Анна Ставаж ■ ІСТОРІЯ ■ №33, 2012-08-12
Якщо відкинути всі спекуляції преси, один факт залишається наочним: заворушення в Ліському повіті були спільним виступом польського та українського населення, пов’язаним з фінансовими труднощами, погіршенням якості життя, що було результатом панівної тоді економічної кризи, яка 1932 р. досягла своєї кульмінації. Ліське повстання було частиною більшої хвилі виступів селян по всій території Речі Посполитої: можна згадати хоча б інциденти в Малопольському воєвідстві (в Люблі побіля Коросна) або в Лапанові коло Бохні. Звичайно, не можна нехтувати й можливістю аґітації (як з боку українських, так і польських організацій), яка в тодішніх обставинах “промовляла” до населення, потрапляючи на дуже податливий ґрунт, але нема жодних історичних джерел, які б цю версію підтверджували.
Безпосередньою причиною спалаху селянських заворушень у Ліському повіті стала підготовка до відзначення Дня праці – тобто добровільних робіт заради поліпшення стану доріг, мостів, будівництва шкіл та інших місць громадського вжитку. “Батьком” ідеї “свята праці” був граф Ян Непомуцен Потоцький, власник Риманова-Здрою: в його околиці така ініціатива викликала схвальні відгуки. Концепцією зацікавився ліський староста Еміль Верштайн, цей громадський почин обговорювали з різних нагод: під час сесій ґміни, на нарадах рільничих гуртків, на засіданнях поміщиків і селян. Унаслідок дискусій День праці в Ліському повіті заплановано провести 23 червня 1932 р., головною його метою мав стати ремонт ділянки дороги від Берегів-Долішніх до Лодини. Цей шлях, що пролягав біля підніжжя декількох сильно лісистих пагорбів, був основною комунікаційною артерією для перевезення оброблених лісоматеріалів.
Отже, щоб проаналізувати питання організації ідеї, 19 червня 1932 р. намічено влаштувати громадські збори. Офіційні джерела повідомляють, що місцеве населення сприйняло ініціативу з помірним ентузіазмом – єдиний протестував син місцевого греко-католицького священика, Микола Вербенець. Але, вислухавши низку контрарґументів, і він дозволив себе переконати у важливості заходу: тим більше, що його не підтримав ніхто з присутніх. Перші відомості про погане ставлення населення до планів проведення Дня праці ліський староста отримав 20 червня від війта Берегів-Долішніх – Лозинського. Незважаючи на це, наступного дня повітовий інспектор з рільництва Стефан Зємба приїхав до Берегів-Долішніх для остаточного ознайомлення з ситуацією. Під школою, де зупинився інспектор, зібрався чималий натовп – близько 300 людей, обох статей, озброєних кийками, мотиками й палицями. Люди, дізнавшись про приїзд посадовця, почали кричати до Зємби – “геть панщину!”, “геть паничів!” Почалася бійка, у результаті якої інженера Зємбу побито. Прибула поліція й заарештувала 36 людей.
Серед населення почали поширюватися чутки, нібито “панове” планують відновити кріпосне право. Першим кроком в цьому напрямку, на думку селян, було “викопування хреста в Берегах-Долішніх, зведеного на пам’ять скасування панщини 1848 р., і знищення документів, які мали знаходитися в скриньках під ним”. Чутки про відновлення кріпосного права поширювалися досить швидко: за даними поліції, їх розносили пішоходи, вершники та велосипедисти, які їздили від села до села, закликаючи селян захищати хрест. Натомість “Діло” заявляло, що інформація поширювалася серед селян самостійно, передавалася з уст до уст чи то на базарі, чи при нагоді якихось інших заходів.
Перший етап заворушень (24-28 червня) характеризувався відносним спокоєм. В околицях Устрик-Долішніх, особливо в лісах уздовж дороги Береги-Долішні-Лодина, стали збиратися люди – не тільки з Ліського, а й з Добромильського повіту. Вони були озброєні кийками, колами, вилами й сокирами. Та загалом селяни вели себе спокійно, лише слідкували за діями поліцейських патрулів і мобільних чатових.
Чергові заворушення відбулися 28 червня у Чорній. Там зібралося населення з усієї ґміни, а також з Турківського повіту, з ґмін Лип’я та Бистрого. Учасники зборів мали намір подолати відстань близько 15 кілометрів, до Телесниці-Сянної, де коло церкви, побіля хреста, зібрався натовп селян із 19 довколишніх ґмін. Вони озброїлися палицями й очікували “панів”, що нібито мали приїхати на трьох автомобілях з наміром увести знову кріпосне право. Згаданий хрест був такий же, як і в Берегах-Долішніх – його побудували на честь скасування кріпосного права. Крім того, населення околиці сповіщали “про тривогу” биттям у церковні дзвони в Телесниці-Сянній, Лобозеві та в Райському.
Більш серйозні заворушення відбулися 30 червня в Лобозеві – там селяни зайняли римо-католицьку плебанію, де знаходилася скриня зі сльозоточивими гранатами (раніше її залишили там поліціянти). Також селяни роззброїли тамтешній поліцейський патруль, що складався з трьох службовців. Між тим, інші селяни подалися на обійстя Яна Свєрчека – адже хтось пустив чутку, нібито там переховується поліція. Відділення, яке раніше спрямували до Лобозева, поспішило на допомогу, та його загнали в глухий кут. Поліціянти забарикадувалися на горищі у згаданого господаря, почали стріляти в селян, які також давали відсіч із конфіскованої в поліції зброї. В результаті цієї перестрілки був поранений один чоловік, а натовп, число якого збільшилося до трьох тисяч людей, відступив у село. Селяни не атакували поліції, а правоохоронці боялися виходити з підпілля.
Далі буде
