Перемишль і Львів: друзі чи вороги?

ГРОМАДА ■ №5, 2019-02-03

Представники кількох польських громадських організацій хочуть змінити відносини зі Львовом. Вони вважають, що співпраця з містом, яке возвеличує Бандеру, – це «скандал» та «провокація».

Фото: Павло Лоза

«Ця співпраця за принципом міст-партнерів тепер приносить нам тільки сором і ганьбу. Ми вважаємо, що подальше партнерство можливе, але за умови зміни ворожої, цинічної поведінки львівської міської влади щодо поляків, що живуть там, і припинення прославлення вбивць з ОУН-УПА», – пишуть автори листа. Він був надісланий президенту міста Перемишля Войцехові Бакуну, до Перемиської міської ради, Перемиського старости та представників медіа. Його підписав депутат сейму Роберт Майка й представники Товариства пам’яті Перемиських орлят, Об’єднання сибіраків, Національного товариства залізничних військ, Перемиського округу Об’єднання стрільців «Стрілець», Підкарпатського об’єднання Пілсудчиків та партії Корнеля Моравецького (батько прем’єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького) «Вільні та Солідарні».

Імпульсом для написання листа стало рішення українців, що 2019 рік у Львівській області проголошено роком Степана Бандери. Нагадаємо, що його прийнято під кінець старого року у зв’язку з тим, що в 2019 році відзначатимуть 110-ту річницю з дня народження лідера Організації українських націоналістів. Крім того, депутати ради постановили оголосити 2019 рік роком ОУН у зв’язку з 90-ою річницею з дня її заснування.

За що поляки засуджують Бандеру?

Автори в документі нагадують, ким був Степан Бандера. Зокрема, про суд у Варшаві в 1936 році, який засудив лідера ОУН до смертної кари за організацію вбивства Броніслава Пєрацького. Пізніше кару змінено на позбавлення волі.

«Міністр Броніслав Пєрацький був прихильником гармонійної співпраці з українською меншиною, він сприяв розвитку освіти, прийому української інтелігенції на посади в адміністрації тощо. Як він зазначив, гармонійне співіснування всіх громадян різних національностей можливе, але має базуватися на взаємній повазі. Роль держави полягає у задоволенні економічних та культурних потреб меншини», – читаємо в документі про польського політика. Тут варто зазначити, що саме цей міністр внутрішніх справ Польщі був керівником політики пацифікації, спрямованої проти українців.

У листі до владних структур міста написано, що після звільнення з в’язниці Бандера став на чолі ОУН, яка є відповідальною за геноцид польського населення Волині та Східної Малопольщі: «У результаті вій- ськового підрозділу ОУН–УПА загинуло від 100 до 150 тис. поляків. Члени цієї організації – «різуни» – особливим чином здійснювали вбивства, іменовані як genocidum atrox (дикий, жахливий, жорстокий геноцид). Чи не сором і ганьба бути містом-партнером Львова, де прославився геноцид польської нації і військових злочинців, вулиці носять імена людей, відповідальних за геноцид польського населення (Степана Бандери, Романа Шухевича), і де знаходяться пам’ятники цих злочинців?».

Народний дім і Польський дім

Одне з важливих питань, яке порушують автори листа, – нерухомість у місті Перемишлі, передана українській громаді: «Перемишль подарував українцям все, чого вони захотіли, наприклад: будівлю Національного музею Перемишля, комплекс будівель школи при вул. Баштовій, Український народний дім тощо, але українці зі Львова навпаки – лише обіцяли».

У документі згадується, що згідно зі заявою Об’єднання українців у Польщі, за згодою підкарпатського воєводи, продаж Народного дому для українців відбувся зі знижкою 99%. З іншого боку, як зазначають автори листа, жодна польська будівля не була передана для підтримки культури, мови та традицій поляків, які проживають у Львові. Тому запитують про вартість слів Петра Тими, який запевнив, що він підтримує справу Польського дому у Львові на основі взаємності.

«Треба запитати, чого варті слова голови ОУП Петра Тими, чи це просто „вдавання дурня”, щоб виманити Український народний дім у влади Перемишля, а зобов’язань щодо очікувань поляків, які живуть у Львові, не виконувати», – читаємо в документі.

У 2013 році польська меншина у Львові отримала від міста будинок, яким користувалося Міністерство оборони України. Представники влади Львова у 2013 році, коментуючи справу для «Нашого слова», зазначали, що він у набагато кращому технічному стані, ніж Народний дім, наприклад, там зроблено ремонт – поставлено нові енергоощадні вікна тощо.

Два роки пізніше, 6 листопада 2015 року на території колишньої військової частини на вул. Шевченка, 3а відбулася урочиста церемонія початку будівництва Центру польської культури і європейського діалогу – Польського дому у Львові. Крім представників Канцелярії президента РП, міністра закордонних справ Республіки Польщі Ґжеґожа Схетини, там були також голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима та голова Громадського комітету відбудови Народного дому в Перемишлі Андрій Комар. «Процес, свідками якого ми є зараз, успіх, свято, історична подія, розпочався в Перемишлі, а точніше у Варшаві, коли окремі люди прийняли рішення, що про важкі питання треба не лише розмовляти, а їх розв’язувати. Першим етапом була історична подія для нашої громади, але вона стала важливою також і для громади польської в Україні», – говорив у 2015 році у Львові П. Тима, згадуючи особливу співпрацю ОУП із Федерацією польських організацій в Україні.

«Я переконаний, що багатьох позитивних рішень у польсько-українських відносинах не було б, якби не співпраця громадян Польщі української національності та поляків в Україні», – дякував Петро Тима голові федерації Емілії Хмельовій.

Слід згадати, що ОУП разом з польськими організаціями написали у цій справі заяву до президента Польщі Леха Качинського та президента України Віктора Ющенка.

Кафедральний собор у Перемишлі

У документі серед об’єктів нерухомості, які нині є власністю українців, згадується собор святого Івана Хрестителя.

«2 червня 1991 року Святійший отець Іван Павло ІІ дав у вічну власність греко-католикам гарнізонний костел у Перемишлі, але греко- католики не підтримали принципи взаємності й не визнали за поляками римо-католицький костел Марії Магдалини у Львові; можна вважати, що їхні дії – провокативні та злісні», – читаємо в документі. Тут варто згадати про подію, яка прославила Перемишль на цілу країну.

До 1946 року кафедральним собором греко-католицької Перемиської єпархії був нинішній парафіяльний костел святої Терези та монастир отців кармелітів босих.

Коли після 1989 року греко-католицька церква в Польщі знову могла легально існувати, звернулися з проханням про повернення собору. Іван Павло ІІ, який поїхав до міста, вирішив передати кармелітську церкву назад греко-католикам. Тоді почалася так звана «окупація» костела польськими середовищами. Атмосфера наблизилася до точки кипіння. Тоді папа римський прийняв рішення, що римо-католики лишаться в церкві кармелітів, а греко-католики отримали сусідній єзуїтський костел. Нині ця святиня є кафедральним собором Української греко-католицької церкви Польщі.

Поділитися:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*