Ярослав Присташ, головний редактор «НС» ■ ПОГЛЯДИ ■ 2010-02-12
Я не хочу бути героєм України – не цінує героїв моя країна
(гурт “Тартак”)
На відхід з поста президента України Віктор Ющенко 20 січня своїм указом № 46/2010 надав звання Героя України Степанові Бандері – провіднику ОУН. У зв’язку з цим у мене виникає запитання: чи можна юридично когось визначити “героєм” або, наприклад, “зрадником”? У таких ситуаціях вирішальну роль має суб’єктивна думка законодавця – чи то однієї особи, чи групи людей.
Для багатьох сама особа може мати протилежні оцінки. І така ситуація виникла власне зі Степаном Бандерою в Україні. У Польщі справа давно зрозуміла: досі в громадському телебаченні в головному виданні новин щодо 30-тисячної армії вживається формулювання “банди УПА”. У цьому випадку годі сподіватися реакції української держави чи її представництва у Польщі.
Сама ситуація нагадує мені царські часи, коли в Російській імперії Мазепу офіційно оголосили зрадником, а також часи СРСР, коли комуністична влада надавала звання “Герой Радянського Союзу”. Таким чином, наприклад, чотирикратним “героєм” став Леонід Брежнєв. “Совковий” механізм запрацював також у випадку С. Бандери. Людина, яка боролася за незалежність України, а також проти комунізму – отримує звання родом з СРСР… Іронія долі.
Думаю, що замість того, щоб декретувати, хто має бути героєм, а хто – ні, краще було б виділити кошти на незалежне, вільне від ідеології історичне дослідження. Проте шматочок металу коштує менше, ніж солідна монографія і пізніше її розповсюдження. А шкода, позаяк народові не накажеш, кого визнавати позитивним героєм. Такі загальнонаціональні символи створюються роками, а не одним помахом пера.
“Наше слово” №7, 14 лютого 2010 року
