Олеся Ґєраль ■ КУЛЬТУРА ■ 2011-02-03
{mosimage}
Організатори фестивалю “Україна в центрі Люблина” на зимові свята запропонували публіці стародавні українські колядки й щедрівки в автентичному виконанні.
Чудовою нагодою продовжити видовищні зимові святкування в післяріздвяному Люблині стали три неповторні вечори з українськими колядками. А привезли ці обрядові пісні з України чотири чарівні дівчини – Тетяна Кушка, Вікторія Мельничук, Марія Ткачова і Дзвінка Матіяш, які виконують різні професії, та коли зберуться разом, то одним голосом співають народні пісні на найрізноманітнішу тематику.
Оскільки в Україні щедрування- колядування постійно ще актуальні, то й люблинським українцям і полякам про цей елемент традиції не завадило нагадати під час фестивалю “Коляда в Козлика”.
Колядників у самому центрі Люблина приймали відомі своїм затишним інтер’єром і гостинністю кав’ярні “Чортова лапа”, “Стара друкарня” та “Широка”. Як розповіла Олена Семенюк з Фонду духовної культури пограниччя, такі місця, які мають незвичайний дух і цікавий колорит, можуть відповідно передати святкову атмосферу, особливо, коли звучать давні колядки. А для фонду це також означає нові зв’язки, спроби створення українського середовища по- новому в центрі старого міста. На “старий” Новий рік дівчата колядували вже спільно з публікою, а сам виступ закінчився майже опівночі.
Що так зачарувало слухачів? Українська колядка, але не та, яку всі ми вже багато разів чули в церкві чи вдома під час виступу вертепу, а така, яку колись давно ще співали наші бабусі й прабабусі в Україні: на Поділлі, Волині, Поліссі, Полтавщині, у Центральній Україні. Артистки, які приїхали з Києва і представляли в Люблині українську організацію “АртПоле”, роками збирають, записують та досліджують народний фольклор, у тому числі пісні, які почули у виконанні мешканців різних реґіонів. Завдяки цьому, як кажуть самі дівчата, з’являються шанси, щоб ця творчість не зникла безслідно.
Цікаво було послухати колядку про Варвару, котру під час свят в Україні традиційно виконували для подруги, якій бажали щастя. За словами Т. Кушки з організації “АртПоле”, колядки теж мають своє “нецерковне” виконання – наприклад, на Поліссі, де щедрували друзям і родині щастя в Новому році, а дівчатам в колядці бажали незабаром знайти судженого. Зі слів колядок можна багато дізнатися про побутове життя людей. Як зізналася Тетяна, молодь в українському селі не хоче співати колядок своїх дідів, не вважає цю справу “модною”. Припускається, що за десять років деякі українські народні колядки можна буде почути тільки й виключно на платівці.
У перервах між колядками дівчата розповідали про традиційні приготування Святвечора в українському домі, про 12 страв на столі, про вистави вертепів, свято Маланки і про традиції на Водохреща. На прощання колядниці з Києва заспівали і повіншували під час богослужіння в люблинській греко-католицькій церкві.
“Коляда в Козлика” – це частина фестивалю “Україна в центрі Люблина”, який має за мету наблизити мешканцям Люблина сучасну українську культуру. 2008 р. фестиваль вперше на люблинській сцені показав українських музикантів і народних майстрів.
“Наше слово” №6, 6 лютого 2011 року {moscomment}
