ПОГЛЯДИ ■ №5, 2019-02-03

Конституційний суд Польщі визнав неконституційною «українську частину» минулорічної редакції закону про Інститут національної пам’яті. Прийнята майже рік тому поправка визначала відповідальність за «заперечення злочинів українських націоналістів».

Таким чином, утворений з подачі партії влади Конституційний суд Польщі прихилився до сумнівів президента країни Анджея Дуди. Голова держави, після початку скандалу про резонансні зміни до закону про ІНП, запитав суддів, чи законним є вжите в записах визначення «український націоналіст» і «Східна Малопольща».

Судді відповіли – ні, ці визначення нечіткі, що суперечить Конституції. Суд оголошував своє рішення неявно, а в його складі були лише ті судді, котрих визначила правляча партія.

Окрім сухої заяви Конституційного суду, в публічному просторі Польщі не прозвучало нічого щодо невдалої «української частини» закону про ІНП. Так, немовби поправка просто з’явилася, не принесла шкоди, тому її просто викреслили.

Контекст був інакшим. Ця поправка, за словами публіцистки Боґуміли Бердиховської, стала «атомною бомбою», кинутою в польсько-українські відносини. Нова редакція закону про ІНП стала найголовнішою історією 2018 року Польщі з точки зору міжнародної повістки новин.

У юридичному сенсі закон був мильною бульбашкою – я марно очікував першого процесу з параграфів нового закону. Їх просто не було, прокуратури закривали справи на етапі провадження, а якби дійшло до судової зали, то процес воскресив би Кафку і втілив би його в сучасних героїв польського телеекрану. Видати правосудний вирок за «заперечення злочинів українських націоналістів» можна лише повністю зґвалтувавши юридичну систему, за умови, що знайдеться суддя, котрий захоче це зробити публічно. Чи воно того варте?

На відміну від юридичної сфери, закон приніс чимало шкоди в практиці і символіці. Пам’ятаєте, на що покликався люблінський воєвода Пшемислав Чарнек, подаючи заяву до прокуратури в справі висловлювання Григорія Купріяновича? – Правильно, на «українську частину» закону про ІНП. «Образа польського народу» з’явилася пізніше. Один лише натяк на криміналізацію чогось, що пов’язане з «українським націоналізмом», спричинив те, що певна частина польського суспільства почала оскаржувати в прокуратурі все українське. Таких справ протягом 2018 року була низка: березневе повідомлення про вигук «Слава Україні!», осінні атаки на концерт Олега Скрипки в Любліні за «бандерівську творчість», листопадова скарга на «бандерівський прапорець» на українському авто в Перемишлі. Ці справи є не просто шумом у медіа – конкретні люди, зокрема громадяни України, приїжджають у цих справах на допити, дають свідчення, перебувають під загрозою швидкого переходу з категорії «свідок» на «підозрюваний».

Таких заяв не було б, якби «недіюча» українська поправка до закону про ІНП. Вона відкрила і усвідомила частині людей, що до поліції можна звернутися у будь-якому випадку прояву українського.

Польська влада не видала з себе нічого, щоб виправити вибух «атомної бомби». Тим часом не можна скинути на місто снаряд, і після сотні жертв сказати: «Нами виявлено неточну працю приладів, що подали неправильні координати, просимо вибачення за незручності». Порозуміння і кроки назустріч робити варто, але при цьому не забуваючи про певні рамки.

Українська сторона цього найімовірніше не схотіла зрозуміти, таким чином забувши про «незручності», котрі поправка принесла українцям у Польщі. «Новий закон про Інститут національної пам’яті Польщі спрямований в першу чергу на українців, які мешкають зараз у цій країні», – критикував Варшаву рік тому голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Нині, після рішення Конституційного суду Польщі, В’ятрович написав: «Важливу перешкоду в налагодженні діалогу істориків України та Польщі здається усунуто». Пізніше, щоправда, уточнив, що це «лише перший крок».

Ще більш комплементарними були український президент і уряд. «Дякую Президенту Польщі Анджею Дуді за ініціювання провадження, і щиро вітаю рішення Трибуналу», – написав Петро Порошенко на своїй сторінці у Facebook українською та польською мовами. «Я вважаю, що у нас із Польщею немає фундаментальних проблем у відносинах, але є емоційний фон. Зараз маємо свіжий подих, ми маємо його використати», – наголосив міністр закордонних справ України Павло Клімкін.

А відповідальний за контакти з Польщею віце-прем’єр Павло Розенко оголосив про готовність вести переговори з Варшавою про відновлення ексгумацій на території України (мораторій, нагадаю, оголошено після знищення пам’ятника в Грушовичах, а не після зміни закону про ІНП). «(Ми) звертали увагу польської влади на всіх рівнях на ризик цього закону для пересічних українців, котрі можуть мати іншу позицію, ніж та, що записана у законі», – підкреслив Розенко, додаючи однак, що у двосторонніх відносинах «усе менше тем, шо можуть призвести до загострення».

Таким чином, українські чиновники пораділи змінам більше від польських. Залишається тільки вірити, що в української держави є усвідомлення того, що відміна записів закону – не те саме, що полагодження завданої ними шкоди.

Інакше подібний розіграш Варшава в діалозі з Києвом застосовуватиме далі: прийме, коли вимагатиме ситуація, черговий «антибандерівський» запис, почекає і відмінить.

Тільки що процес чекання проходитиме на плечах українців Польщі.

Поділитися: