Ине жалую, же-зме там были. Проф. Зєйка зазначыл на початку, же він не є істориком лем літературознавцьом и з такой по-зициї посмотрит на ґенерала и конфедератів. Пригадал основны факты, без того бодай найважніщого, то значит, з якого поводу польска шляхта на Україні, в Барі, завязала конфедерацию в 1768 р. Ишло о то, жебы не допустити до наданя повного правного статусу некатоликам, передовсім православным и униятам. Польска шляхта віділа в тім загрозу для єй пануваня на Україні. В присязі, яку складали конфедераты, найважніщы были слова, же будут они боронити “сьвату католицку віру аж до смерти”. Жебы од разу было ясне, як важна была то деклярация и до чого допровадила, то повім, же коли мі першому дали слово по доповідях проф. Зєйкы и консуля, то пригадал єм тот момент и прокоментувал єм го. Але жебы до того дішло, треба было послухати годинну доповід професора и кус коротшу консуля. Візерунок, як повідают, або простіще образ Пулаского в уяві першого доповідача, то фактичні герой и патрийота. Не буду того розвивал, повім лем, же спомнуты были м.ін. історикы, якы о нім писали; передвоєнний В. Конопчиньский и повоєнний Я. Копачевский. З першым трудно ся погодити, бо то т.зв. апольоґета особы Пулаского, котрий або поминул тото, што было невыгідне для ґенерала, або нагынал вшытко на сторону конфедератів. Єдно в тім описі діянь Пулаского є правдиве, же выступил проти Росиї и короля С. Понятовского, бо они хотіли того зрівнаня, о якім єм споминал. В праці Копачевского выглядат тото вшытко дуже, дуже інакше, але на ню професор ся не покликувал, жебы не затьтмарити образ цілой конфедерациї.
З України конфедератів выгнали повстанці Ґонты и Залізняка, што знаме з істориї як коліщызну. Для поляків означала она велику загрозу и великє знущаня над панами и жыдами. И то є правда, але такы сут народні, а при тім підсычаны релігійныма різницями повстаня. Професор на початку поминул опис різні в Умані, (в Гуманю, як повідают полякы), але як йому и ищы єдному дискутантови забракло арґументів, то вернули до того. Належыт ту признати п. професорови, же підкреслил тот принятий в науці факт, же на війні доходит до нарушаня людскых прав и норм, и о тім треба памятати.
Проф. Зєйка хотіл ся тримати фактів и літературы, але поставил собі запытаня, чом лемкы уважают Пулаского за ворога и за того, хто вішал нашых предків на шыбеницях в Бешкідах в роках 1769-771? И нашол одповід! Назвал цілу справу мітичном и леґендарном, а винуватий в тім є В. Хиляк и його “Шыбеничний верх”. Покликал ся на працю О. Дуць-Файфер, яка дос детально передала зміст того романа. На ті підставі професор ствердил, же то выдумка письменника, бо неє документів, якы бы потвердили, же Пуласкі вішал русинів, а лемкы літературну фікцию прияли за реальний факт. Такых документів фактычні неє и не може быти, бо по-перше сам ґенерал не вішал, а по-друге, то такы документи мусіли бы писати сами конфедераты на себе. Не робили того неписьменны хлопи, не заховали ся церковны книгы, але остала ся людска памят и місця в нашых селах, де сут шыбеничны вершкы и верхы, а також сьліды по конфедерацкых окопах. В судовых документах, а они сут в архівах, дос єст записів о припадках застрашаня люди, накладаня контрибуций, рабуваня маєтку, знущаня над хлопами. Тоти, якы я віділ, односят ся переважні до польскых сіл, нашым было надто далеко и за высоко. Думам, же як діяло ся так в польскых селах, а терпіла тіж шляхта, то в нашых могло
быти лем гірше.
Поставлене в одповіднім місци, якє выбрал професор, запытаня, ци ворожо наставлени был Пуласкі до лемків? – брало ся з того, як він зазначыл, же по неґативні децизиї воєводы малопольского С. Краціка в справі будовы помника в Высові, появила ся в інтернеті маса неприхыльных для лемків вписів. Я іх не чытал, признам, а чом были неприхыльны и хто іх писал, можу ся легко додумати. Пригадал тіж професор, же запротестували в ті справі обі нашы церквы и прочытал лист владикы Адама, бо был він остро зредаґуваний. Не поминул тіж протесту Об’єднання лемків.
Зо стороны проф. Зєйкы было ищы пару іншых закидів и уваг, але меньшой вагы, та певно тіж такы, о якых єм юж забыл. Як иде о доповід п. консуля, то він зосередил ся – што є цалком нормальне – на тім, як ся заслужыл Пуласкі для Америкы. Хочу повісти, же был в тім барз конкретний и об’єктивний. Хвалил го за створіня підстав до зорґанізуваня американьской кінниці, але при тім пару раз зазначыл, же Пуласкі нияк не розуміл американьскых обставин. Не потрафил ся добесідувати з тамтыма командувачами в ріжных справах. Был такі “паньскі”. Зо слів Консуля выникало тіж, же в його смерти під Саваннаг завинил сам ґенерал, котрий хотіл переформувати кавалєрию и як раз в такім моменті был ранений картачом.
Не буду знал ци сьвідомі, бо єм ся не зьвідал, консуль мусіл вертати до Кракова, ци несьвідомі, дал мі він важний арґумент в дискусиї з професором. Консуль, який войско одслужыл в кавалєриї, під сам конец свого выступу повіл, же Пуласкі не розуміл и ся з тым нияк не годил, же як він дашто хотіл взяти од американьского фармера, то найперше мусіл го о то попросити. Скоментувал єм тот момент так, же мы розумієме захованя ґенерала в Америці, бо він в Польщы, а тым більше в Бешкідах, а за ним конфедераты, о нич не просили. Они брали, што хотіли, часом обіцювали же заплатят, як будут мати грошы, а як ся ім дахто спротивил лем хоц словом, то был для них ворогом и служыл Росиї. Якы были того результаты, то записала людска памят.
Ищы лем в телеґрафічнім скорочіню доповім, же з нашой страны вшыткы, якых єм назвал, заняли, як повідают, принципову и арґументувану позицию. Думам, же ся орґанізаторе такого чогоси не сподівали. Важне было то, же проф. Гальчак, як історик и політолог вказал, же не вільно нагынати по свойому факти. До тых фактів я додал бым и такі, о котрім пише Копачевскі, же Пуласкі не лем был замішани в пірваня короля Понятовского, за што заочні был суджени, названи королебійцем и сказани на смерт, але же вкрал великы грошы, и то была друга важна причына, яка казала му втікати аж до Америкы. Пригадало мі ся ищы, як иде о пірваня короля, же вказала ся недавно, спомнул о ні професор, книжка вроцлавского історика, котрий переконує в ні, же само пірваня то была робота росийскых тайных служб. Може и сут підставы, жебы так думати, тым більше, же тзв. “спискова теория дій” все має своіх прихыльників. Як бы так было, то віділ бым в тім справну роботу царскых служб юж в тамтых часах. Пригадам, же суджени был в польскім суді. Выберайте, што кому ближе.
Треба згадати ищы И. Криницкого, який спокіні и з доказами натякнул на нельоґічність тверджень о браку документів, якы сьвідчат о діянях конфедератів. А хто мал іх писати? Неграмотны русине? Сут зато іншы документи. Єдным з них є траґар в церкві в Высові, на якім стоіт дата и запис, же церков была одбудувана 1776 по тім, як попередню спалили конфедераты.
Двоє спосеред нас, а было нашых в великі повні сали комплексу професійных шкіл в Горлицях лем пару осіб, записувало на диктафоні порядок конференциї. Мал єм з того скорыстати, але якоси ся мі не вдало. Може дахто поповнит мої заувагы чымси ищы од себе. Я лем додам, же орґанізаторе запросили мене и проф. Гальчака на обід, на котрім панувала симпатична атмосфера. Побесідували-зме сой ищы кус, лем юж барже не на тему конфедерациї. Я запросил проф. Зєйку на “Ватру” до Ждыні, але одповіл на то, же йому родина так орґанізує вакациї, же до того часу не міг на ні быти. Жалую, же не было консуля и старосты, з якыма можна бы было ищы дашто выяснити. Думам, же-зме в дискусиї доказали, же то не мы назвали Пулаского ворогом лемків, а наша арґументация проти памятника в Высові операт ся на чысленных доказаных фактах іх злочынів. Вказали зме любителям горлицкой землі, з котрых єден, а важний, бо спонсор будовы памятника, назвал нас лемками-поляками, же мы-зме русине-руснакы-лемкы, котры стоят за тым, жебы сусіде-полякы шанували нашу історию и нас самых.
“Наше слово” №3, 22 січня 2012 року {moscomment}
