(бг)ІСТОРІЯ2009-09-17

Спогадам в історіографії відведено роль другорядного історичного джерела. У дослідженнях українсько- польського конфлікту вони використовуються досить часто, причому не завжди суджене їм тут теоретично приписане місце та значення. Наприклад, попри скромну stricte історичну вартість, перебільшується роль спогадів свідків трагедії польського населення на західноукраїнських землях у 1943-1944 рр., а їх значна кількісна вага важко перекладається на вагу якісну1.

Не інша ситуація щодо спогадів українських жертв та учасників цього конфлікту. Тут можна констатувати іншу перевагу: споминів вояків УПА та членів оунівського підпілля про боротьбу за самостійну українську державу. Кількості та якості цих споминів ніяк не дорівнюють скромні та ідеологізовані спогади членів польських підпільних формувань, які воювали проти УПА та українського цивільного населення.
У трагедії українців 1943-1947 рр., яка пов’язана з українською етнографічною територією в межах сучасної Польщі, важливе місце посідають спомини свідків масового вбивства, вчиненого АК у Сагрині та 10 інших селах Холмщини 10 березня 1944 р. Їм потрібні критична увага істориків, з’ясування їх змісту та визначення можливої ролі в майбутніх дослідженнях причин, обставин та наслідків знищення мешканців Сагриня.
На сьогодні авторові цих рядків відомі спогади про масове вбивство в селі Сагрині авторства: Крамик Анастазії2; Мельник-Новосад Надії3; Митюк Антоніни4; Обуховича Івана Ілліча5; Притули Василя6; Саєнчук Лариси7; Стахурського Олексія8; Шаварської Ганни9; Юрчук Євгенії10; Яцкурської Олександри (Назар)11. На спогадах Антоніни Митюк, Анастазії Крамик і Василя Притули та неопублікованих Михайла Микитюка й Антона Голіброди сперта сагринська довідка авторства голови Всеукраїнського товариства „Холмщина” М. Онуфрійчука12, яка, проте, не може вважатися ані спогадом, ані репортажем з місця події13. Імовірно, що деякі спогади були надруковані також в інших, невідомих мені виданнях.
В Україні спогади зі Сагриня та про Сагринь почали друкуватися пізно, аж на початку 90-х років. У еміґраційних виданнях їх, здається, майже немає, навіть у чотирьох томах фундаментального історико- мемуарного збірника „Надбужанщина”.
Спогади про Сагринь, створені українцями в Польщі, – не відомі14. Польською мовою досі з’явився тільки один переказ та одне свідчення. Перше – це вже згаданий переклад спомину Н. Мельник у тритомнику М. Сивіцького. Друге – це свідчення З. Яхимека-„Віктора”, яке є відоме з двох публікацій. Першу підготував І. Цабан, значно змінивши зміст та стиль ориґіналу, отож годі її вважати свідченням З. Яхимека, радше Яхимека-Цабана15. Друга – це ориґінальний текст, без втручань, проте лиш фраґментами я опублікував у „Нашому слові”16. Повний текст цього цінного свідчення, підготовано до публікації в „Українському альманасі” за 2010 р.
* * *
Спогад Галини Шишко походить з колекції споминів, зібраних Всеукраїнським товариством „Холмщина”, частина яких зберігається в його голови, М. Онуфрійчука, а частину передано до обласного архіву в Луцьку. Г. Шишко після депортації на територію УРСР мешкала у Володимирі-Волинському. Її розповідь записала 4 квітня 2006 р. Ніна Мельничук та передала до товариства „Холмщина” в Луцьк, де я отримав можливість скористатися зібраннями голови товариства, за що йому тут дякую.
Спогад 7-річної на 10 березня 1944 р. Г. Шишко подає інформацію про ситуацію в одному з багатьох сагринських домів, куди пішли шукати захисту мешканці сусідніх сіл. І вони знайшли цей захист. Після наступу частина мешканців Сагриня та сусідніх сіл подалася з нього в напрямку Березини – колонії села Теребіня, а відтак на його колонію Зади, звідки мешканці села перевезли їх у Грубешів. (бг)


1 Ідеться, напр., про працю В. та Е. Сємашків „Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939-1945”, т. 1-2. Warszawa, 2000, вага якої, як історичного джерела, може бути доведена щойно після вивчення недоступних на сьогодні для дослідників ориґіналів спогадів, зіставлення їх з польськими, українськими, німецькими та російськими документами і критичного аналізу ймовірного та неймовірного в їх змісті. Поки ця робота не буде виконана, праця Сємашків повинна використовуватися істориками дуже обережно.
2 „Депортації. Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади. У трьох томах”. Т. 3. Спогади. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2003. С. 218-220. Спомин А. Крамик у скороченому вигляді передрукований у: „Список жителів с. Сагринь, які загинули від рук польських формувань 9-11 березня 1944 р. // Сагринь: біль і печаль наша. Книжка свідчень”. Упорядник Банашук І.В. Львів: Каменяр, 2007. С. 23-24.
3 Список… Вказ. пр. – С. 32-33. Спогад авторства Н. Мельник надрукувала газета „Молода Волинь” 1992 р. в номері за 29 травня 1992 р. Його переклав польською мовою та надрукував у третьому томі „Dziejów konfliktów polsko-ukraińskich” М. Сивіцький: Warszawa, 1994. S. 183-185.
4 „Волинь і Холмщина 1939-1947. Польсько-українське протистояння та його відлуння. Дослідження, документи, спогади // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність”. Т. 10. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2003. С. 737-747. Дуже скорочений спогад цієї ж авторки без названня джерела передруковано в: Список… Вказ. пр. С. 34-38.
5 Обухович І. І. „Трагедія родини Корнелія Тимчука // Депортації…” Вказ. пр. С. 222-223.
6 Притула В. „Село, що розділило долю Хатині й Лідіце // Процюк В. Книга пам’яті 1944-1994”. Львів, 1996. С. 164-169; Депортації… Вказ. пр. С. 220-222; у скороченому варіанті передрукований в: Список… Вказ. пр. С. 24-27. У обох цих виданнях спогад В. Притули помилково поданий як спогад Ростислава Савича. Однак Р. Савич, спільно з З. Савич та Г. Світліковською, тільки опрацював спогад В. Притули до книги В. Процюка, про що в ній сказано в підписі на с. 169.
7 Список… Вказ. пр. С. 29-30.
8 Список… Вказ. пр. С. 31-32.
9 Депортації… Вказ. пр. С. 747-748; передрук у: Список… Вказ. пр. С. 30-31.
10 Список… Вказ. пр. С. 27-28.
11 Процюк В. „Книга пам’яті 1944-2004”. Львів, 1996. С. 290-291; передрук у: Список… Вказ. пр. С. 28-29.
12 Онуфрійчук М. „Сагринь. 60 років тому це українське село було стерте з лиця землі // Слово і Діло” (27 лютого 2004). Луцьк, 2004. С. 6.
13 Її критичний розгляд виявляє низку неправдивих або неточних інформацій, напр., автор подає, що в нападі на Сагринь брали участь формування селянських батальйонів під командуванням С. Басая-Рися. У ній, так само, як і в споминах, опублікованих Сємашками, є такі романтичні ремінісценції, як-от: „Упродовж кількох днів вода в річці від людської крові була червоною” чи. „Село згоріло вщент…”.
14 Їх не фіксує, напр., підготоване Б. Гуком мемуарне видання „1947 рік. Пропам’ятна книга”, видане у Варшаві 1997 р. видавництвом „Тирса”.
15 Ідеться про публікацію: „Zenon Jachymek. Sahryń // Związek Walki Zbrojnej Armia Krajowa w Obwodzie Tomaszów Lubelski. Relacje, wspomnienia, opracowania, dokumenty”. Lublin: „Czas”, 1999. C. 173-184.
16 Гук Б. „Відділи Армії Крайової – учасники вбивства мешканців Сагриня 10 березня 1944 р.”, „Наше слово”, Варшава, 2009. Ч. 26-29; Гук Б. „10 березня 1944 р. – день найбільшого злочину АК щодо української людності в ІІ Світовій війні”, „Наше слово”, Варшава, 2009. Ч. 30-32.

„Наше слово” №38, 20 вересня 2009 року

Поділитися:

Категорії : Історія

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*