Люба П”ятночко ■ ПОГЛЯДИ ■ 2011-01-19
Працюючи влітку минулого року в архівах бібліотеки ім. Василя Стефаника у Львові, я натрапляла на цікаві матеріали. Їх так багато, що й життя не вистачить, щоб усе перечитати… Сьогодні хочу поділитися досить цінною інформацією. Але почну з цього, що до Варшави я приїхала кілька років тому. Тут вчаться мої діти, тут ми ходимо до церкви. У місті я почуваю себе добре. Хоча воно є зовсім чужим мені, та, вивчаючи українські місця у Варшаві, воно стає мені ближчим.
Ще перед Великодніми святами, яке ми святкували (за календарем) разом із католиками, я обійшла всі крамниці Старого Міста Варшави. Жаль було, що я не тільки не знайшла української писанки, але й польських традиційних було дуже мало. Про різні речі можна писати дуже багато, але сьогодні зупинюся над проблемою крамнички “Українського Народного Мистецтва”, якої у Варшаві також нема. А от 1935 р. вона була. І українців у сьогоднішній Варшаві є також багатенько… А тепер наведу декілька фактів із статті Галі Левицької “Острів”, що надрукована в журналі “Жіноча Доля” за 1935 рік.
“Коли після цілонічної подорожі ви приїдете до великого міста й виберетеся з поганого двірця на широку, гамірну вулицю, вам дуже хочеться, щоби десь недалеко була близька людина й тиха пристань. Хоч на хвилину.(…) Сонними очима розглядаю Маршалківську вулицю і врешті попадаю на число 97а. На шибах бачу вивіску: “Українське Народне Мистецтво”, сальон- вистава. (…) На першому поверсі знаходжу скромну візитівку: Олена Васинчукова. Переді мною з’являється висока струнка постать. (…) Кілька слів з мого боку і я вже в просторій, ясній кімнаті. (…) Чарівні краски: червона, зелена, жовта… бо довкруги розстелені килими, розвішані вишивки; на етажерках стоять розмальовані глечики і вази. (…)
– Це “сальон” Мистецтва, каже пані Олена. Постійна вистава. (…) Бачите, килим на стіні виглядає зовсім інакше, як зложений у склепі. Або глечик на етажерці… чи різьблена касетка. (…) Правда, маємо й “кутик продажі” – пані Олена показує на стилаж, на якому видніється ряд вишиваних суконь і блюзок. (…) Мусимо пам’ятати про те, що ми тут репрезентуємо у к р а ї н с ь к е народне мистецтво. Тому й не можемо допускати всякого хламу, тому тільки що має попит. У Варшаві є багато крамниць “людових”, що вимішують все в одну саламаху, псують смак незорієнтованої публики і вкінці… добре на тому виходять. А коли хочете зберегти певний рівень та ще й з виразною українською назвою, тоді маєте значно трудніше становище… ” (журнал “Жіноча Доля”, Львів, 1935 р., Галя Левицька “Острів”, цитати подано мовою ориґіналу).
Маю надію, що, подаючи цей матеріал, допоможу тим особам, які думають над місцем, виглядом та майбутнім такої крамнички- салону, а історія української Варшави поповниться на ще одну цікавинку.
“Наше слово” №4, 23 cічня 2011 року {moscomment}
