ПОЗИЦІЮ української консульської служби в Польщі треба зміцнювати

Розмову провів Степан МігусУКРАЇНА-ПОЛЬЩА2010-07-15

{mosimage}

Розмова з ОЛЕКСАНДРОМ МЕДОВНІКОВИМ, колишнім генеральним консулом України в Ґданську

Офіційно Вас звільнено з посади з огляду на пенсійний вік, хоч уже майже три роки Ви були генеральним консулом, будучи в пенсійному віці. До закінчення місії в Ґданську Вам залишилося неповних півтора року. Чи причина звільнення справді полягає в пенсійному віці, а чи може в чомусь іншому, зважаючи на те, що одним розчерком пера президент України Віктор Янукович відкликав з посад більшість українських дипломатів із провідних держав Європи і світу та з представницьких установ?

– Згідно з правом України, у мене закінчився термін служби, який був продовжений на три роки. Зараз і він закінчився, і я вже є пенсіонером. Відбуваю на Батьківщину з чистим сумлінням. Сподіваюся, що як пенсіонер, знайду собі в Україні якесь призначення.

Значну частину своєї 18річної дипломатичної місії Ви провели в Польщі – спершу в Кракові, а пізніше у Ґданську. Як оцінюєте цей період, як Вам працювалося з місцевими українськими громадами?
– Я справді мав велике щастя працювати двічі в Польщі на дипломатичній посаді генерального консула України. Спочатку чотири роки і два місяці – у Кракові, а потім два з половиною роки у Ґданську. Мабуть, ще рано робити висновки після всього, але моє перше враження перед від’їздом – це те, що я вдячний долі, що працював у Польщі. Я пізнав Польщу, я пізнав польський народ. Я почувався тут як вдома, тому що я українець, українець зі Львова до того ж. Мені Польща завжди була близькою. Але найбільша приємність, яку я мав, працюючи в Польщі, – це спілкування з українською громадою. Якщо українська громада на півдні Польщі не є такою численною, то, коли я працював у Ґданську, я здобув дуже багато друзів серед українців, адже тут, на північних польських землях, українська громада є найбільшою в країні. Я намагався віддавати і серце, і душу, й усі свої знання роботі з українською громадою. Я був у курсі всіх справ, у міру можливостей намагався відвідувати як відділи ОУП, так і гуртки. Найбільш яскравим враженням, я б сказав, була участь у Фестивалі української культури в Лісовій опері в Сопоті. Звичайно, з одного боку, шкода, що наступного року не зможу взяти участі в цьому святі української культури офіційно. Але обіцяю, що наступного року приїду до Сопота на фестиваль в оновленій Лісовій опері і зустрінуся зі своїми друзями. Разом поспіваємо, спільно будемо говорити про Україну, про її майбутнє, про те, що нас чекає. Я багаторазово переконувався, що все, що відбувається в Україні, є в думках українців, які живуть у Польщі, є постійною їхньою турботою. У цьому ми знаходимо багато спільного.

Якоюсь мірою, після багатьох років відсутності в Україні, Ви будете починати нове життя вдома. Не побоюєтеся цього?
– Та ні. А чого боятися? Колись давно, коли я починав дипломатичну роботу, мені сказали: „далі Батьківщини не зашлють”. Україна є моєю Батьківщиною. Україна – це рідне. Україна завжди є тим, за чим тужиш кожного дня перебування на дипломатичній службі за кордоном. Завжди згадую рідний Львів, завжди згадую рідний Київ, де я тепер мешкаю. До України я їду додому. А повертатися на Батьківщину – це завжди приємно, і на серці легшає. Більше того, я стужився за Україною.

Хоч у Вас пенсійний вік, бо чоловіки в Україні досягають його після 60 років, то Ви людина ще молода, у силі віку, молодий пенсіонер. Отже, не буде нетактовно, якщо запитаю Вас про плани на майбутнє?
– Пенсіонером я є вже майже три роки, тобто держава дала мені можливість, будучи пенсіонером, працювати далі, за що я дуже вдячний Міністерству закордонних справ. Повернувшись до України, я не матиму можливості працювати вже на державній службі. Але маю можливість працювати на викладацькій ниві, також співпрацювати з неурядовими організаціями. Я сподіваюсь, що мій дипломатичний досвід дозволить мені бути консультантом із консульських, можливо, протокольних питань. Я працював у дипломатичному протоколі, коли перебував в Україні. Але все- таки не треба відкидати того, що 20 років я був викладачем в університеті у Львові. Викладацька робота завжди мене приваблювала. Я сподіваюсь, що, можливо, вдасться десь мої знання, мій досвід використати й у викладацькій роботі в одному з вищих навчальних закладів України.

Ви повертаєтеся на Батьківщину, повертаєтесь до України неспокійної. Чимало людей оцінює, що нова влада, новий президент ідуть не в тому напрямку, у якому потрібно й корисно Україні. Не знаю, чи не надто швидко це оцінювати, але прошу Вас про недипломатичну відповідь: про Ваші справжні почуття щодо ситуації в Україні.
– Важко однозначно говорити. Треба приїхати й побачити, що відбувається. Коли читаєш і дізнаєшся про все з преси, переконуєшся, що не завжди засоби масової інформації доносять реальну ситуацію. Поїдемо – побачимо. Я все- таки завжди був і залишаюся оптимістом. Дотримуюся такої думки, що Україна й український народ дадуть собі раду. Ми хочемо незалежності – і те, що майже 20 років ми її відстоювали, буде продовжуватися, незважаючи на те, хто конкретно стоїть при владі. Я сподіваюсь, що ті, хто зараз є можновладцями, також свідомі того, що Україна займає певне реальне місце в європейському співтоваристві і що вона буде досягати успіхів та вершин.

В Україні польських консульств більше, ніж українських у Польщі. Це деякою мірою зрозуміло, адже Україна удвічі більша за територією від Польщі. Чи потрібно, на Вашу думку, збільшувати мережу українських консульств у Польщі, а дотеперішні консульства зміцнювати, чи, може, нехай усе залишиться так, як є сьогодні?
– Тут є кілька шляхів. Безсумнівно, консульська присутність України в Польщі повинна бути збільшена. І ми, як досі, йдемо цим шляхом. Хоча в Україні є 5 польських консульств – 4 генеральні й одне при Посольстві Польщі в Києві – ми теж не дармували. У Польщі є три Генеральні консульства України і Консульський відділ при Посольстві України у Варшаві. Якщо я не помиляюся, є теж сім почесних консулів України: у Познані, Щецині, Перемишлі, Холмі, Вроцлаві, Зеленій Горі та Ряшеві. Це створює додаткове підсилення української консульської присутності в Польщі. На мою думку, після двох з половиною років моєї праці в Ґданську, я мріяв би про відкриття консульських пунктів в інших містах, так, як це є у випадку Кракова. Генеральне консульство в Кракові має консульський пункт у Вроцлаві. Присутність консульського працівника України, який може виконувати консульські дії, на мій погляд, дуже потрібна в Ольштині та Щецині, при чому особливо в Ольштині. Саме цьому реґіоні українська громада є найбільш численною з усіх інших воєвідств Польщі. Виїзд консульського працівника хоча б раз на місяць з Генерального консульства в Ґданську до Ольштина чи до Щецина сприяв би зміцненню позицій консульської служби України в Польщі.

„Наше слово” №29, 18 липня 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Україна-Польща

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*