В каждім діяню и часі сут причины. Выгнанці з рідной землі и хыжы старшого віку одходят до вічности, але іх діти и внукы не хотят забыти того повоєнного горя.

Хибаль в жаднім роци, а головні в ювилеях, не было так голосно о жалібных смутных пережытях по 1947 роци, як того року. Другый Конґрес украінців в Польщі почал жалобу 65 річниці Акцйі “Вісла” 27-30 квітня в Перемишли, бо тогди в 1947 роци зачато выганяти люди зо східных повітів и пак дальше з Лемківщины.

ІІ Конґрес в Перемишли мал значиня памяти 65 річниці не лем в Польщи, але и иншых краях, з якых взяли участь делегати ци запрошены гості в тім смутнім ювилею. Моглизме о тім чытати в “НС” и в иншых крайовых и заграничных газетах. Тоту болячу тему не минул и V Конґрес СФУЛО в Горлицях 12 мая того року.
Та дос несподіване спітканя під назвом “Акцйя “Вісла” – покликаня памяти”, присвячене 65 річниці, організувала дирекция Музею Никифора в Криници в узгідненю з Окружным музейом в Новім Санчи. Організацийны труды принял на себе директор Музею Никифора в Криници Збіґнєв Волянин. На спітканя з учасниками трагічных пережить з 1947 р. запрошено лемків, котры были выганяны й депортуваны, жыючых тепер в горах на Лемковині – а то Штефан Дзямба зо Ждині, Семан Зиндрам з Реґетова, Михал Криницкый, родом з с. Мохначкы – жыє в Криници, Теодор Ґрацонь, родом з Бортного – жыє в Горлицях и Фецьо Ґоч з Зиндранови.
Перше слово до оповіданя о пережытю в Акцйі “Вісла” приділено 90-річному сеньору Михалови Криницкому (нар. в 1922 р.). По визволиню Західной Лемковины через войска Червеной Армйі в зимі 1945 р. в повіті Новий Санч голошено конечніст писатися нашым молодым хлопцям до войска. Шумно названых “добровольців” зголосилося до воєнного командуваня 23 хлопців. Школили іх в Рабци близко 2 тижні и по присязі повезли на фронт. В боях Михал раненый в ден кінця войны і 9 мая витат в шпитали. Воєнны фронтовы дорогы – то ширша тема до окремых спогадів. По выйтю зо шпитале і повороті домів пришла в 1947 р. страшна Акцйя “Вісла”, в якій його – вояка-фронтовця – выганяют на західны понімецкы землі Польщи. Все тужыл за рідныма горами, тому вернул до Криници, де гнеска мешкат. Як слухатся такы спомины – то сызи пхаются, бо нелегко розуміти чом, чого и зашто нас так поневіряли. Сам старушок Михайло в жалобных оповіданях як бы звідувался слухачів: “за што я воював и не лем я, за што ми проливали кров, же пришли нас выгнати в незнане?” Ци то за смерт ген. Сверчевского и за діяня УПА? Хто може в то вірити?
Другы спомины продовжил Семан Зиндран (в тім часі 17-літній младенец). Як выганяли з дому, як везли на Лігниччину, яку мали подорож и обставины на місци депортацйі – то нелегко слухати. Але вернул Семан до рідного села Регетова и ту прагне вмерти, де ся родил.
Трете оповіданя Штефана Дзямбы дос довге и барз цикаво слухалося. З його оповідань о захованю Служби граничной перед выгнаньом и в часі Акцйі “Вісла” можна рівняти до діянь историчных конфедератів на тых теренах в описі о. В. Хиляка в “Шибеничним верху”. Штефан з больом ствердив, же Акцйя “Вісла” в однесеню до нас, лемків, не скінчена, дальше жыє і діє ищи по 65 роках, бо неє кому одкрыты правды, фактів, хоц минулы часы ПРЛ-ю и псевдокомуны так в Польщи, як и в иншых державах сталинского володіня. З выгнаня Штефана покликали до службы войсковой, але до гірничых батальйонів, в якых служыло дуже лемків, як невільників в мундурах – хоц бы згадати знаных нам: Анатоль Кобеляк, Ярослав Зволінский, Фецьо Ґоч, Я. Тилявскый и другы. Штефан таки вернул до рідного села, долго боролся о зворот рідной земли.
По перерві дальши слова спогадів перенял Теодор Грацонь, родом з с. Бортного. Тогды в 1947 р. мал лем 8 років жытя, але добри юж памятат тото горе, як выганяли и везли в чужыну. Но і дальше жытя дискримінацийне для молодого лемка в школі, гляданя роботы з причины Акцйі “Вісла”.
По каждых споминах запрошеных выселенців знана лемківска артистка – співачка Юлька Дошна співала жалібны пісні о выгнаню.
Остатні слова споминів о Акцйі “Вісла” припали до п’ятого запрошеного, теж учасника того пережытя Теодора Ґоча. Дос розжаленый споминами його попередників, неохочо голосився до оповіданя тых гіркых трагічных часів. Але запрошыня давало обов’язок до споминів. Свои пережытя описав в книжци “Жытя Лемка”, в які кус описал Акцйю “Вісла” и його пережытя 17-літнього хлопчины. “Выганяли, били, катували. З Дуклі завезли до Ясла на УБ і повішали на нас зброю и патроны, абы вказати мешканцям Ясла, же спіймали бандерівців. А люде на нас невинных плюли і метали каміньом. На УБ в Яслі писали што хотіли, што им пасувало. Єдных пхали під суд до Ряшева, другых до Явожна”.
Можна гнеска оціняти, же так выглядала тогды на середній і західній Лемковині ліквідация УПА. В остатніх словах бесідник Фецьо згадав о смерти ген. Сверчевского, яка приспішила наше выгнаня, бо мала то быти ніби помста за смерт генерала од куль УПА. А ми знаємо – факты были и сут иншы.
Організаторам спітканя в Криници велика подяка за памят 65 річниці трагічных пережывань лемків в Карпатах, а окреме директору Музею Никифора З. Волянину за ведучы труды того спітканя.

“Наше слово” №28, 8 липня 2012 року {moscomment}