Мирослав Левицький ■ УКРАЇНА ■ №15, 2013-04-14
Як утримати Україну від попадання в зону підпорядкування Росії? На жаль, це питання нині більше турбує європейських політиків, ніж загал громадян України. Якщо на останньому етапі правління Кучми, не згадуючи вже про п’ятиліття Ющенка, відчувалася виразна суспільна орієнтація на європейську інтеґрацію, то нині маємо таку аномалію, від якої соціологи аж жахаються і змушені (уже як громадяни, а не соціологи) робити політичні заяви.
Така заява була зроблена директором Фонду «Демократичні ініціативи» Іриною Бекешкіною на прес-конференції «Вся правда про референдум», де оприлюднено питання про ставлення мешканців України щодо вступу країни до Європейського (ЄС) або до Митного Союзів (МС). Дослідження проводили Фонд «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та Київський міжнародний інститут соціології. Стосовно референдуму щодо вступу України до Європейського Союзу, більшість населення (59%) голосувала б у ньому «за», а 41% – проти. На перший погляд, цей результат можна було б визнати позитивним, якби не відповіді тих же респондентів на інше запитання: «У разі, якби найближчої неділі відбувся референдум щодо вступу України до Митного Союзу з Росією, Білоруссю та Казахстаном». Отож, тут теж більшість населення проголосувала б «за» – 57,4%, а проти – 42,5%. Такий результат спричинений усе більш нестерпними економічними умовами, бо люди хочуть зробити «хоча б щось», аби життя стало легшим. Його «накрутив» в основному континґент літніх людей, бо серед молодого покоління (людей віком 18–30 років) 60% опитаних однозначно прагнуть інтеґрації з ЄС.
Бажання вступити водночас до Європейського та Митного Союзів є наслідком політики блокування владою та близькими до неї олігархами – власниками телеканалів – доступу до альтернативної інформації. ЄС ставить перед Україною низку вимог, які вона повинна виконати у сфері економічних та політико-правових реформ для надання Україні асоційованого членства. Багатьма персонами з табору влади ці вимоги подаються суспільству як завуальована форма відмови прийняти Україну в європейське співтовариство. А от ініціатори МС нічого не вимагають, окрім згоди України вступити до нього. Навіть погоджуються на пропозицію Януковича надати Україні статус асоційованого члена МС – хоч таке не передбачено в його статуті.
У згаданому вище дослідженні пропонувалося також запитання, в якому треба було вибирати один із двох союзів. Тоді більшість респондентів (52%) висловилася за вступ України до ЄС, а 48% вибрали МС. При такому результаті волевиявлення держава стає на межу розколу. Директор фонду «Демократичні ініціативи» І. Бекешкіна через журналістів звернулася до влади з запитанням-засторогою: «Якщо ви хочете розколу України – робіть такі референдуми» (в Україні прийнято поданий владою досить скандальний закон про референдуми – ред.). Бекешкіна висловила стурбованість тим, що в бюлетенях для референдуму можуть використовуватися маніпулятивні або навідні запитання, які спотворять результати. Тому, за словами І. Бекешкіної, потрібно піднімати тривогу, бо якщо закон про референдум в Україні буде запущений в його нинішньому вигляді, то це буде остаточний цвях у труну української демократії. Такими референдумами, звертає увагу голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко, затверджував свою владу в Білорусі Лукашенка, такими референдумами Гітлер приєднував Австрію до Німеччини, такі референдуми були проведені в Сирії президентом Асадом…
Інтеґрація до Росії під прикриттям МС – це втрата контролю над фінансовими потоками, утрата контролю над внутрішніми процесами. А вступ до ЄС ставить перед владою тверду вимогу: діяти в рамках права. Судячи з логіки розвитку нинішніх подій, Януковичу не хочеться ані одного, ані другого.
Тож і не дивно, що прихильний Україні європейський комісар Штефан Фюлле, за словами заступника генерального директора Центру Разумкова Валерія Чалого, заявив у Брюсселі, що спрогнозувати дії Віктора Януковича дуже складно, оскільки з точки зору логіки вони не піддаються поясненню. А нинішній стан справ в Україні європейський політик назвав парадоксальним.
Ніхто не може ґарантувати, що десь у червні (коли вже буде зрозуміло, чи є шанс на підписання угоди про надання Україні асоціативного членства в ЄС), посилаючись на «народну ініціативу», не буде оголошено референдуму про вступ України до МС.
Розуміючи небезпеки, які несе такий варіант розвитку подій, опозиційні народні депутати заявляють, що готують подання до Конституційного Суду (КСУ) з запитом щодо відповідності Основному законові прийнятого в листопаді минулого року закону про референдум. Тим паче, що експертне середовище критично оцінює закон про референдум, прийнятий з порушенням усіх правил групкою «кнопкодавів». За словами вже згаданого І. Коліушка, тепер референдум можна провести з будь-якого питання: внести зміни до Конституції, скасувати їх або взагалі скасувати саму Конституцію. Однак не вказано ніяких механізмів, звідки береться проект Конституції і чи проходить він якусь експертизу.
Сумна доля конституційного подання депутатів ВР, які просили оцінити конституційність скандального закону «Про засади державної мовної політики», змушує сумніватися, що в справі закону про референдум може бути позитивне рішення КСУ. Нагадаю, що 30 січня КСУ відмовився відкрити провадження за поданням 51 народного депутата у зв’язку з можливим порушенням процедури його прийняття, бо «депутати не надали доказів порушення процедури голосування», хоч і Україна, і світ, окрім залежних від влади суддів КСУ, бачили і «кнопкодавів», і відверте іґнорування норм реґламенту.
Роль парламенту практично нівелюється. Оскільки шляхом референдуму може бути прийнятий будь-який закон, то парламент стає просто непотрібним. Тим же законом наказується журналістам бути «об’єктивними». В умовах авторитаризму, який нині вибудовується в Україні, «об’єктивність» означає: писати так, як хоче, як розуміє журналістське слово влада або інші структури. У них власна думка журналіста все частіше називається необ’єктивністю та виявом «упередженості».
Усі проблеми сучасної України зводяться клином на особі Януковича. І це є головною тезою весняних акцій опозиції, що відбуваються в містах. ■
\
