Ярослав Олексюк ■ КУЛЬТУРА ■ 2010-12-16
{mosimage}
У домівці ОУП у Ґданську 14 листопада відбулася зустріч з лауреатом премії ім. Василя Стуса, почесним членом Спілки художників України Андрієм Ментухом. Ґданській громаді художник відомий, зокрема, як автор декорацій до ряду фестивалів української культури в Сопоті, ілюстрацій до “Українських календарів”, портретів Лесі Українки, Івана Франка і Тараса Шевченка для домівки УСКТ, а тепер ОУП у Ґданську. Але основу його доробку становлять неповторні картини, більшість з яких експонувалася чи експонується в Україні.
На зустрічі можна було дізнатися чимало про творчий доробок митця і про його життя. Розповіді А. Ментуха про те, якою була його дорога до успіху, які терни треба було подолати на шляху до зірок, доповнювали відеозаписи його виставок і подорожей Україною: від важких років війни та післявоєнного періоду, через вимушене пристосування до життя на чужині, навчання, роботу, аж до довгоочікуваної незалежності України. Разом з нею прийшло і творче повернення на історичну Батьківщину, можливість поділитися результатами своєї праці з широкою публікою. Від 1989 р. всі свої твори митець передає українським музеям і картинним ґалереям, завдяки чому, можливо, більш відомий він в Україні, ніж у Польщі, де А. Ментух постійно проживає. Сам автор свою теперішню діяльність описує так: “21 рік я працюю в Україні і для України”. Хоч за початок творчої діяльності можна вважати 40-ві рр., роботу в “Інформативних вістях” УПА, на персональну виставку в Україні довелося чекати ще декілька десятиліть.
П’ятнадцятирічним юнаком, 1944 р., А. Ментух вийшов з рідного дому. Після 1947 р. доля закинула його до Оструди, а далі – до Ґдині. Саме там успішно завершилися пошуки школи, у якій можна було вдосконалити своє вміння, доповнити природний талант. Ці пошуки розпочалися ще під час праці в підпіллі, але тодішні наміри вислати молодого художника до школи в Замості не здійснилися. Після закінчення мистецької школи в Ґдині та Вищої школи мистецтв у Ґданську (теперішня Академія мистецтв) художник багато років працював в останній доцентом. Після виходу на пенсію зосередився на творчості для України.
Як відомо, багато доленосних подій відбувається випадково. Також практично випадково встановилися контакти з організаторами художнього бієнале “Імпреза” в Івано-Франківську, на якому А. Ментух разом з Еммануїлом Миськом був співголовою. Так і відбувся дебют в Україні вже сформованого художника з досить широким доробком. Проте на таких заходах можна представити лише декілька картин. Можливість поділитися своїми роботами якнайширше дають персональні виставки, перша з яких відбулася у Львові в Національному музеї. Це був спільний проект з Карлом Звіринським, відомим львівським художником і педагогом, для якого ця виставка теж була першою. Творчість обох художників не вписувалася в стандарти соцреалізму, а до моменту політичних змін кінця 80-х рр. аж ніяк не відповідала очікуванням офіційної влади, тому не могла бути оприлюднена.
Далі збірка картин А. Ментуха рушила в мандрівку Україною. Після дебюту у Львові художник поїхав до Хмельницького, звідки його запросили до Києва, де твори експонувалися в Національному музеї та в Музеї Тараса Шевченка. Після цього були Канів, Черкаси, Одеса, Дніпропетровськ, Харків. Практично щомісяця – нова виставка. Життя в подорожах між Ґданськом і черговими українськими містами. Особливо художник пишається візитом президента України Віктора Ющенка на виставці в Києві 2005 р.
Музеї один за одним охоче відкривали для нього свої двері, розміщували експозиції. Проте навіть за таких сприятливих умов виникали організаційні проблеми. Передусім важко було з транспортуванням сорока картин, розміри яких перевищували метр, а найбільше полотно при ширині півтора метра сягало в довжину десяти метрів! Якщо самі полотна ще можна було згорнути, то з рамами виникали проблеми, часом їх доводилося різати, щоб завантажити в доступний транспортний засіб. Однак всі перешкоди вдавалося подолати, картини зайняли гідні місця у виставкових залах і ґалереях, щоб відкрити відвідувачам прихований у них зміст і донести світоглядні ідеї.
Сам автор визначає свій стиль як фіґуральний, тут у центрі уваги є Людина, її постать виходить на перший план: “На кожній картині є люди, люди, і ще раз люди. Є людина, є обличчя, і на кожній картині якась людська проблема”, – говорить художник. Серед картин А. Ментуха марно шукати пейзажі чи натюрморти. Його твори – це світ постатей, огорнених почуттями: радістю чи смутком. Але завжди вони залишаються людьми.
У своїх працях митець прагне народження нових форм і нового змісту: “Найважливіше видумати щось нове, чого ще не було, – каже А. Ментух. – Це просто гімнастика, гімнастика для думок і тяжка праця”.
“Наше слово” №51, 19 грудня 2010 року {moscomment}
