О(ксана)лена поїхала в Канни

Павло ЛозаКУЛЬТУРА№21, 2013-05-26

В одному з найвідоміших кінофестивалів світу в Каннах, за нагороду в категорії короткометражних фільмів позмагається «Олена» – польська стрічка авторства Ельжбети Бенковської, що розповідає історію двійки українців. З числа 3500 надісланих на конкурс робіт, цю 14-хвилинну стрічку зараховано до фінальної дев’ятки, яка побореться за «Золоту пальмову гілку» (найпрестижніша нагорода фестивалю).

Оксана Терефенко в ролі Олени. Фото з архіву Оксани Терефенко
Оксана Терефенко в ролі Олени. Фото з архіву Оксани Терефенко

Фільм «Олена» в режисурі Ельжбети Бенковської розповідає про Олену і Дмитра – пару молодих українців, які подорожують через Польщу до Швеції. У поїзді крадуть у них сумку. Вдаючись у погоню, Дмитро встряв у бійку зі злодіями, а ті викидають їхні паспорти за вікно. Молоді українці мусять відшукати свої документи перед відправкою їхнього парома до Швеції. Під час пошуку паспортів з’ясовується справжня причина подорожі двійки героїв.
Е. Бенковська навчалася в Ґдинській кіношколі, а сам фільм є її дипломною роботою. В ідею сценарію покладено пригоду, яку пережила сама режисерка, перебуваючи на екскурсії в Сербії, де вона загубила свій паспорт. Праця над стрічкою тривала біля двох років, проте, як розповідає режисерка, вона від початку знала, що хоче зробити фільм саме про іноземців.
– Маючи ідею сценарію, я зразу знала, що до його реалізації будуть мені потрібні іноземні актори. Дуже хотіла, щоб у ньому заграла Оксана, яка є українкою. Я сама вивчаю слов’янські мови, може тому українці мені здавалися найкращими героями до цієї історії, – зізнається Е. Бенковська.
У фільмі головні ролі заграли українці: Оксана Терефенко, яка саме завершує навчання у Державній вокально-акторській студії у Ґдині, та Ігор Аронов, який професійної підготовки в акторстві не має.
– Звичайно, я маю базове знання української мови, проте діалоги перекладали мені українською саме Оксана, Ігор та Аліса Лисенко (член театральної групи «Навпаки» – пл). Потім я тільки прислухалася, чи те, що говориться українською мовою, відповідає задуманому мною в сценарії. Ігор приїхав з Києва і в нього не було жодних мовних проблем, натомість Оксана народилася в Польщі і мусила трохи попрацювати над наголосом. Звичайно, я не спеціаліст в українській вимові, але для мене головним було те, чи передані акторами емоції є саме такими, яких я хочу, – говорить про співпрацю з акторами режисер.
Виконавиця головної ролі О. Терефенко є художнім керівником українського театру «Навпаки» з Ґданська. Вона розповідає нам про свої враження від участі цього фільму у фестивальному конкурсі в Каннах.

Павло Лоза: Не часто трапляється, що свою пригоду з кінофільмом хтось починає від участі в одному з п’яти найпрестижніших кінофестивалів у світі.
Оксана Терефенко: Звісно. Але я не очікую, що від цього моменту зразу почнеться якийсь новий етап у моєму житті або з’являться акторські пропозиції. З іншого боку, звичайно, у мене десь там появляється думка, що так було б найкраще. Напевно, це добрий момент, щоб заіснувати, щоб тебе помітили. Можливо, якийсь режисер через цей фільм побачить, що є незнані молоді актори, що вони здібні, що ті молоді актори, які працюють у театрах, також щось уміють і не треба базуватися виключно на відомих прізвищах. І, розказуючи тут про молодих акторів, я не маю на думці виключно себе. Також не є так, що пробиваються лише ті здібні, просто дехто має менше щастя. Коли маю говорити про себе, то мушу сказати, що з цим фільмом мені пощастило. Як пригадую, навіть хтось колись сказав мені, що я народжена в сорочці (пол. – w czepku urodzonа). Напевно це незвичайне, що перший фільм – і ось таке трапляється!

Яким чином ти потрапила у фільм?

Кадр з фільму. Фото з архіву Оксани Терефенко
Кадр з фільму. Фото з архіву Оксани Терефенко

Ми були знайомі з Елею, оскільки наші школи співпрацюють. Ще під час навчання, будучи студентами, ми мали можливість грати в етюдах, у короткометражних фільмах: ми приходили в Ґдинську кіношколу і там майбутні режисери знімали нас як акторів. Таким чином обидві сторони набирали досвіду. Від цього почалася наша співпраця з Елею, я заграла в її одному короткому етюді. Ще тоді вона розказала, що пише дипломну роботу і хоче зробити фільм про українців. Звичайно, я наперед погодилася, хоч знала, що ідея сценарію завжди може помінятися. Пізніше, коли вона скінчила писати сценарій, дійсно, таки відізвалася до мене. Після прочитання сценарію він мені насправді сподобався: тим, що в ньому не все зразу було очевидним.

Як ти прореаґувала, коли довідалася, що цей фільм буде на конкурсі у Каннах?
Спочатку з цією інформацією мені телефонувала Еля. Вона плакала зі щастя. Тоді з її слів я лише зрозуміла, що фільм подали до якоїсь «пальми» («Золота пальмова гілка», головна нагорода кінофестивалю в Каннах – пл). Звичайно, я подумала, що йдеться про нагороду в якомусь польському фестивалі. Та коли Еля уточнила, що йдеться про фестиваль у Франції, аж тоді до мене дійшло, що таке насправді відбувається. Щиро кажучи, першого дня я не насмілилася про це комусь взагалі сказати, бо боялася, що зараз хтось зателефонує і скаже, що це була просто помилка.

Сьогодні про фільм говориться щораз голосніше. Ти вже мала якісь нові пропозиції від інших режисерів?
Ні. Хоч після презентації цього фільму у Варшаві підійшов до мене один сценарист і сказав, що може буде мати для мене якусь роль у своєму фільмі. Але наразі хіба нема про що говорити.

* * *
У Польщі фільм буде можна побачити на ХХХІІ Кошалінському фестивалі кінодеб’ютів «Молоді та фільм», який відбуватиметься 24–29 червня. ■

Поділитися:

Категорії : Культура

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*