачі мали нагоду провести естетичні паралелі».

Концерт-відкриття відбувся 18 жовтня у залі Музичного університету імені Фредерика Шопена. На скрипці грав Андрій Павлов – лауреат численних міжнародних конкурсів для виконавців, на фортепіано – Богдан Кривопуст, також композитор, директор видавництва «Музична Україна». У програмі були передбачені вісім творів для скрипки та фортепіано українських молодих композиторів – учасників стипендіальної програми «Gaude Polonia», яку проводить Міністерство культури та національної спадщини Польщі. Більшість із цих композицій – це найновіші твори з кількох останніх років. Найцікавішою видалася мені надзвичайно красива, задумлива й ніжна «Венера у хутрі» львівської композиторки Богдани Фролак – найстаршої та, мабуть, найвідомішої серед авторів, чия музика звучала того вечора. Велика враження справила також композиція Богдана Сегіна «Гамма Волопаса», у якій застосовано нестандартні методи видобування звуку з інструментів; пост-мінімалістичний «Ти – Океан» Олександра Шимка та рефлексивний «Вступ до неіснуючої пісні» Золтана Алмаші. На концерті прозвучали також твори Андрія Мерхеля («Сцена»), Олени Ільницької («Серенада»), Євгена Петриченка («Нотатки») і Богдана Кривопуста («Квітка папороті»). Композиції ці надзвичайно різноманітні – одні використовують традиційну музичну мову, інші спираються на різні авангардні тенденції XX століття; якби ми спробували знайти якусь спільну рису, нею стала би, без сумніву, експресивність, емоційність, яким творці підпорядковують засобам композиторської техніки. Концерт завершила «Партитура» Вітольда Лютославського – один із найвідоміших авангардних творів польського митця в компанії музики молодих українських митців прозвучав досить… класично. Варто згадати, що на концерті були присутні майже всі композитори, чиї твори виконувалися на сцені; слухачі гаряче їм аплодували.

Другий концерт – вокальний – відбувся 21 жовтня у концертній студії Польського радіо ім. Вітольда Лютославського. Виступали Оксана Нікітюк (мецо-сопрано) та піаніст Дмитро Таванець. Нікітюк почала із сольного виконання народної пісні «Ой, глибокий колодязю», яка чудово продемонструвала багатство, виразність та гіпнотичну барву її неординарного голосу. А далі, до кінця першої частини, звучала лише музика Валентина Сильвестрова, який є взірцем для сучасних українських композиторів і, мабуть, найбільш упізнаваним у світі українським митцем. В останні кільканадцять років Сильвестров зосередився на музиці інтимного, медитативного характеру, і такими були й представлені під час концерту твори: «Елегія і пастораль» для сопрано та фортепіано на слова Омара Хаяма, «П’ять пісень на слова Івана Франка», «Дві мазурки» для фортепіано та «Дві пісні на слова Станіслава Тельнюка».

У цих творах композитор суттєво скоротив музичний матеріал – вони ґрунтуються на коротких повторюваних мотивах, виконуваних майже упівголоса, це – своєрідна музична медитація, якій слухачі охоче піддалися завдяки майстерному виконанню Нікітюк і Таванця. Цікаве та миттєве урізноманітнення внесли «Дві мазурки», присвячені, зрештою Роману Реваковичу: незвичайний приклад гри з традицією жанру, що бере початок від творчості Фредерика Шопена, але водночас охоплює цілу плеяду його послідовників на чолі з Каролем Шимановським; відголоски музики цих обох композиторів були тут дуже виразні. Варто згадати, що в друкованій програмі були розміщені тексти всіх виконуваних пісень – в українському оригіналі та в чудових польських перекладах, які спеціально для фестивалю зробив Адам Поморський.

Друга частина концерту була наповнена музикою Вітольда Лютославського – однак цього разу вибір репертуару здався мені недостатньо продуманим. Юнацька «Соната» для фортепіано не вважається вдалою піснею, здається, навіть серед найбільших любителів творчості композитора, та й у його вокальному доробку можна знайти твори набагато цікавіші, ніж «Шість дитячих пісень» на слова Юліана Тувіма, які – хоч і завзято виконані – досить різко контрастували з атмосферою, створеною в першій частині концерту.

І зрештою – заключний концерт, 23 жовтня, знову в концертній студії Польського радіо. Цього разу ми приймали шанований камерний оркестр «Київська камерата», а за пюпітром диригента стояв сам Роман Ревакович. Програма складалася з творів українських композиторів середнього покоління. Концерт розпочався коротким, але ефектним «Діятонічним інтермеццо» Володимира Шумейко, після нього прозвучала «Камерна симфонія №3 „Aria Passione II”» для альта та камерного концерту Ігора Щербакова. Обидва твори ведуть діалог із музикою минулого, хоча й по-різному: Шумейко за допомогою показово діатонічного звукового матеріалу, Щербаков – через пряму цитату та численні алюзії на «Страсті за Матвієм» Йоганна Себастьяна Баха. Сольну партію альта блискуче виконала Катерина Супрун, якій аплодували обоє композиторів. Першу частину концерту доповнила знаменита «Траурна музика» Вітольда Лютославського, виконання якої організатори присвятили жертвам російської агресії на Донбасі. У другій частині прозвучала «Камерна симфонія №10 – Dictum №2» Євгена Станковича, із сольною партією фортепіано (у виконанні чудового Дмитра Таванця) – зворушливий, надзвичайно драматичний твір, який бере свій початок з неоромантичної традиції у широкому розумінні. І насамкінець – забутий шедевр: «Камерна симфонія на вірші Т. Шевченка» для голосу та камерного оркестру Олега Киви, покійного вже композитора, абсолютно невідомого у Польщі, твори якого на диво рідко виконують навіть в Україні. «Камерна симфонія», написана 1990 року, підкоряє багатством експресії та захоплює численними алюзіями на український фольклор. Феноменальний голос Оксани Нікітюк ще більше посилив ефект цього надзвичайного твору – аплодисментам не було кінця.

Так завершилися V Дні української музики у Варшаві. Шкода, що вони є такими короткими і такими рідкісними – з часу попереднього заходу минуло сім років… Фестиваль, який організовує Роман Ревакович, є сьогодні, безперечно, найважливішою у Польщі подією, присвяченою українській класичній музиці, яка дає польській публіці унікальну можливість познайомитися з творчістю сучасних українських композиторів. Цьогорічний захід я вважаю дуже вдалим – з точки зору як підбору репертуару, так і високої якості виконання. Мені здається, однак, що Лютославський у програмі був зайвим – його творчість у Польщі точно не потребує популяризації, а щодо анонсованої у програмі спроби зіставити музику українських композиторів та твори польського митця – на мою думку, виграшно виглядала перша сторона.

Автор фото – Кондрад Цвік

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*