– Тут у більшості наші люди живуть, то не було проблем, щоб це питання проголосувати, – тішиться Петро Чухта зі Ждині.
Проте таких таблиць не буде в Ганьчовій. Чому так склалося?
– У селі живе переважно польське населення. Коли в нас відбуваються якісь сільські збори, то на них майже нікого немає. Але коли мала вирішуватися справа таблиць, то тоді поль-прийшли і заявили, що їх не хочуть, – розповідає Петро Шафран з Ганьчової.
З другого боку, якби на зборах були присутні всі лемки села, то, можливо, результат голосування міг би бути ін
ший.
– Шкода, що це не пройшло, бо так туристів було б більше. Знаю, що для них наш реґіон цікавий через своє національне різноманіття, – жаліє П. Шафран.
Загалом, заяви про встановлення двомовних таблиць були складені до ґмін не тільки в Усті-Горлицькому, але й у Ропі, Горлицях та Сеньковій. Об’єднання лемків виступило з заявою про встановлення їх у тих селах, де існував шанс, що опитування матиме позитивний результат.
– При такому ставленні до представників національних чи етнічних меншин важко було б переконати місцеве населення до їх встановлення в селі, де є тільки дві чи три наші родини. Тому найбільшу рекламну кампанію ми зробили в місцевостях, де існують наші гуртки, і це вдалося, – говорить Стефан Гладик, голова ОЛ.
Вплив на те, що не буде двомовних таблиць у ґмінах Ропа і Сенькова має і факт низького зацікавлення справою. Як повідомляє Олена Дуць з Товариства лемківської молоді “Чуга”, яка була присутня під час консультацій, переважно брало в них участь 23-24% жителів сіл.
– Я говорила, наприклад, з жителями Сеньківської ґміни. А також зі солтисом Бортного, який спочатку підійшов до справи з зацікавленням, але пізніше сказав, що село до цього не готове, – розповідає О. Дуць.
Виявляється, у питанні встановлення таблиць важливий також інший фактор, тобто ставлення до цього бурґомістрів чи війтів ґмін.
– То вони мають бути амбасадорами цієї ідеї. Більше користі принесе, коли вони заявлять, що є потреба встановлення такої таблиці і що нема жодної загрози з цього приводу для поляків, які там проживають, – каже С. Гладик.
Голова ОЛ живе у Білянці, де стоять перші адміністративно встановлені таблиці з назвами лемківською говіркою. Вистачила перевага одного голосу, адже в суспільних консультаціях висловилося за 32 жителів Білянки, а 31 проти. Але коли вже таблиці висіли, були випадки, що хтось їх перевернув, замалював, знищив. Але вже півроку такі інциденти не трапляються.
– Видно, люди мусили привикнути і переконалися, що таблиці, які написані кирилицею, не загрожують їхній польськості. Це вже не заважає і стає нормою. Думаю, що з новими таблицями таких випадків уже не буде, – вважає голова ОЛ.
Не відомо ще, чи таких таблиць і надалі прибуватиме. У законі зазначено, що двомовні таблиці можна вводити без консультацій тільки у ґмінах, де кількість населення даної меншини становить 20%. Отже виходить, що ми можемо добитися такого лише шляхом консультацій. Коли 2009 р. мало відбутися голосування в Білянці, її жителі польського походження писали до війта Горлицької ґміни, що меншина може заявити про себе “на фестивалях, академіях чи інших розважальних заходах, але не мусить це бути необхідно афішоване на придорожніх таблицях”. Отож, щоб таких таблиць прибувало, треба відповідного ставлення більшості до меншості.
Залишається відкритим питання, наскільки на зміну ситуації в реґіоні матимуть вплив результати минулорічного перепису населення, згідно з яким кількість лемків збільшилася з 6 до 10 тисяч. У ґміні Устя-Горлиць-ке видно, що клімат міняється, бо на Великдень навіть святкові привітання на сайті ґміни були написані лемківським діалектом. Проте головне, чи зрозуміє пересічний мешканець ґміни, що меншина є козирем даного реґіону, тим більше, коли вона автохтонна. А для цього спочатку треба зрозуміти, що це таке – національна чи етнічна меншина.
– Коли в нас проходили консультації, я подав приклад Словаччини, де багато місцевостей використовують двомовні таблиці в туристичному аспекті. Тоді з’явилися голоси, щоб написи були… французькою та англійською мовами, – резюмує П. Шафран