Тадей Карабович ■ ГРОМАДА ■ №14, 2019-04-07

Етнографічний матеріал про українські народні звичаї на Благовіщення я записав у селі Кропивки на Володавщині від Марії Клізи у 1987 році. Пані Марія наспівувала тоді на магнітофон весільні пісні, а також виявилася майстерною оповідачкою. У прислів’ях, які вона розповідала, йшлося про народну мудрість української нації, яка споконвіків заселяла Холмщину та Підляшшя. Я тоді цікавився етнокультурою, бо вважав, що це – форма збереження нашої української національної ідентичності у Польщі. Окрім цього, тоді ще були живі люди, які пам’ятали дуже багато звичаїв, а головне – вірили в магію та практикували її на щодень. Цей архівний матеріал про народні звичаї на Благовіщення показує нам, українцям у Польщі, сумну правду: духовна культура відходить у забуття.

Благовіщення Пресвятої Богородиці (7 квітня), належить до Дванадесятих свят, тобто таких, що мають нерухомі дати. На свято Благовіщення, що припадає на час Великого посту, давні українські мешканці Холмщини і надбужанського Підляшшя притримувалися багатьох аграрно-побутових вірувань. Вони мали здебільшого язичницький характер і ніяк не асоціювалися з богословською практикою церкви. Проте звичаями на Благовіщення українські мешканці Холмщини і Підляшшя відзначали важливий елемент свята періоду Чотиридесятниці. Недарма над Бугом були відомі прислів’я: «Великий піст не одному прижме хвіст» та «У Великому пості не йди в гості». Свято Благовіщення, яке несло благу вістку про об’явлення Архангела Гавриїла Пресвятій Богородиці, мало в народі багатошарву язичницьку функцію, пов’язану з приходом весни. Це були космогональні вірювання про пробудження землі до весняного життя, про кінець зими та нове в житті людей. Оскільки на Благовіщення Архангел Гавриїл прибував з небесного світу, сповіщаючи Діву Марію, що вона стане матір’ю Сина Божого і Спасителя світу, народні вірування мали також небесну сутність. На Благовіщення прилітали з вирію лелеки (бусюни), і це свідчило, що весна обов’язково наближається. Тому у ці дні казали: «На Благовіщення бусюн прилітає, а зима відлітає», «На Благовіщення весна зиму перемагає». Існувало повір’я: якщо на Благовіщення людина побачить лелеку в польоті, то буде здорова весь рік. Натомість побачити лелеку, що стоїть на луці чи в полі, вважалося поганим знаком, бо тоді весь рік людина збиватиме пальці на ногах об каміння. У ті часи протягом літа люди ходили босоніж, а взували черевики тільки до великих свят, на весілля, на похорони, коли йшли до церкви чи їхали до міста Володави на ярмарок.

У період Чотиридесятниці був обов’язковим строгий піст. Але харчування на Благовіщення вирізнялося більшим різноманіттям їжі, хоча і далі дозволялося готувати лише просту їжу. Коли Благовіщення припадало на Страсну седмицю Великого посту, не можна було надто наїдатися. Якщо припадало на інший тиждень Великого посту – дозволялися навіть рибні страви, зокрема, рибний суп з картоплею, який називали юшкою.

«Буслові лапки», Холмщина, 80-ті рр. ХХ ст. (Скансен в Голі).

Неодмінним атрибутом Благовіщення були печені тістечка під назвою «буслові лапки». Це – солодіка випачка, посипана маком і цукром та спечена у вигляді лелечих лап. Їх пекли для підкреслення того, що на Благовіщення прилітали з вирію лелеки, які «віщували весну». Окрім цього, люди вірили, що лелеки приносять дітей — це натяк на звістку Архангела Гавриїла для Діви Марії про народження нею Спасителя. Тістечка «буслові лапки» мали обрядовий характер, вони з’являлися в український кухні Володавщини раз на рік, тому їх укладали в діжку та ховали за піччю, щоб ними могли ласувати діти.

Як і в інші великі Дванадесяті церковні свята, на Благовіщення заборонялося працювати. Існувала приказка, що на Благовіщення «птах гнізда не в’є, а дівчина коси не плете», тому в цей день не можна було розчісувати чи заплітати косу, щоб не заплутати свою долю. Не можна було також стригти волосся та обрізати нігті. Суворо заборонялося віддавати які-небудь хатні речі сусідам, також не можна було віддавати позичені гроші. На Благовіщення заборонено було виносити речі з дому, бо тоді протягом року така людина матиме матеріальні труднощі. Господиням не можна було сіяти насіння на городі і висаджувати саджанці. Хто не дослухався до цього – міг мати нерожай в господарстві або в городі. Не можна було починати нових справ протягом тижня, на який припадало це свято, бо такі справи не будуть успішними.

На Благовіщення господиням заборонялося брати до рук голку з ниткою чи ножиці, навіть якщо потрібно було щось терміново зашити. Краще було відкласти всі справи, пов’язані з шиттям чи вишиванням, на наступний день. Якщо обірвався гудзик і його конче треба було пришити, не можна було пришивати «на собі», треба було зняти сорочку, щоб «не зашити розуму», а крім цього – треба було тримати в устах кусочок нитки. Адже Благовіщення сповіщає прихід Великодня, де взагалі заборонялася будь-яка робота в господарстві. Тут як приклад наводили птаху зозулю, яка порушувала Господні заповіді і плела гніздо на Благовіщення. Її покарали за це – вона не може плести власне гніздо, тому підкидає яйця у «чужі кубельця», і всі птахи виганяють її, як тільки побачать.

Траплялося, що в селах були відьми, які крали молоко у дбайливих господинь. Щоб вони не крали молока, ввечері напередодні Благовіщення жінки вливали криничну воду до дійниць та ставили їх проти вітру. Це дійство зупиняло силу відьом, і вони не тільки не могли доїти чуже молоко, а й гикали. На Благовіщення також випускали на подвір’я худобу, щоб вона літом «не гзилася» і добре паслася до перших заморозків на осінь.

Оскар Кольберг у своїй етнографічній книзі «Chełmskie / Холмське» (Краків 1891, перевидання – Вроцлав 1964) записав, що у Тарнові на Холмщині побутувало повір’я, пов’язане з бджолами. Пасічники казали: на скільки днів до Благовіщення бджоли вилетять з вуликів, стільки днів буде ще триматися після цього зима. Це, звичайно, засмучувало пасічників, бо багато бджіл не поверталося до вуликів, коли перед Благовіщенням було ще досить холодно.

На прикладі цього давнього етнографічного матеріалу можна констатувати, що, незважаючи на плин часу, на історичних землях Холмщини та Підляшшя збереглися дуже архаїчні та цікаві вірування. На жаль, вони відійшли у непам’ять із найстаршим поколінням, проте, безумовно, свідчили про етнічну єдність та антропологічну спорідненість цього регіону з іншими українськими землями.

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*