Павло Лоза ■ КУЛЬТУРА ■ №6, 2017-02-04
Голосами слухачів вроцлавських радіостанцій «Львівський місяць» визнано найкращою подією 2016 р. у Вроцлаві. Про успіх і про те, як подія резонувала на польсько-українські стосунки, розповідає Ольга Хребор, координатор проекту.
Павло Лоза: З огляду на те, що минулого року Вроцлав був Європейською столицею культури, «Львівський місяць», певно, мав дуже сильну конкуренцію.
Ольга Хребор: Це для нас особливе відзначення. Воно тим більше цінне, що дійсно 2016 року в місті відбувалося багато знакових подій. З концертом приїхав Давід Глімоур, пройшла світового масштабу подія — Історія театральної олімпіади, відбувся 17 Міжнародний фестиваль фільму «Nowe Horyzonty», та вперше відбулася церемонія вручення Європейських кінонагород. Знакових подій було значно більше. Нас доцінили «за велику творчу енергію, яка охопила культурний Вроцлав у повному емоцій році Європейської столиці культури».
Що заважило на тому, що слухачі радіо «Вроцлав» і радіо «Вроцлав Культура» голосували саме за вашу подію?
Думаю, що люди набагато більше цінують проекти, які не є роблені масово. Для людей важливо, якщо вони можуть бути близько до цієї культури. У рамках «Львівського місяця» було багато камеральних подій, де глядачі і митці були близько, могли взаємно пізнавати один одного, поговорити про повсякденне життя, а навіть спитати про ціни газу чи молока у двох країнах. Наша подія – це не лише концерти чи театральні вистави. «Львівський місяць» створив простір для взаємного спілкування і, думаю, саме тому він людям сподобався.
Певно, мало хто задумується над тим, що такий успіх має теж друге обличчя, тобто треба на нього запрацювати. Як реалізація такого проекту впливає на приватне життя?
Така праця, дійсно, дуже виснажлива, тим більше, що команда людей, які працювали при події, була невелика. Можна сказати, що понад місяць я жила, як мандрівник-кочівник, який мусив залишити свою сім’ю. Але варто було присвятити навіть своє приватне життя на цей незвичайний час. Працюю на культурній ниві уже кільканадцять років, проте, саме цей проект і подія з-посеред усіх, які я реалізувала, найближчий моєму серцю і найулюбленіший. У нас у Польщі є вже така західна манера, що при організації ініціатив думається категоріями громадження потрібних фактур, щоб потім розрахувати проект. Забувається, що основою культурної події має бути людина та естетичне співіснування митця, глядача та організаційного колективу. І саме така формула товариської зустрічі викристалізувалась на «Львівському місяці».
Що кажуть про відзначення українські менеджери культури, які брали участь у проекті?
Усі горді, що в рік, коли Вроцлав мав статус «Культурної столиці Європи», коли досі в місті ніколи не виділено такого бюджету на культурні події і, напевно, уже ніколи не буде, ми перемогли. Вся ідея організування «Львівського місяця», яку Вроцлаву передав Люблин, полягала в тому, щоб показати Україні, що вона може такий захід зробити в себе. Пригадаю, що таке звання на один календарний рік для міст з різних держав Європи надає ЄС. У зв’язку з тим, що Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС, вона теж може подавати кандидатури на ЄСК.
Ваш успіх є тепер арґументом для українських менеджерів у переговорах з різними установами?
Так. Наша нагорода була одним із чинників, який вплинув на те, що Міська рада Львова встановила, що 2021 р. місто буде боротися за звання Європейської столиці культури. Це – перший термін, коли Україна може боротися за такий статус. Щоб взагалі стартувати у програмі, у першу чергу треба переконати владу свого міста, що захід принесе користь. Завдяки тому, що представники міської влади Львова були залучені в нашу подію, самі могли побачити, який позитивний образ міста просувався через медіа у світ.
Як ваш проект вплинув на польсько-українську співпрацю на культурній ниві і що зараз відбувається?
Ми робили великий натиск на зародження міждержавної співпраці в інтелектуально-академічному середовищі. Добрим прикладом того, що все йде в правильному напрямку, може бути хоча б те, що в останньому номері вроцлавського літературно-мистецького журналу «Rita Baum» з’явилася стаття про Донбас, авторкою якої є українка Ольга Михалюк. Співпраця польських і українських художників, менеджерів, літераторів, музикантів, журналістів триває завдяки тому, що мали нагоду себе пізнати. У цьому, напевно, допомогла модель нашого фестивалю, який мав форму «зустрічей у кафе».
Чи споживач не перенасичений темою України?
Думаю, що навпаки – він голодний. На це впливає й факт, що великою групою адресатів подій є українці, яких сьогодні в місті близько 60 тис. Постійно відбуваються якісь українські ініціативи, наприклад, останнім часом постав Центр української культури і розвитку, який буде організовувати різні події. У місті є потенціал для української культури, тому ми хочемо розмовляти з містом, щоб продовжити нашу працю і проект зустрічей з українською культурою. ■
