Мирослава Олійник (Бучківська)■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №9, 2020-03-01

Із Романом Одрехівським, який в цьому році відсвяткував 60-річчя, нас познайомило «Наше слово». Зараз він професор Львівського національного лісотехнічного університету України, доктор наук (пол. – doktor habilitowany), член спілки критиків та істориків мистецтва, член Національної спілки художників України, дослідник різьбярства та скульптури.

Роман Одрехівський Фото з архіву Одрехівського

До речі, лемківського походження. Його мати народилася у Березівському повіті теперішньої Польщі, а батько – у Сяніцькому повіті. Вони були депортовані з рідного краю разом з іншими земляками і волею долі замешкали у Львові. У дитинстві пан Роман допомагав батькові у різьбярстві, а також створював багато виробів самостійно – вони виставлялися на виставках. В подальшому творчу роботу почав поєднувати з викладацькою та науково-дослідницькою в галузі декоративно-прикладного мистецтва та декоративної скульптури, досягнувши високого рівня.

Роман Одрехівський – автор тематичних книжок, брошур та наукових праць, серед них: «Різьбярство Лемківщини» (від давнини до сьогодення), 1998; «Сакральна різьба по дереву в Галичині ХІХ – першої половини ХХ століть» (історія та художні особливості), 2006; «Скульптура» (навчальний посібник для студентів спеціальності «дизайн»), 2013 та інші. Назви друкованих видань говорять самі за себе.

Тільки наголошу, що монографія «Різьбярство Лемківщини» написана на основі зібраних автором матеріалів безпосередньо на Лемківщині та в сучасних осередках лемківської різьби. Матеріал доповнюється багатьма фотографіями та прізвищами виконавців робіт. А у книжці «Сакральна різьба по дереву в Галичині» більша частина пропонованого матеріалу з’являється у науковому обігу вперше, також тут порушено проблему встановлення авторства та походження кола тематичних сюжетів сакральної різьби регіону.

Батьки Романа Одрехівського – відомі люди, які своєю творчістю прославилися не тільки в Україні. Про них можна писати окрему книгу. Батько Василь Одрехівський, який помер у 1996 році, був відомим різьбярем та скульптором, автором цілої низки скульптур, барельєфів, декоративних предметів. Наступного року виповнюється 100 років з дня його народження.

Мати Марія Байко походить із славного вокального тріо сестер Байко, які підкорювали своїм самобутнім співом серця слухачів. Мене з цією родиною поєднують ближчі, ніж інших, зв’язки. Ще школяркою, цікавлячись мистецтвом, я із власної ініціативи листувалася з Марією Байко, Анатолієм Кос-Анатольським та іншими митцями. Приємно згадувати – відомі люди знаходили час на листування зі мною.

А з Василем Одрехівським тісно був пов’язаний мій батько – Іван Бучківський. У 60-х роках минулого століття він організував будівництво пам’ятника Тарасу Шевченкові в селі Градівка на Львівщині. І звернувся, власне, до пана Василя, щоб він виготовив погруддя Шевченка. Дозволу від комуністичної влади на це не було, але Василь Одрехівський на свій ризик послухав батька й виготовив погруддя. Погроз було багато – «будуйте-будуйте, а ми заженемо бульдозер і все розрівняємо…». Не посміли… Так у 1964 році відбулася визначна подія – відкриття першого пам’ятника Шевченкові на Городоччині. Ще один пам’ятник класику української літератури – Івану Франкові – стоїть навпроти університету у Львові.

Цей грандіозний монумент створений у співавторстві з Василем Одрехівським. А всіх робіт майстра і не перелічити. Не можна не згадати і брата Романа Одрехівського – Володимира, який плідно працює в царині скульптури. Педагог та мистецтвознавець, професор Львівської національної академії мистецтв, народний художник України.

Роман Одрехівський є також дописувачем у «Нашому слові». У своїй статті «Українці під Монте-Кассіно» («Наше слово», № 28, 2017) він висвітлює болючу тему участі українців у ІІ Світовій війні, під час якої найбільше постраждала саме українська нація. Позаяк на той час українська держава не існувала, її представники воювали в арміях чужих держав, за словами пана Романа, «приносячи чужинцям славу».

У статті автор згадує свого дідуся Павла Одрехівського та пише: «До найславніших битв західного фронту належить, звичайно, битва під Монте-Кассіно. Бійці 2-го Польського корпусу під командуванням генерала Владислава Андерса 17-18 травня 1944 року таки здобули вершину і вибили звідти німців. Серед учасників цієї героїчної епопеї був і мій дідусь – уродженець села Вілька гміни Риманів Сяніцького повіту». Коли пан Роман говорить про батьків, то каже: «Вперше вони відвідали прабатьківські землі у 1990 році, коли відкрили кордони. Ми знайшли родичів, які привели нас у татове село Вілька та мамине Яблониця.

Татової хати давно немає, і села теж, а мамина хата стояла донедавна, але тепер вже також немає. Зараз я беру активну участь у різних лемківських заходах, особливо їжджу на «Ватру» у Ждині.

Одного разу під час «Ватри» знайомий повів мене на високу гору і показав місце, де лежало село Вілька. До речі, колишня Вілька – це колиска дерев’яної різьби на Лемківщині».

Поділитися:

Категорії : Лемки, Україна-Польща

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*