Лемківська хвиля задуми і памяти в 5 річницю війни на сході України

Адам Вєвюрка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №46, 2019-11-17

Лемки в історії гинули на війнах, але, на жаль, і гнеска ціж на війні гинут. В тим році обходимо 80-ту річницю початку ІІ Світовой війни, а в наступним 2020 будемо заз обходити 75-ту річницю закінчиня той трагічной світовой події. напевно в нашій історії глядаме тих, котри загинули в тій війні. Чи то на фронті, рідній землі чи інших місцях в Європі і світі.

Шахтарськ, серпень 2014 року. Фото з pl.wikipedia.org

То є сизи з нашой трагічной історії, але, на жаль, тоти воєнни сизи то не лем історія. Гнеска ціж гинут лемки – в 5-ту річницю агресії Росії в Україну. не знаме кільо іх загинуло на початку той війни а кільо на фронті. Знаме кус о трагедії в селі Переможне, але не лем в тим селі на Донбасі жили і жиют наши люде.

В тот час, колі разом з римо-католиками відвіджаме родинні і не лем гроби на цмінтарях, тота задума і молитва о жертвах війни росийско-українской повинна в нас ціж жити. А іщи, колі посмотриме, што в деяких наших парохіях в тот час на свято мученика Димітра, ціж згадуєме померлих, то тота памят і молитва повинна іщи барже в нас жити.

На ватри, а переважні до Ждини приїжджают лемки, але і ціж наши люде з цілого світа. Тому не дивно, што ціж там сут лемки, котри пережили і цілий час переживают трагедію той війни на сході України. Ту хцу вказати покійного юж вояка Руслана Дерев’яника, котрий мав в собі лемківску кров, а його жена пані Оксана відвідала нашу ватру в Ждини. Руслан Петрович Дерев’яник народився 26 серпня 1976 року в селі нова Гута Монастириского району Тернопільской області. В 1991 році, по закінчиню дев’ят класів Монастириской ЗОШ І-ІІІ ступенів вступив до ІваноФранківского ПТУ № 5, де опанував фах столяра-паркетника. У 1994-1995 роках перебивав на строковій службі у Збройних силах України.

Руслан Петрович Дерев’яник. Фото з https://uk.wikipedia.org

Мешкав у м. Монастирисках. Працював на сезонних роботах, в остатніх роках бив продавцьом в склепі будівельних матеріалів. Мобілізований бив на початку квітня 2014 року. Бив в війску водієммеханіком БМП 72-ї оддільной механізованой бригади (Біла Церква). Брав участ в обороні Маріуполя та боях за Авдіївку. 23 червня 2014 року, коли їхав у відпустку — на урльоп, разом з 5 вояками попав у неволю до банди Безлера в Горлівці. По місяци бив звільнений за виміном. По звільніню з неволі в складі групи військових бив на принятю у президента України Петра Порошенка. З часом став демобілізований.

Але рани та час в неволі знищили йому здравя. Проходив трвале лічиня ран з неволі в шпиталях Монастириска та ІваноФранківска. Помер 27 лютого 2016 року по тяжкій операції в шпиталю ІваноФранківска, не вийшовши з непритомности. Лішив жену Оксану та двоє діти – 15-річний син і 8-річне дівча. Похований бив 28 лютого 2016 року в рідним селі нова Гута. Вічная памят Тобі, Руслане.

Ми з Вами, діти та Пані Оксано.

Інформації зобрани при допомозі Пана Еміля Гойсака

Поділитися:

Категорії : Лемки, Україна

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*