Отець декан Дмитро Гарасим, парох Греко-католицької парафії у Венґожеві ■ ПОГЛЯДИ ■ 2010-10-19
Відстань від Венґожева до Хшанова невелика. Від нас люди їздили туди на празники: у Хшанові богослужіння відправляв о. Мирослав Ріпецький. Це були часи, коли в Польщі не служили нашої літургії, і саме до Хшанова всі їздили вінчатися, хрестити дітей. Сьогодні серед тих осіб є багато парафіян з Венґожева. Саме для них ця вулиця, яка знаходиться зразу при церкві, є гарною пам’яткою.
І хоч за довжиною вона невелика, але для місцевих її відкриття – це радісна подія. Усі знають, що о. Ріпецький у Польщі був одним із тих, хто закладав основи для греко-католиків на північних землях держави, а на Мазурах, можна сказати, був єдиним у своєму роді. Він ішов проти течії. Держава й Римо-католицька церква не хотіли давати йому згоди на створення церкви, проте він знав, що люди чекають на свою літургію. У ті часи багато інших наших отців, які не мали стільки відваги, прийняли біритуалізм і почали служити в римо-католицьких парафіях, а тільки принагідно їздили з послугою до наших людей. Отець Ріпецький належав до тих осіб, які не чекали, аж вітер буде сприятливий, тільки відразу працювали для наших людей, виконували свої обов’язки. Сьогодні його знають і пам’ятають старші. Я пам’ятаю отця, як я був ще малою дитиною і їздив до Хшанова. Тепер молодь може його знати з розповідей чи літератури.
Для польського суспільства, можливо, отець Мирослав залишається невідомим, але для людей, які зайдуть до нашої церкви і побачать, що вона знаходиться на вул. Ріпецького – це буде імпульс для пошуку. Сам факт, що ця вулиця існує, напевно, сприятиме людям, які колись будуть шукати своєї історії: а знайти в Інтернеті інформацію про о. Ріпецького – це означає знайти інформацію про акцію “Вісла”, переселення. Таким чином ми свідомо прагнули залишити пам’ятку про цю постать. Одночасно з цією особою зберігається пам’ять про переселенців, бо він ототожнювався з історією наших дідів, батьків, які тут опинилися.
Ми разом, парафія та місцева ланка ОУП, виступили з заявою до міської влади про найменування вулиці. Цим ми хотіли показати, що українці об’єднані. Якщо дивитися на термін, – від подання заяви до відкриття вулиці пройшли 4 місяці, – та бюрократичні обставини, то треба сказати, що ми досить швидко могли тішитися з її відкриття. Важливим також є факт, що пропозицію назви вулиці Рада міста схвалила одноголосно. Певно, після вже вул. о. Ріпецького в Ґурові-Ілавецькому влада м. Венґожева та його жителі побачили, що особа отця для греко-католицької громади є важливою.
(пл)
“Наше слово” №43, 24 жовтня 2010 року {moscomment}
