Оля Русіна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №16, 2020-04-19

Лінія фронту буває різною: це і «гарячі» точки, й тихіші та безпечніші, на різній відстані від противника, з різними умовами для існування й побуту людей, що тримають оборону. Усі ці «вихідні дані», втім, мінливі, як і сама війна – уже шостий рік, як на Донбасі запеклі бої спалахують у різних місцях (які, найчастіше за назвами населених пунктів, надовго закріплюються у заголовках новин), десь відводять війська, десь –  відбивають атаки росіян.

Фільм «Наші котики» натомість розповідає про місце, де довгий час нічого не відбувається – забуту позицію українських військових, де постійно тихо, боїв немає, а неподалік пасеться корова бабусі з місцевого села.

Потрапити у таке «глухе» місце – це зовсім не втілення мрій для добровольців, які у 2014 році тримали оборону від проросійських бойовиків та регулярної армії РФ на Сході України. Головні герої стрічки – амбітний та дещо інфантильний Грін, скептичний Літо та меланхолійний Професор – очікували побачити щось зовсім інше, приїжджаючи на ротацію на позицію з кодовою назвою «Капустина», що згодом, як виявилося, трансформувалася у позивний «Туалет». Однак у кожного з них є власне бачення і плани щодо того, як треба прожити цю війну. Після того, як неподалік підривається на мінному полі цілий підрозділ чеченських вояків, а герої відмовляються відступати, окупанти починають мати зуб на маленький бліндаж з українськими військовими. А невдовзі до них прибувають ще кілька яскравих фронтових типажів, як-от журналістка, капелан та навіть сама Смерть.

Стрічка «Наші котики» сильно вирізняється на тлі сучасних українських фільмів про війну насамперед через свій жанр – це, як визначають її творці, неполіткоректна комедія. Насправді це чи не перший масштабний твір, що береться розповідати про сучасну російсько-українську війну, долі людей, що беруть у ній участь, та навіть смерть, за допомогою гумору. Повна назва фільму – «Наші котики або Як ми полюбили лопати в умовах обмеженої антитерористичної операції з тимчасовими елементами військового стану» відсилає до класичної чорної комедії Стенлі Кубрика про ядерну війну «Доктор Стрейнджлав або Як я перестав хвилюватись і полюбив бомбу». Гумор – це невід’ємна частина фронтового буття, як і всякого життя людини за будь-яких інших умов: така вже властивість нашої психіки. Проговорити за допомогою гумору складні, а почасти й трагічні теми, не перегнувши палицю і не віддавшись ані пафосу, ані пласким жартам – це тонке вміння. Військові, що дивилися фільм, також наголошували, що такий формат розповіді про війну дозволяє не концентруватися лише на болісних та негативних спогадах.

Важливо, що багато хто з творців «Наших котиків» сам брав участь у бойових діях. Стрічка з’явилася як продовження ідеї веб-серіалу «Бліндаж» від «Babylon’13» – творчої групи, яка почала діяльність під час Майдану, а згодом стала знімати короткометражні фільми про війну. Режисер «Наших котиків» – співзасновник цього об’єднання Володимир Тихий, а над текстами для «Бліндажа» працював письменник, режисер та художник Валерій Пузік, який служив на Сході добровольцем. На основі матеріалів, які надсилали військові з фронту, він створив загалом 30 новел, 3 з яких їм з Володимиром Тихим вдалося екранізувати. Їх можна подивитися на Youtube-каналі «Babylon’13» – «Кабанчики полетіли» www.youtube.com/watch?v=n5thQ5K8yWo, «Грін та гради», www.youtube.com/watch?v=TCNRhvMVtgU та «Міни на городі», www.youtube.com/watch?v=s8ZXPie2R1c.

Однак на створення повноцінного серіалу Пузік та Тихий тоді не отримали фінансування. Пізніше герої з «Бліндажа» переселилися до «Наших котиків», а ті новели, що не потрапили у стрічку, можна почитати в однойменній книзі, яка з’явилася друком одночасно з виходом фільму – про що згодом. Продюсували ж стрічку колишня очільниця Міністерства охорони здоров’я України Уляна Супрун та її чоловік Марко Супрун.

У «Наших котиках» багато і реалістичних сюжетних ліній, і гротеску. Так, перші кадри – це палаючий Кремль; Літо має от-от вбити Путіна, який здивовано питає «Гааги не буде?» (герой прокидається до того, як встигає завершити справу, вірніше, його будять – бо він має йти на кастинг до фільму). До Літа, Гріна та Професора раз по раз навідується Смерть; кілька разів вона відступає, залишаючи тільки тривожні передчуття, але зрештою таки забирає Професора. Цей епізод також – важливий наголос на реаліях війни: гинуть не тільки від куль. Людина може померти, коли в неї просто зупиняється серце.

А героєм можна стати, коли відчуваєш, що тебе підтримують – ще один епізод, який хотілося би виділити. Грін на початку фільму постає як смішний та дещо марнославний молодий хлопець, що пішов на війну, аби щось довести батькові та справити враження на дівчину, і робить селфі на фоні розбитої ворожої колони. Літо вирішує розіграти його по телефону, представляючись президентом і заявляючи, що Грін проявив визначний героїзм, тож йому нададуть державну відзнаку. Ця звістка надихає Гріна так, що хлопець відкриває у собі силу, про яку не підозрював. Розіграш не вдається довго тримати у таємниці, але у відповідальний момент, коли Грін залишається сам-на-сам з РПГ (ручний протитанковий гранатомет – ред.), з якого йому треба поцілити в танк, Літо знову бере телефон і каже: «Це президент». Грін знає, що говорить ніякий не президент – але те, що це насправді його побратим, може, і стає найважливішим.

Книга «Наші котики. Бліндаж», що вийшла друком у видавництві «Фоліо», додає до цієї історії ще більше епізодів. Її перша частина – це літературна версія сценарію фільму, кіноповість (написана у співавторстві Валерія Пузіка та Володимира Тихого). Друга – це дев’ять із тридцяти новел, створених Валерієм Пузіком для веб-серіалу «Бліндаж»; серед іншого, там можна почитати тих самих «Кабанчиків» чи «Гріна та градів». У книзі є відсилки до реальних подій, які не потрапили у фільм – наприклад, згадка про військового Анатолія Гаркавенка із позивним «Морячок», який загинув на шахті «Бутівка» у 2016 році. Про смерть Морячка у телефонній розмові говорить Професор у новелі «Блог Гріна» – і прикметно, до речі, що фільм «Наші котики» вийшов у прокат в день його смерті, 30 січня.

Як і фільм, книга «Наші котики» вносить дещо нове в український літературний простір із жанрової точки зору: бо, попри міцні підвалини кіноповісті ще у ХХ столітті – Довженка чи Параджанова – досі серед творів сучасних українських авторів такого ґатунку практично не існувало.  Короткі новели з «Наших котиків» – максимально візуальні, динамічні, у них багато дії та зміни декорацій, ніби своєрідний гібрид драматургії та прози. Завдяки цьому описане легко уявити, оповідки постають перед внутрішнім зором і швидко змінюють одна одну – призвичаївшись до цього ритму читання, від нього важко відірватись. У вступі до «Бліндажа» цікаво почитати винесені окремо описи героїв – дещо з цього виявляється вже добре знайомим з першої частини книги, дещо – новим (наприклад, деталі про родину Професора) або розкритим в інший спосіб.

В основі багатьох новел лежать розповіді військових або ж ситуації, свідком яких Валерій Пузік був на фронті. А вірш, який Грін читає Літу в одному з епізодів, – це насправді вірш самого Валерія, який вийшов друком в іншій книзі – «Там, де вдома»:

«…хто зранку буде мовчати,
а хто говорити,
про що говорити,
якщо сотня наша убита.
ставити свічку, молитись, молитись,
з ким тоді після сварки миритись.
очі їхні сповнені болю,
не читається в них ані страх, ані втома,
лиш одне це: вперед і до бою.
страх така штука, що вбиває поволі».

Найсильнішою ж частиною фільму для мене була кінцівка, де під пісню «Жовтий скотч» гурту «YURCASH» на слова військового Максима Кравцова кадри ігрового кіно змінюються на документальні: це нарізка з відео та фото, знятих самими військовими на фронті. Які і герої фільму, ці люди сміються, спілкуються, воюють, облаштовують фронтовий побут, готують їсти – живуть. Однак ця зміна в кінці нагадує нам: це все до болю реальне. Кремль іще не горів, смерті з косою ви не побачите у документальних кадрах, але, як на кожній війні, вони нікуди не зникають – і сміх, і смерть.

***

ФІЛЬМ: Володимир Тихий, «НАШІ КОТИКИ», 2020 рік, 100 хв. У головних ролях: Дмитро Турбольцев, Станіслав Бжезинський, Петро Микитюк, Дмитро Хом’як та інші. Прем’єра в Україні – 30 січня 2020 року.

КНИЖКА: Валерій Пузік, Володимир Тихий, «НАШІ КОТИКИ. БЛАНДАЖ». Харків, Фоліо, 2020 рік, 252 стр.

Поділитися: