Олеся Ґераль ■ КУЛЬТУРА ■ №51, 2012-12-16
Він був людиною дуже скромною, жив так, неначебто нікому не хотів перешкоджати. Але був передусім великим гуманістом і людиною великої доброти.
Уже десятиліття минуло від того дня, коли польська й українська громада Люблинщини попрощалася з українським поетом і перекладачем Петром Куприсем, який у січні 2002 р. спочив на люблинському православному цвинтарі на вул. Липовій. Біля могили покійного 17 листопада ц.р. почалися врочистості, приурочені до роковин його смерті – перший такий захід, коли організовано науковий симпозіум, присвячений біографії й досягненням П. Куприся.
А вписався П. Купрись в історію літератури та польсько-українських літературних відносин як перший в історії перекладач, який переклав на польську мову всю збірку поезії Тараса Шевченка «Кобзар».
Під час симпозіуму, що проходив у Люблинському природничому університеті (де свого часу працював П. Купрись), відбулися презентації доповідей науковців і приятелів, які досліджували життєвий і творчий шлях автора. Проф. Євген Красовський, один з ініціаторів публікації творчості П Куприся, у своїй доповіді «Робота над виданням „Кобзаря” Тараса Шевченка в перекладі Петра Куприся в Польщі і в Україні» наголосив, що перекладач був особою маловідомою і скромною: «сьогодні про нього знають, сьогодні він нас поєднує з українцями». З доповідями виступили науковці: Юрій Гаврилюк (про історичні традиції коденської землі), проф. Юзеф Колодзей, проф. Михайло Лесів (про поетичну творчість П. Куприся), д-р Микола Рощенко (про ідентифікацію української поезії П. Куприся), д-р Григорій Купріянович (про сприйняття творчості Куприся після його смерті), д-р Андрій Савенець (про мистецтво перекладу П. Куприся) та проф. Василь Назарук (про українські поетичні традиції Південного Підляшшя).
У рамках симпозіуму, який був частиною дводенних заходів, представлено видання «Тарас Шевченко, „Кобзар”, переклад Петра Куприся» (Львів–Люблин, 2012) українською та польською мовами під ред. проф. Є. Красовського, а також збірку «Поезії та переклади» П. Куприся (Люблин, 2012) під ред. Є. Красовського та Г. Купріяновича. Наприкінці першого дня заходів учасники послухали вірші й переклади П. Куприся та виступ гурту «Родина» з Дуб’яжина.
У неділю врочистості відбувалися в рідному селі П. Куприся – Костомолотах, яке лежить на півночі Люблинщини, у Більському повіті. Це невелика місцевість – на самому кордоні з Білоруссю. Впадає тут в очі характерна для Підляшшя природа, ліси й поля. А по дорозі вдалося побачити старовинні дерев’яні хати зі солом’яними стріхами. Перед самими Костомолотами ще помітні залишки колишнього пеґееру, а радше його руїни. На дорожніх знаках видніє інформація, що в селі є пам’ятки архітектури. Запитую випадкових перехожих: як доїхати до православної церкви? Жінка привітно відповідає, що за рогом буде головна дорога до святині. І справді, на цьому шляху показалася чепурна дерев’яна православна церква Святого Серафима Саровського, а в другому кінці – дерев’яна греко-католицька святиня Мученика Микити. Саме село Костомолоти має 600-річну історію, про що нагадує пам’ятна таблиця на камені в центрі.
Розпочалася панахида за Петра Куприся і його батьків, яку відслужив настоятель православної парафії о. ігумен Амвросій. Потім учасники врочистостей перейшли до невеликої сільської світлиці, де зібралися сусіди поета, гості з Люблина, Володави, Коденя. Прийшла також його родичка Галина Волосюк з Копитова. Усі молитвою пом’янули покійного Петра. Від імені організаторів Г. Купріянович нагадав про здобутки видатного уродженця цього села і представив видання з його перекладами й віршами. Присутнім постать Куприся наблизив проф. Ю. Колодзей, який дружив і працював з Петром у Сільськогосподарській академії.
П. Купрись народився в Костомолотах 1933 р. в православній родині. Невдовзі його сім’я переїхала на Волинь та оселилася в околицях Луцька, де перебувала до 1947 р., потім повернулася на рідну землю. Освіту П. Купрись здобував у загальноосвітньому ліцеї ім. Юзефа Крашевського в Білій-Підляській та в Яґеллонському університеті в Кракові, де на гуманітарному факультеті вивчав російську мову, а також українську – як додаткову, другу мову. Після навчання Куприся скерували працювати у північно-західну Польщу, проте згодом він повернувся до Люблина, де викладав російську мову на факультеті практичного навчання іноземних мов Сільськогосподарської академії. П. Купрись відразу заімпонував своїми різнобічними знаннями, тому його часто запрошували перекладати на наукових конференціях, редаґувати тексти, перекладати російські й польські статті у трьох люблинських наукових журналах. Працював перекладачем в Інституті аґрофізики Польської академії наук (ПАН).
Час своєї праці в ПАН П. Купрись використав для упорядкування першого в Польщі польсько-російського та російсько-польського аґрофізичного словника, який був добре оцінений в науковому колі й опублікований державним науковим видавництвом. У вільний час, як виявилося згодом, писав вірші у своєму характерному стилі, не зазіхаючи на нові поетичні зразки. Це була лірична поезія, часто пов’язана з родинними сторонами, щасливим дитинством, проведеним на Волині. Найважливішою ж справою П. Куприся був переклад на польську мову фундаментальних творів української літератури – Шевченкового «Кобзаря» та «Енеїди» Івана Котляревського. Відомо, що за переклад «Кобзаря» бралися різні польські перекладачі, однак лише Купрись переклав усі 272 вірші. «Енеїда» 1798 р. стала початком сучасної української літератури, але щойно в новому тисячолітті її перекладено для польського читача. П. Купрись над цією українською поемою працював понад 20 років: у процесі такої діяльності створив навіть свій словник рим. П. Купрись перекладав твори також інших українських поетів – Івана Франка, Миколи Вінграновського, Лесі Українки, Олександра Богачука, Петра Маха, Валентини Ткаченко.
Життя поета й перекладача обірвалося у віці 69 років. «Петро був людиною дуже скромною, жив так, неначебто нікому не хотів перешкоджати. Але був передусім великим гуманістом і людиною великої доброти», – згадував Ю. Колодзей. Розповідаючи про цю видатну людину, Г. Купріянович зазначив, що П. Купрись мав дуже закритий характер, не хотів зв’язуватися з іншими людьми, бо ж був православним, українцем. Навіть у його оточенні мало хто знав, ким він є, він не афішував себе, бо боявся реакції людей. Лише через 6 років після його смерті вдалося опублікувати дві книги з його перекладами – «Кобзар» та «Енеїду». А 2010 р. вийшла збірка власних поезій П. Куприся.
Під час урочистостей в Костомолотах М. Рощенко детальніше розповів про поезії П. Куприся, зокрема ті вірші українською мовою, які розкривали його істоту, прагнення душі. Автор залишив по собі поезії не тільки українською мовою, але також польською та російською. Творив ще й фрашки, у яких жартівливо коментував оточення і довколишню дійсність. Наприкінці зустрічі в Костомолотах молодь прочитала кілька віршів і перекладів П. Куприся, виступив місцевий співочий ансамбль та український гурт «Родина».
Організаторами й натхненниками заходів були кілька установ: Українське товариство в Люблині, Православна парафія в Костомолотах, Коденська ґміна, Люблинський природничий університет, Люблинський відділ Польської академії наук. Почесний патронат надали генеральний консул України в Люблині Владислав Каневський, війт Коденської ґміни Ришард Зань та міський голова Люблина Кшиштоф Жук. ■
