Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ №8, 2015-02-22
Хтозна, чи до Перемишля не повертається добра культурна практика, якою був художній салон. Правда, сьогодні невідомо, чи в міжвоєнний час у Перемишлі були такі, проте відомо, що салони – як місце зустрічей художників та виставок їхніх творів – гарно працювали у недалекому Львові.
Сучасний Перемишль нарікає на все і потопає в нестерпній для амбіцій мешканців провінційності, проте не вміє знайти виходу. Не допомагає новий будинок Польського національного музею та Вища східноєвропейська школа, тому що в них плекають таки провінційний вимір культури і навчання. А кадри культурних установ замість постійно оновлятися, постійно старіються. Приватних культурних ініціатив узагалі нема – вони вимагають багато з того, чого нема не тільки в голові, а й у кишені перемишлянина. І не кожен може прикрасити свій простір властивими художніми творами, поставити для музикантів піаніно, а для гостей приготувати книжки, м’які стільці й пахучу каву…
Саме тому ініціатива української іконописиці Маргарити Давидюк під назвою «Відкрита брама», що закріплена за художньою ґалереєю «Ікос» у будинку на вулиці Шопена, привертає до себе увагу. Проект не обмежився відкриттям салону 25 жовтня 2014 р. Пані Давидюк 23 січня вдруге відкрила свій салон, запрошуючи на концерт коляд. Її гостями стали хор «Намисто», гурт «Крайка», малий склад «Журавлів», музики Матеуш Пєньонжек, Юрій Маркович та музичні групи «Фіделіс» Александра Клапи і «Симфонія Акварія». Після концерту атмосфера була настільки гарна, що почалося спільне колядування. Звучали українські та польські коляди. Почалися розмови. «Чому коляди? Це мої польські знайомі запропонували. Хотіли послухати українські коляди, спів. А глибшою причиною було те, що в Перемишлі поляки й українці мало знають один про одного», – розповідає господиня салону М. Давидюк.
На колядування у «Відкриту браму» завітали священики трьох віросповідань, василіани-монахи, шефи культурних установ та організацій. Просто перемиська «сметанка» відчула, що відкривається добрий простір для українсько-польського взаємопізнання. Адже війна, яка точиться в Україні, підсвідомо мобілізує мешканців прикордонного Перемишля до гуртування.
Якщо бути при культурі, то М. Давидюк, на щастя, не хоче обмежитися фольклорними ініціативами. Їх у Перемишлі багато (зокрема в українській громаді). І не завжди пасують вони до міста (достатньо подивитися на солому на Різдво в римо-католицьких яслах на міському ринку…).
– Я хочу влаштовувати чотири зустрічі на рік, – розповідає М. Давидюк. – Моя ґалерея відкрита як для художніх виставок, так і для концертів, бесід, показів. Наступне відкриття «Брами» я передбачила на травень. Програма поки що є таємницею. Маю лише надію, що і в травні хтось скаже так, як під час колядування в січні: «Я почувалася, як у Європі…». І про це мені йдеться. ■
