Анастасія Канарська ■ КУЛЬТУРА ■ 2011-01-13
{mosimage}
У несподіваному сонцесяянні Львів ушановував ювілей справжнього львів’янина, режисера, художнього керівника Народного польського театру Збіґнева Хшановського. Національний академічний державний український театр ім. Марії Заньковецької був переповнений, і в цьому немає нічого дивного, адже З. Хшановський – унікальна творча особистість, життя якої нерозривно пов’язане зі Львовом та українською культурою загалом.
Випускник полоністики Львівського національного університету ім. Івана Франка і театральної школи при театрі ім. Вахтанґова в Москві він 1966 р. очолив Народний польський театр, який діє у Львові з 1958 р. при Львівському будинку вчителя.
За цей час З. Хшановський поставив понад 60 вистав, пережив жах вигнання з рідного міста. Це сталося в жовтні 1981 р. Після відкриття театрального сезону виставою “Весілля” Станіслава Висп’янського актори вирішили покласти квіти до пам’ятника Адамові Міцкевичу і заспівали патріотичні пісні. Наступного ранку З. Хшановського, який на той час працював режисером Львівського обласного державного телебачення в редакції музичних програм (саме З. Хшановський подарував львів’янам яскраві музичні фільми, та й багато зробив для того, щоб український глядач чудово розбирався в тогочасних музичних тенденціях: не одне нове ім’я на небосхилі української музики було відкрите в програмах цього режисера), звільнено з роботи і він був змушений покинути Україну на багато років. Свою творчу працю Хшановський продовжив у Польщі, ставлячи вистави в театрах Щецина, Валбжиха, Вроцлава, але ніколи не перервав свого духовного зв’язку з рідним Львовом. Коли 1988 р. Народному польському театрові у Львові виповнилося 30 років, режисер вперше повернувся до Львова офіційно, щоб ніколи більше не покидати свій рідний театральний дім.
Ось понад 20 років він живе в Перемишлі, а на вихідні повертається до Львова, де в маленькому залі Будинку вчителя творить нові вистави. Та творчість З. Хшановського не обмежується діяльністю в Народному польському театрі, ще 1976 р. на сцені Львівського національного академічного державного драматичного українського театру ім. М. Заньковецької він поставив “Дами і гусари” Александра Фредра. Над виставою з ним співпрацював як сценограф народний художник України Мирон Кипріян, а музику написав визначний український композитор, народний артист України, світлої пам’яті Анатолій Кос-Анатольський. Ця вистава мала на заньківчанській сцені дві редакції і десятиліттями не втрачала успіху в публіки. Не лише глядачі згадують її ностальгічно, але й актори, які в ній брали участь – народні артисти України Богдан Ступка, Лариса Кадирова, Борис Мірус, заслужені артисти України Любов Каганова, Катерина Хом’як, Леся Гуменецька… Усіх не перелічити. Здається, більш ніколи Львів не бачив такої вишуканої комедії!
Тепер свій дар З. Хшановський частіше передає Львівському національному академічному театрові опери та балету ім. Соломії Крушельницької. Саме на цій сцені тепер у його постановці йде опера Мирослава Скорика “Мойсей” за поемою І. Франка – епічне полотно про тяжкий шлях єврейського народу до обітованого краю, яке має асоціативні парафрази до долі українського народу. А ще – вишукана історія любові Орфея та Еврідіки, яку він розкрив у музиці німецького композитора Крістофа -Віллібальда Ґлюка. Вистава “Орфей та Еврідіка” стала першим кроком театру до пізнання світової опери XVIII ст., яка уособлює перехід від бароко до класицизму. У львівській версії опери в постановці З. Хшановського Орфей став центральною постаттю на трагічному шляху до воскресіння Любові. Партію Орфея виконує заслужена артистка України Наталя Дацько. У цій співачці режисер знайшов вірного друга та однодумця. Тож незабаром ми можемо чекати на нову цікаву оперу на львівській сцені, і їй, віриться, аплодуватимуть у світах, як аплодував у Франції захоплений глядач “Орфеєві та Еврідіці”.
З народною артисткою України Л. Кадировою творча співпраця єднає З. Хшановського ще з часів постановки “Дам і гусарів” на заньківчанській сцені. Акторка грала й у виставах Народного польського театру, а на початку 80-х рр. ХХ ст. на запрошення народного артиста України Сергія Данченка Л. Кадирова переїхала до Києва і зв’язалася з Національним академічним державним українським драматичним театром ім. І. Франка. Саме на сцені цього театру З. Хшановський створив для неї справжній острів любові, де народжуються моновистави за творами світової класики. Біль Сари Бернар і світ Маркеса оживають у творіннях режисера та виявляються справжнім одкровенням для акторки. Тепер З. Хшановський черпає натхнення у творчості Тадеуша Ружевича, до ювілею драматурга він готує дві версії п’єси “Стара жінка висиджує”, одну – в Народному польському театрі, другу – як моновиставу для Л. Кадирової.
З. Хшановський мандрує з Польщі в Україну майже щотижня, в автобусі фантазує свої вистави, дарує Україні своє натхнення, а нагороди отримує в Польщі. Йому – 75, хай натхнення його вистачить ще на багато років, на два світи – Україну та Польщу!
“Наше слово” №3, 16 cічня 2011 року {moscomment}
