Ненависть починається зі слова

Кася Комар-Мацинська ■ ГРОМАДА ■ №6, 2020-02-09

«Не будь байдужим» – це заклик і нова, 11-та заповідь для людей усіх віросповідань та поглядів, проголошена в 75-ту річницю визволення в’язнів концтабору Аушвіц Мар’яном Турським – істориком та журналістом єврейського походження, який був в’язнем згаданого концтабору і якому вдалося вижити. Ці словав широкому сенсі стосуються також захисту прав меншин, цінування демократії, дотримання законів, пошани до прав людини, й покликані вплинути на велику частину польського суспільства. Саме керуючись думкою про збереження пам’яті про ці жахливі події, діяли організатори 12-х відзначень Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту на Прикарпатті, що відбулися 29–30 січня. До їхнього грона долучилася також дирекція, вчителі та учні української школи в Перемишлі.

У перший день святкувань, 29 січня, о 10:00 покладено квіти до пам’ятника жертв перемиського гетто, який знаходиться при вул. Коперника. У цій урочистості у якості делегатівузяли участь учні «Шашкевичівки». Згодом в українському шкільному комплексі при вул. Смольки відбулася надзвичайно цінна зустріч з єврейськими гостями: Ренатою Френкель, народженою в Перемишлі ще до війни, яка маленькою дитиною, разом із родиною укривалася підчас переслідувань у польських сім’ях в околичних селах; Джефреєм Цимблером, родина якого походила з Перемишля, але він сам народився вже на еміграції, проте дуже добре зберіг пам’ять про минуле його батьків, а також із американським рабином Єгошуа Еллісом, який працює в Польщі начальним рабином Верхньої Сілезії, рабином у Катовіце та рабином-помічником у Варшаві.

Серед присутніх було декілька офіційних представників влади міста, міських культурно-освітніх установ та управління воєводства. Проте головними слухачами розповідей запрошених гостей стала молодь із українського ліцею, яка виявляла велике зацікавлення та ставила чимало влучних питань. Завдяки участі колишніх і теперішніх учнів «Шашкевичівки» в численних освітніх проектах, які мали на меті ознайомлення з багатством різних культур міста, їхні знання про історію єврейського Перемишля є дуже широкими. Можна сказати, що зацікавлення темою перемиських євреїв і рівень обізнаності дозволяють називати їх сторожами пам’яті про місця, пов’язані з цією культурою.

Зустріч мала також сентиментальний характер. Окрім учнів,у ній взяли участь старші перемишляни, які пам’ятали Ренату Френкель ще з часів, коли вона мешкала в цьому місті (у 1960 році виїхала з батьками до США) або навчалася в тій самій середній школі на вул. Словацького. У цьому будинку до війни знаходилася дуже відома чоловіча гімназія, девчилися поляки таукраїнці. Після війни там засновано загальноосвітній ліцей, де серед учнів також були українці, які залишилися в Перемишлі.

Рената Френкель у своїй розповіді згадала український момент із життя її родини: її з мамою переховували поляки, а її тітку з сім’єю – українська родина.

Джефрей Цимблер розповідав спогади своїх дідів, які переховувалисяв селі біля Мостицьк. На питання гостей, котре стосувалося слів Мар’яна Турського про небайдужість та про те, що Аушвіц «не впавіз неба», а ненависть сіялася помаленьку, дрібними кроками, Джефрей відповів: це правда – Голокост не впав із неба, все починається помаленьку, коли переступаємо кордони пошани до іншої людини. На початку – слова, поведінка чи ставлення до іншого, наприклад, ті ж написи на мурах. Щоб така трагедія ніколи не повторилася,люди мусять поважати один одного. Бо всі ми різні.

Маємо різний вигляд, національність, колір шкіри, віросповідання або одяг – жодна з цих ознак не може стати приводом для знецінення людини. Усі відомі релігії мають у собі цю просту мудрість, і якщо про неї пам’ятатимемо, то не будемо погано ставитися до інших: «Люби ближнього свого як себе самого».

Після Джефрея слово взяв Єгошуа Елліс та висловив думку Тімоті Снайдера, що дуже важливим для безпеки суспільства, національної групи є те, щоб за нимистояла сильна держава, у якій функціонує ліберальна демократія та стабільна правова система. Коли якийсь із цих чинників не діє як треба – людина відчуває неспокій.

Оскільки сьогодення,у якому живемо, приносить чимало тривожних новин, а людина звикла думати раціонально, на думку рабина – люди потребують нематеріальних елементів, які здатні додати їмвідчуття безпеки. Це має бути надія, бо без надії на краще – краще стати не може.

Зустріч мала дуже приємний неформальний характер, але залишила слухачам чимало приводів до роздумів. Подію підготувала вчителька «Шашкевичівки» Марія Фіцак. Слова запрошених гостей були дуже цінним уроком не тільки для учнів, але й для всіх присутніх, без огляду на вік.

Фото авторки статті

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*