Ігор Ісаєва ■ ПОГЛЯДИ ■ №32, 2020-08-09

23 липня був оголошений (неправосудний) вирок у справі 36-річного Домініка Ц., якого Окружний суд Варшава-Прага визнав винним у вчиненні дій, передбачених ст. 119 та 257 Кримінального кодексу Польщі. Ідеться про погрози та образи українців через національну приналежність.

Домінік Ц. опублікував у соціальній мережі адресований мені коментар: «Якби я зустрів цього різуна, я дав би йому по морді так, що його обличчя нагадувало би гарбуз!!!!!!!», а також: «Браво, гнати цю українську голоту, Порошенко, здихай зі своєю Україною, щоб тебе била хвороба за хворобою!!!!!». За ці два коментарі в інтернеті суд призначив йому загальне покарання: 1 рік обмеження волі із зобов’язанням виконувати неоплачувані громадські роботи протягом 20 годин на місяць. Також постановили оприлюднити вирок — його копія має бути розміщена у приміщенні суду, в адміністрації міста Леґіоново біля Варшави та на вебсайті Комендатури столичної поліції.

Завдяки заявам, з якими звертається Об’єднання українців у Польщі до прокуратури, таких вироків з’являється дедалі більше. Одним із перших було оголошене в липні 2019 року рішення суду щодо 42-річного інженера з Вроцлава Ярослава Ф.: він мав аж 81 звинувачення щодо образи українців, німців чи євреїв на інтернет-форумах, а преса називала його «найвульгарнішим хейтером у Польщі» (щоправда, пізніше його рекорд побили).

Тоді Ярослав Ф. визнав свою провину і добровільно пішов на покарання: два роки громадських робіт по 20 годин на місяць. Але звідки різниця в обох присудах? Чому за 2 коментарі в інтернеті Домінік Ц. почув вирок удвічі менший, ніж Ярослав Ф. — за 81 допис?

Досі за кілька коментарів прокурор зазвичай просив покарання умовно. В одному випадку суддя додав, що фігурант справи має прочитати репортаж Вітольда Шабловського з Волині («Кулемети й вишні» в українському перекладі, «Sprawiedliwi zdrajcy. Sąsiedzi z Wołynia» в оригіналі). Подібні справи і вироки мають навчальний, а не кримінальний ефект. Умовою, однак, було добровільне визнання провини та публічне вибачення (найчастіше — на власному профілі у фейсбуці).

Проте наприкінці минулого року про такі справи активно заговорило середовище колишнього священника Яцека Мєндляра. У грудні 2019 року оскаржені почали об’єднуватися після обшуків у квартирі Катажини С., голови фонду «Wołyń Pamiętamy» («Волинь пам’ятаємо»), у справі якої також триває розслідування.

Ці справи були представлені як нібито переслідування «за правду про Волинь». Проте така теза ніколи не була аргументом для жодного суду — хоча всі процеси, у яких я брав участь, з боку підсудних скоріше виглядали як дискусія з історією та з українською громадою в Польщі. Під час останнього слухання Домінік Ц. починав кожне друге речення словами: «Ігор Ісаєв…», після чого цитував прочитані на певних порталах претензії до мене — так, що в мене склалося враження, ніби судять насправді мене.

Адвокат Домініка, Стефан Сачковський, пов’язаний з ультраправою організацією «ONR», запитав мене як постраждалого свідка: «Яке ваше ставлення до бандерівської ідеології?». Це найкращим чином демонструє його лінію захисту: обговорюється не представлений обвинуваченням вчинок, а 1943 рік. Така стратегія веде підсудних до катастрофи: до реальних вироків там, де зазвичай вимагалося умовне припинення справи.

Після того, як подібні до адвоката Сачковського люди почали захищати обвинувачених, останні перестали визнавати свої провини, а також не публікують вибачень. Вони вважають, що їх переслідує якесь «бандерівське лобі» у Польщі — хоч насправді вони є жертвами перекручування інформації, а часом навіть відкритих маніпуляцій. Адже Петра Тиму, Мирона Сича, мене і ще декількох українців чи українок у Польщі зробили «бандерівськими монстрами» кілька медій  та груп у фейсбуці. Характерно, що під час останнього слухання Домінік Ц. не зміг чітко відповісти, з якого джерела брав інформацію про мене — але він досить легко потрапив у пастку, мовляв, отримав дані «в інтернеті».

Коло замикається. Якби обвинувачені, що піддалися маніпуляціям, визнали свої провини і вибачилися – отримали би умовні вироки, проте тепер вони стають жертвами. «Кресові» середовища починають використовувати таких людей, щоб згуртувати навколо себе наступних прихильників і показати нібито «переслідування» їх за «правду». Не знаю, яка частина з них насправді вірить у цю маячню, проте після перегляду актів кількох справ у мене складається враження, що дехто просто цинічно цим користується.

«Шановний міністре, це не кресов’ян, що пережили страхіття, та їхніх нащадків треба притягувати до кримінальної відповідальності та покарання. Це треба робити з українськими вбивцями та тими, хто зараз просуває нацистсько-фашистську пропаганду в Україні та Польщі, яка захищає бандитів з ОУН і УПА», — написав у відкритому листі до міністра юстиції Збіґнєва Зьобри відомий у «кресовому» середовищі письменник Станіслав Сроковський. Він визнає, що заяви обвинувачених іноді є «гострими», але, на його думку, вони так висловлюються тому, що «протистоять бандерівській пропаганді, яка поширюється в Україні, а також у Польщі».

Нападки стосувалися також прокурора Мачєя Млинарчика з районної прокуратури Прага-Північ, який часто представляє обвинувальні акти у подібних справах. Він дійсно у 2019—2020 роках виявив багато інтернет-користувачів, коментарі яких значно перевищили межі дозволеної публічної дискусії. Це були переважно негативні дописи про українців. Однак тут складно знайти будь-яку змову: Млинарчик — прокурор, призначений на посаду для боротьби зі злочинами на ґрунті ненависті, в окрузі Варшава-Прага, на території якого знаходиться Об’єднання українців у Польщі, що найчастіше звертається з такими повідомленнями.

Деякі ультраправі медіа намагаються таким чином представити питання конкретних положень Кримінального кодексу Польщі як частину історичної дискусії. Проте відомих активістів «кресових» середовищ навряд чи притягнуть до суду — вони якраз досить добре усвідомлюють, чого стосуються ці справи, і знають, де закінчується публічна дискусія та починається кримінальна відповідальність. З іншого боку, я, мабуть, ще не раз побачу читачів цих активістів у суді — це зазвичай люди із невисокою правовою свідомістю і нерідко з низькою особистісною культурою. Якщо хтось може із ними зв’язатися — перекажіть їм, що ними маніпулюють. Не якесь «бандерівське лобі», а їхні брати і однодумці.

Поділитися: