Свято розпочала знаменита врочистість, одкрито і освячено нові музейни будинок. Будинок освятив о. Юліян Феленчак – місцевий парох ПАПЦ, а врочистого відкритя доконал творец Музею лемківской культури Теодор Ґоч.
В зворушливі промові Т. Ґоч пригадал “тернову дорогу” творіня музею, роки переслідувань аж до гнешніх дни. “Тот будинок даст мі спокійні гмерти”, – повідал Т. Ґоч, – “юж не буду бояв ся по ночи, же тото, штом зобрав роками, може в деревяних хыжах згорити”.

Протяв басамунку, і гості свята “Од Русаль до Яна” могли обізрити вистави, яки підготував Богдан Ґоч, теперішні голова Музейной ради разом з волунтерами музею. Підготувани експозиції сут на європейскому рівні, неє чого в кінци ся стидати. Будинок має повне мультімедіяльне обладнаня, можна організувати наукови конференції. Є бібліотека і зачаток архіву.

На мі найвекше вражіня зробила експозиція одкопаних металевих річи зо згорівой церкви в недалекі Мшані. Є таблиця фундаторів, вкривка до кадива, частини цинових сьвічників, спинка зо святой книжки.
Сут експозиції ризбарів лемківских – Андрія Одрехівского і Штефана Кищака, є малярска експозиція Василя Мадзеляна і Теодора Кузяка.
Можна обізрити прекрасні лемківскі одяг і дуже інших річи.
Пишу тот текст з великой радости. Бо що б я далі не писал, якої теми не доторкнув бим ся, о тім музею – чи то мовної, чи то історичної, чи політичної, – словом, я добрі гнес знам, яку величезну рич Т. Ґоч зробив. Ба, та і на вічни поколіня для пам’яти затримав тоту гірку “скибку хліба”, яку зожерла ганебна Акція “Вісла” в 1947 р.
Хто іщи в Музеї лемківской культури не бив, най зазрит, переконат ся і повеселіє, а і заплаче, – бо є над чим!
Організаторе не забили о 65-й річниці Акції «Вісла»: по урочистим одкритю нового музейного будинку організаторе, госці свята і згромаджени поклали вінки, запалили сьвічки перед памятниками і оддали чест жертвам.
Концертову частину провадив Б. Ґоч,виступили колективи «Лемківский Перстеник», «Ручай», «Аркан», «Червена рута», «Роговиці», «Маковиця» зо Свидника, «Вільшня», «Кичера» з Якубян, «Гудаки» і «Бурян».
Волунтери музейни запізнавали госців свята з ріжнима гмераючима ремеслами. Можна било обізрити фільми о лемках, взяти удів в ріжних конкурсах.
Хвила в Зиндранові била крас, служби керували рухом авт, яких приїхало барз дуже, а могло приїхати іщи веце, лем як ту доїхати!
Дорога з Тиляви до Зиндранови дірава, як найзнаменитші швайцарски сир, тоти представники влади, од яких дашто залежит, штоби дати гроши на повітову дорогу, не вказали ся на святі, бо і по што. Жеби Фецьо Ґоч дашто ім зо сцени рюк, що іх Зиндранова не обходит, бо там лемки жиют! Та не лем Зиндранова, така сама дорога до Вілхівця, а там тіж лем лемки жиют.
Но лем подумайте, 23 роки нових часів, 8 років в Унії Європейскі, а робітники дорогу з Тиляви до Зиндранови все латают день по святі «Од Русаль до Яна».
Та де бим думав, же то спеціальні, та де бим думав, же тоти урядовці з народу добраного до Унії Європейской мігли би дашто лемкам дошкуряти. Тфу, тфу, боронь Боже, би не вречи.
Ківко іщи Зиндранова і Вілхівец будут терпеливо чекати на європейскє думаня урядовців з Дуклі, Коросна і Ряшева? Бо гнеска «Зиндранова і Вільхівец сут в Європі – але для урядовців ґміни Дукля лем на паперові мапі».
Фецю, Маріє і Богдане Ґочі, вшитки зиндрановяне і вільхівчане, дайте на Службу Божу лем за здоровя урядовців з Дуклі, бо о іх розум юж не вартат Бога просити!
Організаторам дякую за гарні зорганізуване свято «Од Русаль до Яна», за іх поколіньові труд і же затримали пам’ят о нас, мимо шиткого злого, што ім доля дала, але думам, што і добрі загартувала!