Анна Коженьовська-Бігун ■ КУЛЬТУРА ■ 2010-07-02
{mosimage}
Уже втретє розцвітала в Познані “Українська весна”, тобто черговий найбільший фестиваль української культури в Польщі. Розцвіла, як завжди, усіма можливими кольорами й жанрами: було по-джазовому, популярно, класично, політично й різноманітно.
По -джазовому й популярно
Перший міцний музичний акцент зазвучав на подвір’ї Археологічного музею, де виступив Юрій Андрухович з групою “Карбідо” в програмі “Цинамон (з додатком Індії)”.
Поет співав, а швидше декламував свої вірші в супроводі “гіпнотичного” музичного акомпанементу. Адже така була основна ідея цього концерту – ввести глядача в сюрреалістичний, гіпнотичний світ, заселений дивними, напівфантастичними персонажами й тваринами та оточений фантасмагоричними пейзажами. Трошки авантюрний, трошки екзотичний і трошки страшний. “Додаток Індії” зазвучав на самому початку виступу у формі співаної версії вірша “Індія”, знаної передусім з репертуару ансамблю “Мертвий півень”. Пізніше Андрухович несподівано змінив напрямок мандрівки і втягнув публіку в похмурі провулки старого Станіславова. Для тих, хто не знав Андруховичевого експерименту, цей виступ був справжнім сюрпризом.
Зовсім інший клімат мав джаз-концерт квартету Володимира Соляника, який відбувся в клубі познанського замку. На ньому зіграло четверо джазистів, зокрема, знаний уже польській аудиторії Марк Токар. Найбільше зацікавлення викликав сам керівник ансамблю, який з неймовірною легкістю грав на роялі, та барабанщик Алекс Фантаєв. Певно, саме останній спричинив те, що трупа виходила декілька разів на біс. У кожному разі, познанська публіка дуже гаряче приймала квартет.
До популярних розваг у програмі заходів можна зарахувати і презентацію документальних та мультиплікаційних фільмів у кінотеатрі “Ріалто”. Максим Васанович, молодий український режисер, який, до речі, вчиться саме в майстер -школі Анджея Вайди, показав фільм, що його зробив спільно з братом Валентином – “Старі люди” (2002 р.). Це розповідь про занепад рідного села авторів стрічки: місце, де залишаються тільки старі люди, бо молодь вибирає простіше життя в місті. Образ – трохи в ключі кіно 60-х рр., знятий на чорно білій плівці з довгими сценами і повільною нарацією. Зате дуже модерними були мультфільми, про які розповідав черговий гість фестивалю, оператор Вадим Ільков. У Познані можна було побачити декілька серій з циклу “Моя країна – Україна”. Проект, фінансований українською державою, має представляти різноманітність реґіонів України. Кожна коротенька серія підготована іншим автором та іншою мультиплікаційною технікою. Велике зацікавлення викликав також мультфільм Степана Коваля “Хочу бути твердим” (2009). Ця напівжартівлива, напівфілософсь ка розповідь про формування сучасної людини продовжує найкращі традиції української кінематографії. Аж шкода, що фільму не висилали на міжнародні кінофестивалі, бо, без сумніву, міг би отримати найвищі призи.
“Популярну” частину фестивалю доповнив концерт “Voo Voo” та “Українних”, тобто “Voo Voo”, двох співачок з “Древа” і Євгена Дідика. Усе гаразд, тільки концерт сильно пригадував не такий старий проект з “Гайдамаками”.
Класично
“Класично” почалося з концерту солістів та оркестру “Київської камерати”, заснованої на умовах антрепризи 1977 р., а засновником якої був Валерій Матюхін. Свого часу вона була своєрідною лабораторією сучасної української музики, що здійснювала прем’єри багатьох творів українських композиторів. У Познані кияни заграли музику Дмитра Бортнянського. Концертом дириґував добре знаний українській громаді в Польщі Роман Ревакович. Співали: Марта Боберська (сопрано), обдарована прекрасним альтом Роксолана Хранюк і Томаш Вія (бас баритон). Велике зацікавлення гостей фестивалю викликав балет “Пер Ґюнт” Е. Ґріґа (хореографія народного артиста України Вадима Писарєва) Донецького національного академічного державного театру опери та балету ім. Анатолія Солов’яненка. Це була розповідь про недбайливого молодого чоловіка, який змарнував своє життя і лиш на старість зрозумів, що втратив найважливіші цінності: такі, як любов і присутність коханих людей. Дія відбувається в Норвегії і Східній Африці, а сценічний світ заселює чимало казкових персонажів й екзотичних героїв. Е. Ґріґ намагався показати сили народного мистецтва: і того, що виростає з норвезької традиції, і далекого африканського. Творцям спектаклю вдалося зберегти ці основні елементи, передусім у прекрасній сценографії та костюмах. Вистава була підготовлена в рамках українсько норвезького проекту.
У “Літературному сніданку”, влаштованому на подвір’ї Археологічного музею, брала участь, крім Ю. Андруховича, міцна жіноча репрезентація: Наталка Білоцерківець, Марія Матіос і професор Валентина Соболь з Варшавського університету. Зустріч вів професор Боґуслав Бакула. Дискусію домінувала тема найновіших перекладів польською мовою книжок обох літераторів – “Солодкої Дарусі” М. Матіос та “Троянди і ножа” Н. Білоцерківець. Професор Бакула, говорячи про вірші Н. Білоцерківець, ствердив, що сучасна українська поезія є дуже динамічною і міцно пов’язана з польською літературою. Обох письменниць назвав “живими класиками”, оскільки їхня творчість потрапила до канону шкільних книжок в Україні. Розмову про літературу супроводжував виступ Олени Голуб з Києва, яка співала вірші найзнаменитіших українських поетів, зокрема Олени Теліги, Євгена Сверстюка і Василя Стуса. М. Матіос багато говорила про власний підхід до писання. Своє місце, свою нішу письменниця бачить у “травматичній” літературі. М. Матіос, за її власним визначенням, терорист, бо не щадить своїх читачів, оскільки на одному сантиметрі її тексту – надмір болю і всіх страждань. “Але я пишу тільки про життя і смерть – інших тем у літературі немає”, – додала. Н. Білоцерківець звернула увагу на місце жінки в літературі, в основному української. Письменниці від самого початку борються з протилежностями, оскільки мають більше “нетворчих” обов’язків, а також зустрічаються з іншим, ніж чоловіки, суспільним очікуванням.
Політично
Чи не найбільш престижним заходом “Української весни”, певно, була зустріч з колишнім президентом України Леонідом Кравчуком, яка відбулася в Університеті ім. Адама Міцкевича (УАМ). Зустріч вели – Марек Фіґура зі Східного інституту УАМ і Петро Андрусечко з Філологічно- історичного факультету Поморської академії у Слупську. Леонід Кравчук на початку сказав декілька слів про демонтаж Радянського Союзу і зазначив, що Польщі краще мати за сусіда Україну, ніж СРСР. Хоча, звичайно, залишаються проблеми, пов’язані з важким минулим. Однак до цих пір зроблено багато для поліпшення польсько-українських відносин і пам’ять не може заважати їхньому сучасному станові. Після запиту про дальше базування Чорноморського флоту екс президент ствердив, що не розуміє поведінки влади, оскільки ціна за газ не повинна мати впливу на рішення стосовно Чорноморського флоту. Це питання поділило українське суспільство і воно не є конституційним. Тепер викликає сумніви, чи Україна може вирішувати власні проблеми без консультування з Росією. Зрештою, це завжди була характерна риса російської політики: Росія ніколи не залишала свободи країнам, які знаходилися в зоні її впливів, а Захід не дуже протестував проти цього. Навпаки – західні політики переживали, чи якийсь їхній рух не буде заважати відносинам з Росією, тобто дивилися на Україну крізь інтереси Росії. Так відбувається й нині – Росія відновила військові й фінансові сили і може впливати на політику реґіону. Кризу української політики за часів президентства Ющенка Л. Кравчук бачить у тому, що, по-перше, Ющенко зрадив союзників, а по-друге, погано оцінив можливості входу України до Євросоюзу. На думку гостя, головна причина поганої економічної ситуа ції в Україні лежить у невмінні влади взяти персональну відповідальність за деякі – часом важкі – рішення. Під час зустрічі порушено ще чимало питань і про внутрішні українські справи, і про українську зовнішню політику.
Різноманітно
У рамках фестивалю “Українська весна” відбувалося ще багато інших цікавих заходів. Гості могли зустрітися й порозмовляти з трьома українками, які живуть у Познані і кожна з яких досягла тут успіху, хоч у зовсім різних сферах. У трьох познанських костелах відбулися концерти чоловічого хору “Благовіст”. Крім того, можна було побачити виставку моделі церков Михайла Вархіла та взяти участь у недільному ярмарку на познанському Старому ринку.
“Наше слово” №27, 4 липня 2010 року {moscomment}
