(гс, на основі lublin.cerkiew.pl) ■ ІСТОРІЯ ■ №25, 2013-06-23
На початку червня Православна церква у Польщі провела врочистості вшанування святих мучеників холмських і підляських. Серед канонізованих 2003 р. мучеників були монахи, священики та світські особи, які загинули під час Другої світової війни, вбиті польськими партизанами. Їхня доля чи не найкраще показує, що горе і злочинність не приписані виключно одній нації або конфесії.
Одним зі священномучеників був Василій Мартиш, який народився наприкінці 1875 р. в селі Тератині на Холмщині. Після хіротонії його спрямували на місійну працю на Аляску. Першу світову війну він пережив у Москві; повернувшись до Польщі, започаткував творення у Війську польському православного душпастирства, яке згодом очолив. Отець Василій був близьким співпрацівником перших митрополитів і брав участь у підготовці отримання Православною церквою у Польщі автокефалії. Пізніше повернувся в рідний Тератин – саме там пережив трагічні роки Другої світової війни й особисту Голгофу. Коли люди 1945 р. вже тішилися миром, то на його хату здійснено напад: отець Василій прийняв вінець мучеництва. Його тіло поховали на тератинському кладовищі. У жовтні 1963 р. останки перевезено до Варшави й поховано на православному кладовищі на Волі. На початку 2003 р. була здійснена ексгумація мощей і поміщено їх у церкві Святого Йоана Ліст-вичника на Волі у Варшаві.
Чергові святі – це о. Павло Швайко та його дружина Йоанна (з Лотоцьких). Мученик о. Павло народився в селі Заболотцях (пов. Броди), а мучениця Йоанна – у селі Гаях-Лев’ятинських (Кременецький пов.) на Волині. Отець Павло після закінчення духовної семінарії в Єкатеринославі (сьогоднішній Дніпропетровськ) повернувся в рідні сторони, де 1924 р. прийняв хіротонію. Першим місцем його душпастирства стала парафія в Потоці-Горішньому на Білгорайщині. Наприкінці 1927 р. його спрямували на Лемківщину, де служив, зокрема, у Святкові-Великій та Дешниці (пов. Ясло). У період переслідування православ’я на Холмщині, 1938 р., священик з добродійкою повертаються сюди. Отця 1943 р. скеровано до душпастирської праці у Грабовець (Грубешівський пов.). Саме там, перетерпівши жахливі страждання, завдані злочинцями, разом з дружиною Йоанною о. Павло приймає вінець мучеництва.
У Котлячеві на східній Волині в сім’ї Гольців 1907 р. народився син Миколай, доля присудила йому стати черговим з мучеників. Отець Миколай 1935 р. приймає свячення і починає служити в Обші на Білгорайщині. Його 1937 р. переведено у Волинську єпархію. Під час війни о. Миколай повернувся на Холмщину. Мученицька смерть зустріла його разом з групою парафіян у квітні 1944 р. в Новосілках на Томашівщині. Злочинці вивели священика з храму за село і перед смертю тортурували. Священномученика Миколая похоронили в Новосілках, поруч з тим місцем, де стояла церква, зруйнована 1938 р. Докладне місце поховання мощей святого не встановлене.
До лику мучеників зарахований також народжений 1919 р. в Ярославльській губернії (Росія) о. Лев Коробчук. Згодом він опинився на Холмщині, де його батько о. Гавриїл став настоятелем православної парафії в Кульні (Білгорайський пов.). Після закінчення середніх шкіл у Перемишлі та у Львові молодий Лев 1936 р. вступив до Дяківської школи при Яблочинському монастирі, яку закінчив 1939 р. У важкі роки війни йому доручено 1941 р. обов’язки дяка в парафії у Вербковичах на Холмщині, потім його скеровано до праці на Грубешівщині, до парафії у Ласкові. Там неодноразово на його хату були здійснені напади. Вінець мучеництва двадцятип’ятилітній священик прийняв, разом з двома сотнями своїх вірних, у Ласкові 10 березня 1944 р. Перед смертю він зазнав великих страждань. Тіло мученика спочатку засипали на місці смерті. За кілька тижнів останки о. Лева поховано на кладовищі у Ласкові. Точне місце поховання не встановлене.
Мучеником став також о. Петро Огризко, народжений 1891 р. в селі Тарнаватці (Томашівський пов.). Покликання відчув у 30-літньому віці. Протягом кільканадцяти років о. Петро був священиком у Волинській єпархії, але 1939 р. повернувся на рідну Томашівщину. Поселився в селі Сумінах, а невдовзі став настоятелем парафії в Моратині. Мученицьку смерть прийняв у Чортівці (село Замойського пов.), яка входила до його парафії. У квітні 1944 р., під час Страсного тижня, о. Петро служив там літургію для молоді. Священика в церковному одязі вивели з церкви. Потім зірвали з нього облачення і повели за село, де жорстоко закатували. Детальне місце поховання не встановлене.
У селі Шиховичах біля Грубешева в родині Захарчуків 1915 р. прийшов на світ син Сергій, якому також довелося стати мучеником. Душпастирське служіння о. Сергій почав у парафії в Наброжі на Томашівщині, де церкву зруйнували 1938 р. У травні 1943 р. на хату священика в Наброжі був здійснений напад. Отець прийняв мученицьку смерть. Злочинці осквернили також домашню церкву. Мученика поховано на православному кладовищі в його рідному селі Шиховичах. Навесні 2003 р. відкрито могилу святого й видобуто його мощі. Вони поміщені в кафедральній церкві у Холмі.
Восьмий з мучеників холмських та підляських – св. Ігнатій – народився у 60-ті роки ХІХ ст. Місцем його духовних подвигів став яблочинський Свято-Онуфріївський монастир. У ніч з 9 на 10 серпня 1942 р. військовий загін здійснив напад на монастир. Злочинці підпалили будинки і не дозволяли монахам гасити пожежу, лякаючи розстрілом. Частина монахів,серед них монах Ігнатій, ховалася в монастирському садку. Преподобномученик Ігнатій вирішив повернутися, піднявся на дзвіницю і почав дзвонити «на тривогу». Ставши на захист монастиря, він прийняв мученицьку смерть. Преподобномученика Ігнатія поховано на монастирському кладовищі. Навесні 2003 р. могила святого була відкрита. Мощі св. преподобномученика Ігнатія поміщено в соборі преп. Онуфрія у Яблочині.
