Григорій Сподарик – журналіст «Нашого слова» ■ ПОГЛЯДИ ■ 2009-06-11
Як і все польське суспільство, також українська громада у Польщі пішла 4 червня 1989 року стежкою свободи і незалежності, а загалом – почала вивчати правила демократії. Вчиться цього й донині, бо через 20 років після тих подій легко відмовляється від свого права волевиявлення. Дуже низька участь на різних політичних виборах, так, як минулої неділі до Європейського парламенту, показує, що при досягненні якогось рівня стабільності і відсутності реальної небезпеки наша активність радикально зменшується.
Звичайно, вина тут не лише на боці громадян цієї країни (у тому числі й нас, українців), але й політиків, які конкретні пропозиції і зв’язок з виборцем нині замінили війною рекламних відеороликів, що змістом нагадують ті, які говорять про переваги якогось прального порошку. Тому варто пам’ятати і нагадувати про ідеї червня 1989 р., коли громадянин, заповнюючи виборчий бюлетень, визначав майбутнє своє і країни.
Двадцять років тому національні меншини в Польщі перестали бути підозрілим елементом і стали для влади, щоправда, важкуватим, але все ж таки партнером: про нас згадувалося вже при круглому столі, наші права записано в конституції, а 2005 р. ухвалено закон про національні та етнічні меншини. У випадку українців можна ще додати заяви, що стосуються акції “Вісла”. Все це, звичайно, не вичерпує список позитивних явищ, які відбувалися від 1989 р. які відбувалися від 1989 р.
Ті вибори дали нам також першого українського депутата – Володимира Мокрого, згодом обрано до польського парламенту Мирослава Чеха, а від 2007 р. у сеймі є Мирон Сич. Троє політиків за двадцять років незалежності – це радше небагато, однак все ж таки важливо, що в сеймі були і є люди, які отримали можливість вирішувати такі, наприклад, проблеми, як українське шкільництво в Польщі, державна підтримка неурядових організацій тощо.
У 1989 р. відкрилися перед нами двері гіпермаркету “Свобода”, де виставлено на полицях чимало привабливих продуктів: права, ініціативність, політичне представництво, прилади для підключення до відкритої Європи, знаряддя для цікавої організаційної активності тощо. Ми, українці в Польщі, також можемо там купувати все необхідне, питання лише, чи встигли ми заробити на усі ті блага, які там продаються? Двадцять років тому Мирослав Чех, пишучи в “Нашому слові” про тодішнє Українське суспільно-культурне товариство, відзначав, що організація “чекає на зрушення, коли довкола все саме рухається”. Деякі слова довго не втрачають своєї актуальності – і тоді, коли йдеться про організовані структури, і щодо окремих осіб…
“Наше слово” №24, 14 червня 2009 року {moscomment}
