Кася Комар-Мацинська ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №23, 2019-06-09

Лемківський «Кермеш» у Вільхівці

Не один Вільхівець, хоча «Кермеш» – один

Сіл під назвою Вільхівець (пол. Olchowiec) у Підкарпатському воєводстві аж два. Один із них розташований у Бещадському повіті, нижче Солинського озера, другий – у Кросненському повіті, неподалік містечка Дукля. Перший був колись бойківським селом, другий – лемківським. Якщо вписати в автонавігацію назву «Olchowiec», система знайде щонайменше вісім місцевостей у цілій Польщі, а додатково ще дві в Україні. Протягом багатьох років у самому серці Лемківщини у Вільхівці відбувається лемківське свято «Кермеш». Проте ще ніколи ніхто не плутав Вільхівця бещадського з лемківським. Лише цього року так сталося, що один танцювальний гурт поїхав шукати лемківській «Кермеш» у бойківському Вільхівці. А з огляду на те, що в лемківському селі мобільні телефони не мають покриття, з’явилася проблема – як повідомити ансамбль, що їх чекають не там, а тут?

Справді, доїжджаючи до лемківського Вільхівця, виникає враження, що тут закінчується світ. Вузька та крута дорога серед густих гірських лісів, поміж горами Діли, Щобом, Курим Верхом, Добанцьом і Дебрами, веде до невеличкого села, де з перших метрів вигулькують ще де-не-де старенькі, дерев’яні хижі. Повідомлення про відсутність мережі на телефоні тільки доповнює образ місця, у якому затримався час і однією ногою можна ввійти в минуле. Лемки кажуть, що саме тому Вільхівець є прекрасним місцем для відпочинку та розслаблення; приїжджаючи сюди, можна забути про турботи світу, сповненого обов’язками чи поспіхом. Можливо, тому, власне, тут продовжується традиція лемківських «Кермешів», які до важких часів ІІ Світової війни відбувалися чи не в кожній парохії цього регіону. Зараз на всю Лемківщину «Кермеш» у Вільхівці один, то і з’їжджаються на нього люди з-за сусідських гір, сіл і потоків.

Наступного року – 30-й!

Перший відновлений «Кермеш» відбувся в травні 1991 року, тому легко порахувати, що цьогорічний, який випав на 25–26 травня, є вже 29-м. Подія пов’язана з місцевим святом греко-католицької церкви під покровом Перенесення мощей Святителя Миколая Чудотворця з Мір Лікійських у місто Барі, в народі названим Літнім Миколаєм. Припадає він за новим стилем на 22 травня, проте «Кермеш» зараз організовується у вихідні дні. Дійство починається в суботу вечірнім богослужінням в автентичній дерев’яній церкві, перша згадка про яку датована кінцем ХVІІІ ст. До неї провадить горбатий, кам’яний міст, що пам’ятає ще матінку Австро-Угорщину. Згодом вечір продовжується на майданчику біля сільського народного дому, де починається світська частина святкувань, сповнена співами й танцями, на які приїжджають не тільки місцеві кавалери, але й «фраїри» зі Словаччини. Церкву та майданчик «Кермешу» розділяє крутий та прудкий гірський потік, який, особливо після останніх злив, бурхливо мчить і гучно шумить на всю околицю.

Наступного дня, в неділю, відбувається святкова літургія з процесією довкола церкви, а після неї продовжується розважальна частина «Кермешу» з концертом, почастунком та рукоділлям. Перші такі святкування організовувалися локально, місцевими силами. Приблизно впродовж десяти років програмою «Кермешів» опікується Об’єднання лемків (ОЛ). Організатори звертають увагу, що Вільхівець виселяється, а також полонізується, лемків у ньому стає щораз менше. Греко-католицька літургія відправляється там лише раз на три тижні. «Лемки з гір іноді страждають комплексом меншовартості, не плекають так сильно, як колись, свою мову й традиції. Можливо, хочуть бути «більш сучасними». А люди, які сюди приїжджають із великих міст, наприклад, Кракова, Варшави, навпаки – шукають того справжнього, місцевого, автентичного! На жаль, воно зникає, – так вважає член президії Об’єднання лемків, Еміль Гойсак. «Проте ми як Об’єднання, підтримуємо місцевих, які тут живуть, ділимо обов’язки та, завдяки новим технологіям – хтось із Кракова, а хтось із Горлиць, – разом продовжуємо творити цю подію. То є консолідована робота місцевих – сільської ради та лемків, ОЛ з Горличчини та греко-католицької церкви. Уже збираємо сили на наступний рік: круглий ювілей – це завжди стимул зробити свято винятковим».

Лемківщина не знає кордонів

«Кермеш» – це не тільки богослужіння, концерти та розваги. У приміщеннях вільхівецького народного дому відбуваються авторські зустрічі, презентації та виставки. Цього року можна було побачити родинні писанки-випалянки Петра Гойсака та Катерини Гойсак з Маластова, картини художника Мирослава Гаврильця з села Мокре, а також дізнатися дещо нове про трохи віддалене від центральної Лемківщини Перемиське передгір’я з однойменної публікації Станіслава Крицінського та зустрічі з самим автором.

«Верталися ми колись із друзями з лемківської забави в Бехерьові, на Словаччині. Нам там особливо добре співалося. 60 сильних та гарних голосів, музичні інструменти – це було ніби поєднання народного хору з оркестром, але зовсім спонтанно, на гулянці. А оскільки ми всі якраз їхали в машині, подумали – як файно було б щось разом награти», – так про ідею створення платівки «Пісні нашого роду» під час її презентації розповідає один із авторів, молодий лемківський активіст – Гриць Суханич. «Ми хотіли вибрати близькі нам пісні, з нашого регіону. Допомогли нам у цьому записи лемківської музики, якими займалися Ярослав Полянський, Іван Чіжмар та Андрій Дулеба. Старше покоління пам’ятає ще ті часи, коли майже кожного тижня на Лемківській сторінці «Нашого слова» друкувалися слова та ноти народних пісень. Цей матеріал знадобився нам у роботі над проектом».

Бажанням авторів і виконавців було на мить знести штучні кордони держав і регіонів, які ділять Лемківщину, та залучити до проекту молодих лемків із Польщі (Бескидів і Ніжної Сілезії) та Словаччини. На обкладинці диску не знайдемо списку творів, але є прізвища виконавців і назви сіл, «одкаль сут їхні дідове». Хоча сьогодні живуть ці молоді люди вже зовсім не «там», проте ідентифікують себе з корінням своїх родів та все ж своєю активністю намагаються зліпити, як каже Гриць Суханич, «побитий руками історії лемківський горщик».

Мода на «лемфолк»

На сцені «Кермешу» виступали різні вікові групи – від малюків, переодягнених в овечок, до статечних дідів у чорних капелюшках. «”Кермеш” – це дуже приємна подія, – каже з усмішкою Гриць Суханич. – Це щось подібне до більш камерної, родинної „Ватри”, але без тиску та навантаження програми, як у Ждині. У затишному місці, серед своїх».

Свої – це одне, але «Кермеш» відвідують також туристи, любителі Карпат, які, мандруючи горами, зупиняються на перепочинок та користуються оригінальною культурною програмою. Саме їх найчастіше можна зустріти на авторських зустрічах; вони ставлять багато питань, досліджують невідомі факти. Проте спостерігаючи за більшістю публіки, яка гуртується під сценою, важко вирішити, якою мовою відвідувачі «Кермешу» найчастіше спілкуються між собою. «Така специфіка регіону: іноді місцеві поляки вміють розмовляти по-лемківські. Спостерігається також мода на вивчення лемківських пісень польськими колективами з околиць. Крамарі, що продають сири, вдягають вишиті сорочки, хтось наліплює вишиті візерунки на ложки чи тарілки, а пізніше приїжджає сюди та продає їх як лемківський виріб», – ділиться своїми зауваженнями Катерина Гойсак. «Буває, виходить на сцену гурт з околичного села, в якому самі поляки, але так добре співають лемківською, що публіка не в силах розпізнати – це свій чи не свій».

Поштова марка та привітання з Вільхівця

«А наші поштові марки, бачили?» – питає один з організаторів заходу. Виявляється, що мешканці Вільхівця постаралися й мають тепер від Польської пошти особливу марку з емблемою цьогорічного «Кермешу» – старою фотографією лемківської родини в народних строях. «Такі речі можна замовити до будь-якої нагоди», – пояснює одна з ініціаторок проектування вільхівецької марки. «До нас приїжджає багато туристів – вони зразу можуть написати тут листівку до друзів, звісно, наклеївши нашу особливу марку, та кинути до скриньки», – додає інша працівниця місцевої пошти.

Уже майже на завершення програми виступає загублений танцювальний гурт «Калина» з Кальникова. На щастя, все добре завершилося, а колектив своїм прекрасним виступом зібрав чи не найчисельнішу публіку та згодом великі оплески.

Над Вільхівцем не раз купчилися темні хмари, гриміло та врешті пройшла хороша злива. Це не зупинило ні організаторів, ні учасників «Кермешу» гідно відсвяткувати свято Літнього Миколая.

Фото авторки статті

Поділитися:

Категорії : Лемки, Події

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*