Артур Мельник – cекретар «Нашого cлова» ■ ПОГЛЯДИ ■ 2009-07-09

Вплив Люблинської унії на історію України важко оцінити однозначно. У Довіднику з історії України (Київ, вид. “Генеза”, 1995 р.) читаємо, що “Укладення Люблинської унії привело до значного посилення національно-релігійного гніту в Україні, і одночасно викликало піднесення українського національно-визвольного руху проти польських загарбників”. Подивімося на добрі і погані наслідки унії в Україні. По-перше, більшість заселених українцями земель опинилися в межах однієї держави – польської Корони. Це, зокрема, забезпечило ефективнішу оборону перед татарськими набігами та відкрило перед українською колонізацією майже безлюдний степ.

Включення України до Корони зумовило проникнення західних культурних впливів на Україну, даючи поштовх культурному відродженню. Наприкінці XVI і в першій половині XVII ст. відкривалися в Україні друкарні і школи, почалася нова доба в літературі, архітектурі і мистецтві. Часто чуємо про “поганих” єзуїтів, але мусимо пам’ятати, що спочатку в Україні не було конкуренції для їхніх шкіл. Навіть руські шляхтичі посилали туди своїх дітей, бо “там добра для них наука”. Лише з часом почали створюватися “альтернативні” руські школи з найславнішою Києво-Могилянською академією на чолі.
Помітний теж вплив у зворотному напрямку – т.зв. “сарматизм”, який став частиною національної традиції Польщі, розвивався, значною мірою, під впливом українського сходу. На жаль, під час укладення унії (а також пізніше) забракло найважливішого – не створено третьої автономної одиниці, і Річ Посполита залишилася державою “двох націй”. Тут вина лежить також по українському боці – руська аристократія не виступила з жодною політичною програмою перебудови держави, задовольняючись “золотою свободою”, якою користувалася польська шляхта. Спроби виправити цю помилку (Гадяцька унія) вже в іншій політичній ситуації (після Хмельниччини) були надто запізнені.
Після унії протягом кількох поколінь майже всі аристократичні роди і значна частина середньої шляхти навернулися на католицизм і ополячилися. Знаковою може бути доля роду Острозьких: Костянтин – “стовп Православ’я”, заснував славну Острозьку академію, яку його нащадки, уже римо-католики, перетворили на єзуїтську колеґію. Проте мусимо пам’ятати, що ця полонізація не була наслідком “національного гніту” – ніхто руських шляхтичів не навертав силоміць на католицтво, ніхто їх не примушував говорити по-польськи.
Може якби не 1569 р., який відкрив Україну на впливи із заходу, не було б і Гадяцької унії, і конституції Пилипа Орлика – справжніх європейських витворів української політичної думки. Може після Переяслава Україна, не підготовлена “ментально”, розчинилась би в російському морі. Може спала б таким сном, як сьогоднішня Білорусь. Може, врешті, слід забути старі кліше про “загарбників” і “гніт”. Адже, серед інших, також українці будували Річ Посполиту “від моря до моря”.

“Наше слово” №28, 12 липня 2009 року {moscomment}

Поділитися: