Фейлетон Григорія Сподарика ■ ПОГЛЯДИ ■ 2011-01-13
{mosimage}
За кілька днів до Різдва за юліанським календарем кресові середовища лише їм притаманним способом вирішили привітати українців із цим винятковим святом. Хто очікував чогось на кшталт християнських поздоровлень, той мусив розчаруватися. Хто сподівався якоїсь насиченої упередженістю акції – той, на жаль, попав у десятку.
Найновіша кресова ініціатива по своїй суті нагадує “підігріті котлети”. Отож, кресов’яни на початку січня оприлюднили відкритого листа до міністра національної освіти Польщі Катажини Галль, у якому вимагають провести заходи щодо повернення пам’яті про польські жертви, які загинули з рук ОУН та УПА.
Змінився адресат, але не вимоги, які звучали вже не раз. Автори листа цього разу закидають польській владі “уперте уникання точної реалізації” постанови Сейму від 2009 р. у справі трагічної долі поляків на Кресах. У їхній оцінці, не робить цього також згадуване відомство: “випускники польських шкіл надалі володіють мінімальними, або – ще гірше – повністю викривленими знаннями про один із найжорстокіших злочинів у новітній історії Європи”, – написано у листі. Автори хочуть, зокрема, ввести в список шкільної літератури такі твори, у яких пишеться про “мордування” на Кресах, та вимагають виключення підручників, у яких, на їхню думку, викривлюється минуле. До фальсифікаційних прийомів вони зараховують використання терміну “польсько -український конфлікт” замість “геноцид”, та хочуть вилучення освітніх матеріалів Інституту національної пам’яті (ІНП) під заголовком “Польсько -українські відносини 1939-1947 рр.” – якраз у цьому випадку не приховують, що особливо заважає їм прізвище редактора цих матеріалів, популярного історика Ґжеґожа Мотики, який найбільше наразився кресов’янам тим, що не хоче дивитися на минуле через їхню “єдинослушну” оптику, яку коротко можна описати більш менш так: “наші” – це жертви, а “вони” – злочинці.
Згадані вище закиди щодо Ґ. Мотики та освітніх матеріалів – це доказ, що інноваційність кресов’ян дещо послабилася, а це, у свою чергу, досить -таки позитивна інформація, адже ідентичні закиди звучали ще 2008 р. Тоді також основною проблемою кресов’ян була відсутність поняття “геноцид” у тих місцях, де в навчальних матеріалах стояло словосполучення “польсько -український конфлікт”. На той час їм навіть вдалося знайти прихильника в особі тодішнього директора освітнього відділення ІНП Яна Жарина, який теж скаржився на відсутність цього терміну, однак пояснював, що з огляду на авторські права не можна внести правок у матеріали про польсько -український конфлікт. Розв’язку він бачив у вилученні цих матеріалів, проте остаточно справа закінчилася тим, що ІНП згадувані “освітні теки” перевидав без жодних змін, а польсько -українське минуле не стало жертвою предметного підходу до історії.
Проте певні обмеження усе- таки застосовано. Сьогодні з офіційного веб сайту ІНП з серії “освітніх тек” можна скачувати матеріали про Катинський злочин, про поляків, які рятували євреїв, воєнний стан, пропаґанду Польської народної республіки тощо. У цій самій папці знаходяться матеріали про “Польсько- українські відносини 1939-1947 рр.”, але можливості їх скачати нема. Невже кресов’яни все ж таки отримали перемогу? Хочеться вірити, що в справі згаданого на початку листа до міністра освіти жодного успіху вони не отримають, бо в демократичній країні не повинен застосовуватися принцип, згідно з яким історія чи людське страждання мають національність. З іншого боку, в листі знаходиться суперечність: якщо, в оцінці авторів, офіційна влада не проводить заходів щодо повернення пам’яті про польські жертви, які загинули з рук ОУН та УПА, то чим у такому разі є постанова Сейму Польщі з 2009 р., матеріали ІНП чи резолюція Європейського парламенту в справі Бандери, на яку вони також покликуються? До цього переліку можна додати кількасот пам’ятників чи меморіальних таблиць (в одній Варшаві їх є кілька) та постанови кількох воєвідських сеймиків у справі польських жертв на Кресах.
Отже, радше не про пам’ять тут ідеться, бо та, як бачимо, існує. Кресову ініціативу вже понесли у світ польські мас- медіа – і певно в цьому полягала основна мета: може, коли всі ЗМІ розповідатимуть про це, у людській уяві залишиться щось із кресових маніпуляцій. А польській освітній системі варто було би більш, ніж на кресових “підігрітих котлетах”, зосередитися на ширшому розповсюджуванні знань про меншини, бо досі польський учень найчастіше дізнається про них щойно тоді, коли з’являється якась суперечлива справа, додатково розкручена через мас медіа.
Прес- секретар міністерства освіти сказав для Польського прес- аґентства (поль. PAP), що ініціатива кресов’ян буде піддана ретельному аналізові. На мою думку, шкода на це витрачати час, який відомство могло б, наприклад, приділити рекомендаціям, що їх міністерству освіти висловила минулого року Найвища контрольна палата (поль. NIK) – допрацювати розпорядження щодо навчання меншин у Польщі, розв’язати проблеми відсутності методистів і, особливо у випадку українців, браку підручників для навчання мови, історії та географії.
“Наше слово” №3, 16 cічня 2011 року
