Людмила Лабович  ■ ПОДІЇ ■ №1, 2020-01-05

Різдво Христове – магічне та повне звичаїв свято. На Підляшші досі функціонує багато з них, хоча разом із розвитком цивілізації, а також мовною і культурною полонізацією, те, що було основою місцевої ідентичності – народна традиція – поступово зникає. Пропонуємо вашій увазі розповідь про те, як колись святкували Різдво Христове в одному з підляських сіл – Клениках у Гайнівському повіті. Кленицька обрядовість, хоч і вписується в загальноукраїнську, має свої особливості, які показують локальний підляський колорит Святвечора та Різдва Христового.

Церква Вознесіння Господнього

Про Кленики

Кленики (польською Klejniki, говіркою – Клєнікі) – це доволі велике село у ґміні Чижі, що має окрему православну парафію Вознесіння Господнього. Тут стоїть мурована Вознесенська церква, побудована у 1984 році після того, як попередня згоріла, та каплиця святого Миколая Чудотворця. На місцевому кладовищі розташована ще одна церковка – Преображення Господнього. На увагу заслуговують давні пам’ятки – рідкісний тип стовпової каплички та цікаві кам’яні хрести з кованими хрестиками зверху.

Говорять жителі Клеників українською говіркою, хоча їхня свідомість – радше етнічна («ми руські, не поляки», «говоримо по-свойому»), аніж національна. Однак мало хто з місцевих знає, що вже на початку ХХ століття саме в їхньому селі почало зароджуватися українське національне життя, проявом якого стала діяльність театру, що у 1909 році ставив п’єсу Івана Карпенка-Карого «Розумний і дурень».

Кленики – село, цікаве для істориків, дослідників фольклору та антропоніміки. Тут збереглося багато форм старих, дуже рідкісних імен (Орехвій, Овлас, Овсеній, Полєвко, Фалєй, Єзофат), а також оригінальні народні звичаї. Нещодавно вийшла друком книжка про це село, яку написав уродженець Клеників Іван Лобузинський – «Кленики – історія села та парафії» («Klejniki – dzieje wsi i parafii»).

Кленицьке Різдво Христове

Приготування до Різдва починається в Клениках, як і скрізь на Підляшші, після свята Введення в храм Пресвятої Діви Марії. З цього дня і в домівках, і в церкві вже лунають колядки.

Введення в народній традиції Підляшшя нерозлучно пов’язане з Різдвом. У Клениках називають це Першою колядою. Друга коляда – це Святвечір, а Водяна коляда – пісна вечеря напередодні свята Водохреща.

Ще кількадесят років тому перед Різдвом Христовим у селі прикрашали хати павуками1 і квітами: «З паперу робілі, розтягалі і віешалі паукі, вінкі робілі вельмі гожи на образи з бібули» – згадує 95-літня Ксеня Григорук, жителька хутору Ліщини коло Клеників.

Звичайно, заздалегідь готували святкову їжу – «кололі свінє» та робили різні пісні страви на Святий Вечір, тобто Коляду. Що колись їли під час врочистої вечері, згадує 87-річна Віра Федорук, справжня знавчиня колишніх звичаїв: «На Коляду то кісіель овсяни варилі, галкі з маком пеклі, мак вертіелі, мак свуой бив, не куплялі, а машинкі не било, то у вертесі. Такая вертешка била і качалок, і вже намочат мак, вуон м’ягкі, і вертят його, і вуон зробіться як молоко біели. І вліют вже води перевараної і галок до його напекут із тіеста».

Старіші жителі села підкреслюють, що колись на Коляду не готували 12 страв. По-різному було і з кутею. Одні кажуть, що «робілі кутю, присолоджувалі», інші згадують, що це не була популярна святкова страва. У місцевій говірці «кутьою» називали просто кашу, зварену з ячмінного зерна, яку використовували передусім в похоронних і поминальних обрядах. Пані Віра Федорук пояснює це так: «Я чую так о говорат, што кутю колісь варилі солодку. Оно в нас то не било кутіе солодкої. У нас кутя била в помінальну суботу. На Коляду в нас не било кутіе, оно борщу наварат із беткамі, грибамі і пампушкув напекут, капусти нажарат і з капустою такіх пірожкув напекут. Все мусілі биті груши насушани, і то мнуого насушат. А з їх такій добри компот бив».

Варто сказати, що компот із сушених груш місцеві називають «щуолок». Натомість в них немає назви для популярного на Святвечір оселедця – усе тому, що він з’явився на підляських столах доволі пізно, завдяки євреям, які у міжвоєнні роки їздили від села до села та продавали ці «слєдзі».

Хоча зараз люди в Клениках готуються до свят по-іншому, Різдво Христове все ж залишається дуже веселим часом, на яке приїжджають діти й онуки, часто вже з віддалених куточків країни. На святковій вечері в кленицьких сім’ях досі не може не бути борщу з грибами, «щуолку» та інших пісних місцевих страв.

Зі Святим Вечором був нерозривно пов’язаний звичай вносити до хати в’язку жита, яку в багатьох підляських селах називали, як і сам вечір, колядою, колєдою, а в Клениках – діедом або діедком. На початку вечері господар за традицією приносив діедка до хати та ставив на покуті (куток в селянській хаті, що знаходиться по діагоналі від печі – там сходяться дві лави – ред.) : «Той діедко тонкі бив, не такій снуоп, – пояснює пані Віра. – Казалі коляда, діедко – діедка в куток поставілі, о то вже буде Коляда».

Діедко як символ багатства і врожаю відомий у загальноукраїнській традиції під назвою дідуха. У Клениках він мав свою обрядову роль  під час свята Водохреща: «На Крещеніє, як придут із церкві, то його возьмут і одриежут колускі, і зроб’ят пендзліка. Води вліют свящоної і ідут с’ятят до клуні, до хлівуов. А тую солому то подіелят і пообвезуют груши у садкові, яблиніе» – говорить пані Віра.

Обов’язковим елементом Святвечора у Клениках було сіно. «Клалі сіено на століе, і вже тоє сіено прикривалі, а потом збіралі і трималі, вже там колі неслі, як корова теліться чи што», – згадує пані Ксеня.

У сім’ї пані Віри сіно давали всій скотині: «Упорану тато придут із церкви, тоє сіено возьмут і занесут коровам, овечкам, всьому по жмені дадут, коб з’їелі».

Трохи сіна залишали тваринам також на Водохреща.

Вночі перед Різдвом Христовим підляшани ідуть до церкви на «всюнуочню». Пані Віра згадує, як це було ще кількадесят років тому: «Хто оно дав ради, то їехалі на Коляду до церкви. У нас била веліка церков, то повна церков, мнуого, вельмі мнуого било люді». Варто зауважити, що раніше всеношні тривали цілу ніч – від півночі й навіть до сьомої ранку.

Колядники в Клениках, 2013 рік

З першим днем Різдва Христового, як кажуть у Клениках – Руздва, пов’язаний звичай колядування. Навіть зараз у селі можна зустріти групи колядників з традиційними підляськими зірками. Хоча співають вони вже дещо по-іншому, цей звичай надалі живий – його охоче продовжують молоді покоління.

А як було раніше, розповідає пані Віра: «Колісь колєднікі ходілі по-пуд окнамі, до хати не заходілі, бо кажут холоду напустят, а дров не било паліті, то все пуд окнамі прималі колєднікуов».

Підходячи під вікно, колядники запитували господарів:

Ми пришлі Христа славіті

Ваш двор вєсєліті

Можна співаті чи ніе?

Бувало, що бідніші селяни їх не приймали. Тоді можна було почути таке:

В сіетуй хаті

Нема чого даті.

Сучка вертіться,

Сраті садовіться.

Із зірками колядували лише кленицькі хлопці, дівчата співали без неї. Популярними були колядки з дещо русифікованою вимовою, хоча ще кілька десятків років тому люди виконували й народні дохристиянські твори, які, як правило, співали місцевою говіркою.

«Співалі «Рожджество Христово» і «Дєва днєсь», «Нова рада стала», «Новая радость свєту сє з’явіла» і «Бог предвєчний народівся». «Я умом ходіла» то довга піесня, алє то не діеті співалі, – розповідає пані Віра. – Як дітя вродіться в кого перше ще, то співалі «По призьбі, призьбі, призьбі золотенькуй». І як хто оженіться, то співалі „Весна красна в саду каліна”».

Зараз пам’ять про народні колядки, які виконувалися у Клениках, занепадає. Їх не вдалося записати навіть від співачок, народжених у 1940-х роках. Шкода, адже це – дуже цінний пласт місцевого фольклору.   

Можна скаржитися на те, що колишня різдвяна обрядовість, яка формувалася на основі землеробського побуту, у своїй традиційній формі приречена на занепад. Зникає звичай приносити до хати діедка, бо меншає хліборобів, які сіють жито та мають з чого того діедка зробити. Пропадають або втрачають своє обрядове значення й інші елементи різдвяної обрядовості – це пов’язано з деградацією традиційної культури загалом та зі знелюдненням села. Лише сіно, яке стало доступним у супермаркетах різдвяним елементом масової культури, і далі з’являється на Святвечорі.

Варто однак звернути увагу й на позитивні тенденції. На Різдво Христове село оживає, а міські, польськомовні вже, внуки повертаються до своїх дідусів, беруть зірки і йдуть колядувати. Добре й те, що вони охоче вибирають українські колядки – раніше тут переважали русифіковані варіанти різдвяних пісень  («Нєбо і зємля нинє торжествуют»), а зараз місцеві колядники співають українською, змінюючи часом літературні форми на говіркові. Це дає надію, що певні елементи місцевої культурної винятковості все-таки збережуться, причому не лише в селі, а й у містах, куди виїхали колишні жителі Клеників.

Фото авторки статті

***

Фото авторки статті

бетка – будь-який гриб, окрім боровика

гожи – гарний

гриб – боровик

мнуого – багато

оно – лише

упорану – зранку

Поділитися:

Схожі статті

«Білорусь сьогодні звучить яскраво»

Анастазія Канарська ■ КУЛЬТУРА ■ №39, 2020-09-27 Розмова з музикантом-імпровізатором Олексієм Ворсобою. Олексій Ворсоба – композитор, аранжувальник, виконавець (клавішні, акордеон), імпровізатор, педагог, двічі стипендіат...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*