– говорить голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима про головний виклик, перед яким стоїть організація як власник Народного дому в Перемишлі. Дотеперішні концепції функціонування установи не мали шансів на реалізацію, оскільки не було акту власності, тому нині все починається з нуля.

Відповідні листи були направлені, зокрема, прем’єр- міністрові Дональду Тускові, сеймовій комісії національних та етнічних меншин, голові міжпарламентської польсько- української групи Томашеві Ленцу та іншим. Я переконаний, що особисте рішення Д. Туска вплинуло на те, що уряд почав працювати над виконанням розробленого вже раніше варіанту, згідно з яким ґміна Перемишль, отримавши взамін іншу нерухомість, мала повернути будинок НД. Однак необхідна була політична воля і зацікавлення конкретних людей – розмови лише про саму можливість, як це було раніше, треба було замінити реальним процесом з урахуванням усіх юридичних нюансів. Тим безпосередньо займалися МВСіА і департамент віросповідань та меншин, Міністерство національної оборони, підкарпатський віце воєвода Малґожата Хомич, депутати міської ради Перемишля з клубу “Громадянської платформи”, тамтешні парламентарії (як от Марек Жонса), члени сеймової комісії національних та етнічних меншин з її співголовою Мироном Сичем. Була низка інших чинників – наприклад, голова польського уряду тоді однозначно заявив, що справи української меншини в Польщі не можна ставити в залежність від стану вирішення клопотань поляків у Львові щодо їхнього центру культури.

А яку роль у цьому виконав офіційний Київ?
-Щонайменше від 2004 р. у процес активно включилися посли України, при чому найбільший внесок зробив, мабуть, Олександр Моцик, який очолював Посольство України у Польщі протягом 2006-2010 рр. Він ставив цю справу перед державними та самоврядними установами Польщі, шукаючи різних розв’язань, бо остаточно реалізовані були не єдиними з можливих. Посольство вело тоді безліч переговорів, ряд питань консультувало з нами, деякі пропозиції висувало безпосередньо від себе. Розумію також, що ці ініціативи узгоджувалися з Міністерством закордонних справ України.

Справа НД протягом певного часу пов’язувалася з питанням будинку для поляків у Львові. ОУП часто критикувало пропонований принцип взаємності та водночас підтримувало прагнення львівської польської діаспори. Чи Ви отримали якість сиґнали, що повернення НД вплинуло на вирішення їхніх клопотань?
-Ми постійно наголошували, що постулати й права українців – громадян Польщі та поляків – громадян України – це зовсім різні питання, які завжди повинні розглядатися окремо. У минулому брак рішення щодо справ у Львові використовувався як привід для того, щоб не шукати розв’язання в Перемишлі. Таким чином, нас поставили в тупик. Внаслідок цього народилася ідея спільної заяви ОУП та Федерації польських організацій в Україні до президентів двох держав. Це мало показати, що проблеми існують, крім того, вони потрапили тоді в найгірше з можливих положень – застрягли. Однак щодо Польського дому у Львові “польська модель”, яка застосовується у випадку НД (тобто з підключенням столиці та центральних органів влади), в Україні не спрацювала. Розв’язання на даний момент немає. Проте його треба й надалі шукати.

Що факт підписання акту власності на НД змінює в організованому житті українців у Польщі?
-Це виклик, хоч би тому, що досі ми не стояли перед проблемою виконання настільки великого й коштовного ремонту (він обійдеться приблизно в 3 млн. злотих). Також немає готової формули функціонування установи, відповідник якій у Польщі не існує. Народний дім – це не просто будинок. Це символ різних періодів присутності українства на Надсянні. І тому наша організація, так, як раніше повинна була займатися процесом повернення будинку, зараз мусить докласти всіх зусиль для створення в ньому повноцінного центру для всіх українців Польщі. Є також питання використання такого козиря, як близькість польсько- українського кордону.

Отже, на чому базуватиметься філософія функціонування цієї установи?
-Усі наші дотеперішні проекти перевірялися життям. Наприклад, спроби пошуку європейських коштів на НД загалом, чи безпосередньо на згадуваний ремонт переважно сходили нанівець з банальної причини: ми не були юридичним власником будинку. Тому тепер усі концепції повинні будуватися з нуля. Це стосується як нашої громади, так і польських державних установ, України й української діаспори, яким теж не байдужа тема НД. Співпраця всіх згаданих суб’єктів з паралельним використанням європейських коштів мусить зосередитися на виконанні ремонтних робіт – передусім з огляду на трагічний стан будинку. Ремонтно адаптаційна стратегія поділена на кілька років. Матимемо також справу з обмеженнями, що виникають з факту закупівлі будинку з 99% боніфікацією: у будинку не можна виділити місця на ведення комерційної діяльності. Хоч це деякою мірою відкрите питання: бо запис у законі – це одне, а друге – його інтерпретація, над чим якраз працює наша юристка. Мусимо також вирішити, як виглядатиме система управління будинком, хто це здійснюватиме і з чого він буде утримуватися – поки що обдумуємо різні розв’язки. НД юридично буде власністю ОУП, натомість систему функціонування цієї структури в майбутньому треба будувати з нуля. З якою матерією маємо справу, видно на наступному прикладі: минулого року перемишляни подали документи на оформлення в частині будинку готелю й оренду приміщення під банк, що мало ґарантувати кошти на утримання. Ідея правильна, проте ми отримали інформацію, що це може бути перепоною на шляху продажу нам будинку за 1% його вартості і згадані проекти слід було відкласти на полицю.

Але певні витрати, як от комунальні оплати, нараховуватимуться відразу.
-Так, і їх буде багато, зокрема тому, що будинок ніколи не був застрахований. Для поточного функціонування використовуватиметься схема, що діє при утриманні інших приміщень ОУП – кошти з ґрантів, державних дотацій та інших джерел.

Як уже згадувалося, тепер найважливішим є ремонт. Чи існують щодо цього чіткі домовленості з польським урядом або українською владою?
-Як і з усією концепцією функціонування НД, у цьому випадку теж почнемо діяти лише маючи на руках акт власності. Його брак, нагадаю, часто ставав приводом для відкладення питання допомоги на майбутнє. Наші минулорічні клопотання, а конкретно щодо кошторису, без юридичного підтвердження права власності зависли в порожнечі, тому нині кожен з пропонованих колись шляхів треба перевіряти заново. Напевно, проголосимо загальнопольську збірку та будемо шукати підтримки серед закордонного українства. Відомо, що з одного джерела не вдасться задовольнити всі потреби.

Як виглядатиме календарний план найближчих кроків?
-Після узгодження формальностей та проведення урочистостей, пов’язаних з передачею НД нашій громаді, почнеться формування почесного комітету, який популяризуватиме загальнопольську збірку коштів. З цим пов’язані також клопотання в МВСіА про дозвіл на таку акцію. Слід теж створити команду, яка в Перемишлі буде за все відповідати. Відомо, що цього року не зможемо отримати кошти від МВСіА з ґрантів на інвестиції, однак попросимо про підтримку з резервів цього відомства. У співпраці з усіма нашими перемиськими організаціями відбуватиметься узгодження концепції користування будинком – серед яких, зокрема, питання оплат за опалення чи електроенергію тощо. Звичайно, усі наші організації – згідно з ідеєю існування НД – знайдуть у ньому місце, проте треба все детально розпланувати.

НД в задумі його творців – це сильна культурна, але й економічна структура. Чи нинішня активність ітиме в подібному напрямку?
-Не можна абстрагуватися від того, що перемиська громада 2011 р. – це не та, яка була тут у момент його створення 1904 р.: хоч би за кількісним показником чи потенціалом. Треба згадати, що століття тому власниками НД були суб’єкти з досвідом економічної діяльності. Звичайно, деякі речі варто переносити на наш ґрунт – не лише з давніх часів, але й сучасності: наприклад, з досвіду функціонування української діаспори в Канаді, де в подібних установах зосереджується широкий спектр українського життя. Такий осередок проводить заняття з вивчення мови, там діють художні колективи, це теж місце для документаційного центру, залу для презентації мистецтва, там функціонують також звичайні офіси, де комерція пов’язується з активністю на культурній ниві. Перемишль має багато козирів, а разом з тим – досить небагато установ, які розвивали б польсько українські контакти. Це теж повинно мати місце в НД. Ми повинні використати й досвід інших меншин у Польщі та їхніх установ – як от німецький дім в Ольштині, де половина будинку здається в оренду банкові, тим часом як його відповідник в Ополі функціонує на системі ґрантів. Поки що нам ближчий другий варіант, але спочатку мусимо створити загальний “кістяк” і команду, яка всім займатиметься. Маємо, наприклад, декларації Юрія Рейта та представників інших структур, які готові частину своїх проектів направити саме на реалізацію їх в НД. За тим прийдуть конкретні надходження з використання залу чи, якщо буде створена, – з готельної бази. Проте повторю – тут немає готових розв’язань. Шукаючи найкращого варіанту, напевно скористаємося досвідом нашого центру в Щецині, де є виділена частина на комерційну активність, є приміщення почесного консульства, проводяться зустрічі інших меншин і проводиться нормальна робота ОУП.

“Наше слово” №13, 27 березня 2011 року {moscomment}