Яким є потенціал української громади у Польщі?

Орест ЛопатаГРОМАДА№40, 2017-10-01

На закінчення циклу, присвяченого лідерам місцевих ланок Об’єднання українців у Польщі, пропонуємо читачам розмову зі Степаном Мігусом, головою Ольштинського відділу ОУП.

Очевидним для всіх є те, що ОУП і вся українська громада в Польщі змінюється. Сільські ланки завмирають, циклічні культурні заходи проводяться вже часто силою інерції, а серед публіки переважають літні люди. Щоправда, відбуваються численні дитячі фестивалі, однак українські діти потім якось пропадають у польському середовищі. Часто це вина їхніх батьків. Не раз біля ольштинської церкви доводилось чути: «Навіщо нашому малому Браянеку українська мова? Вистачить того, що він розуміє, що ксьондз йому говорить».
З кожним роком у місцевих ланках ОУП зменшується кількість активістів, а зараз під тиском обставин потрібно більше менеджерів. Виявляється також, що польська держава нехтує потребами своїх громадян-українців, а культурні заходи нацменшин здебільшого підтримують місцеві самоврядні структури. Степан Мігус вважає, що з плином часу українська громада втрачає свій національний потенціал. Чи в майбутньому ще буде кому відзначити 80-річчя Акції «Вісла»?
На так поставлене запитання нам самим треба дати відповідь.
Перед нами виборча кампанія до місцевих органів самоврядування, а згодом і до Сейму РП. Об’єднання також проводитиме свою звітно-виборчу кампанію, яка буде своєрідним іспитом для лідерів організації на місцях. У цьому контексті нам треба зрозуміти одну істину: якщо ми як громада проспимо всі ці кампанії, дійсно станеться так, що через кілька років нікому з-посеред нас буде взяти участь в українських культурних заходах і фестивалях. Нікому буде й читати «Наше слово». (ол)

* * *

<strong>Степан Мігус</strong>. Фото з приватного архіву
Степан Мігус. Фото з приватного архіву

Ольштинський відділ ОУП – це один із трьох відділів у нинішньому Вармінсько-Мазурському воєводстві (два інші – це Ельблонзький і Мазурський), заразом він найчисельніший. У нас працюють 18 гуртків. Більшість із них – ланки міського характеру, але це не означає, що нема активних сільських ланок, наприклад, в Асунах, Молтайнах, Срокові чи інших.
У Бартошицях та Ґурові-Ілавецькому школи з українською мовою навчання виконують велику громадську працю за рахунок української місцевої громади, а ланки ОУП мають там відчутну підтримку. Треба підкреслити, що проводяться також спільні заходи з церквами, хоч і не з усіма. Проте спостерігаємо, як всюди в Польщі, явище відходу молоді з села до міста і далеко поза межі Польщі на навчання або у пошуках роботи. Цих молодих людей нема кому замінити на місцях. У містах значна частина молоді «пропадає» для української громади, а тимчасом місце активістів відповідального старшого покоління, яке відходить у вічність, залишається не зайнятим. Керуючись принципом допомоги найслабшим, тобто малим міським і сільським ланкам, я пропонував проводити культурні заходи там щонайменше раз чи два на рік.

70-річчя Акції «Вісла»
На Вармію та Мазури переселено найчисленнішу українську громаду – близько 56 тис. людей. Через 7–8 років від переселення в тодішньому Ольштинському воєводстві почали з’являтися перші паростки організованого, хоч ще забороненого громадського життя української громади. Особливо треба наголосити на тому, що 1947 р. отець-митрат Мирослав Ріпецький відкрив у Хшанові першу греко-католицьку станицю. В українських хатах на зламі 40-х і 50-х років конспіративно поставали творчі гуртки – театральні і вокальні, які крадькома відзначали Шевченківські роковини. Після 1956 р., коли влада «ласкаво» дозволила створити УСКТ, появилося близько 80 пунктів навчання української мови з майже 4 тис. учнів. Почали також відкриватися школи з українською мовою навчання.

Пекельний регіт організаторів Акції «Вісла»
Однозначної відповіді на питання про стан української громади, на жаль, немає. Частина вигнаних українців «загубилася» десь протягом тих десятиліть, частина асимілювалася (іншими словами, полонізувалась), у громаді поширюється збайдужіння. Здається, що все починається від загублення рідної мови.
У кожному наступному поколінні український дух щораз слабший.
А хотілося б, щоби дух національного піднесення старшого покоління передавався і наступним. Однак треба підкреслити, що серед нашої молоді таки є свідомі українці. Вони гуртуються хоч би довкола художніх і театральних колективів.
Через 70 років від нашої національної трагедії ми швидко втрачаємо рідну мову. Люди стають байдужими до проблеми вживання на щодень рідної мови, бо, мовляв, немає значення, якою мовою розмовляємо, важливіше, ким себе відчуваємо. Проте мова є головним визначником національної ідентичності. Це, на жаль, розуміють не всі українці в Польщі. Тому українській громаді треба бити на сполох. ОУП як представницька неурядова організація українців у польській державі мусить знайти шляхи збереження рідної мови та культури. Це, у першу чергу, виклик для наших громадських структур та активу. У нас-бо немає цілісної програми збереження української тотожності, проводимо лише спонтанні заходи.
Наприклад, не вистачить лише загальна польська чи навіть усесвітня акція відбудови Народного дому. Нам, тобто ОУП, церквам та іншим українським організаціям, не можна забувати про повсякденну працю у громаді. Ми не маємо права забувати про буденні справи українців, які живуть далеко від рідних земель. Організатори злочинної депортаційної Акції «Вісла» дуже розраховували на те, що внаслідок вигнання і розпорошення на чужих землях українці цілком полонізуються. Але, дякувати Богу, минає вже 70 років, а ми є. Нині демократична «добра зміна» не хоче засуджувати Акцію «Вісла», а окремі політичні лідери навіть вважають, що вона була потрібна. Нікому з нас не хотілося б на 80-річчя Акції «Вісла» почути регіт, який лунає з комуністичного пекла, з приводу того, що комуністам з допомогою сучасників таки вдалось добитися свого і українці в Польщі повністю полонізувалися. А до цього нині йде.
Вистачить послухати, якою мовою біля церкви чи під час культурних заходів розмовляють українці. Це – польська мова. Нам знову треба починати від основ, від переконання батьків у тому, що як вони не розмовлятимуть зі своїми нащадками рідною мовою, їхні діти теж не говоритимуть українською в польськомовному середовищі.

Мова ненависті
У період Народної Польщі нам взагалі не дозволяли проводити масові заходи просто неба або поза домівками УСКТ. А якщо вже й був такий дозвіл, як у випадку фестивалю в Сопоті, треба було мати дозвіл найвищих органів партії, цензури та місцевих керівників. Українська культура, так би мовити, існувала в «катакомбах і підземеллі». А тепер унаслідок проявів національної ненависті ми змушені були анулювати прекрасний щорічний захід «Ніч на Івана Купала» в Перемишлі. В Ольштині хтось кілька разів зірвав і потоптав український прапор, понівечив також хрест, поставлений на честь жертв героїв Євромайдану, що був біля нашої церкви в Бартошицях. Однак усі ці прояви національної ворожнечі правоохоронні структури оцінюють лише як хуліганські витівки. Досі у Вармінсько-Мазурському реґіоні, де національна толерантність була догмою, не було проявів національної ворожнечі. Але нині це комусь заважає. Тим дивніше, адже тут більшість мешканців – приїжджі.
Державна політика сьогодні нам асоціюється з відмовою фінансової підтримки для відзначень 70-х роковин Акції «Вісла». Беручи до уваги цю ситуацію, думаю, треба сподіватися ще гіршого відношення до нас з боку представників державної адміністрації. Самоврядні реґіональні структури ще й досі не підпорядковані центральній адміністрації. Хоч і тепер самоврядним структурам не під силу повністю підтримувати культурні заходи української та інших меншин. У Вармінсько-Мазурському реґіоні більшість самоврядних структур, починаючи від воєводської аж по територіальну, не відмовляється підтримувати культурні заходи української громади.
Щораз частіше доводиться чути, що самоврядні структури можуть у майбутньому бути підпорядковані центральній державній адміністрації. Наступного року відбудуться самоврядні вибори. Тому вже тепер ми мусимо продумати свою позицію на цих виборах і домовлятися з такими політичними силами чи виборчими комітетами, які будуть нам сприяти. Водночас просимо, не ідіть до виборів з тими, що не хочуть засуджувати Акції «Вісла». Адже протиукраїнські угруповання розраховують на голоси українців на Вармії та Мазурах. А деякі, причому й освічені українці, дають зловитися на цей гачок. Не варто! Нагадаймо, що в самоврядних структурах ми мали своїх бурґомістрів та інших керманичів. Сьогодні віце-маршалком Вармінсько-Мазурського сеймику є Мирон Сич.

Інформаційний простір на Вармії і Мазурах

Головним редактором «Газети ольштинської» є українець Ігор Гривна, а в інтернет-мережі маємо сайт ukraincy.wm.pl. У Ґурові-Ілавецькому є редакція часопису «Благовіст», а також міський сайт gorowo.pl
Варто теж нагадати про те, що наступного року сповниться 60-річчя українських передач у «Польському радіо Ольштин».
Кожного другого вівторка в «Польському телебаченні Ольштин» українською мовою транслюються 15-хвилинні «Українські вісті». Годі й переоцінити значення українського слова в електронних медіа.

Що далі, громадо?
Перед нами чергова добра нагода консолідувати українську громаду в Польщі. Наступного року, крім виборів до самоврядних органів, на місцях проходитиме звітно-виборча кампанія в ланках ОУП. Нам необхідно почати розмову про те, як далі бути українцям у Польщі. Єдиний шанс вистояти – це поставити на молоде покоління. А є на що спертись, бо, для прикладу, у нашому реґіоні тепер функціонує 45 пунктів навчання української мови і 2 шкільні комплекси з українською мовою навчання. Таким чином, ми маємо засоби впливу на молоде покоління українців. Маємо також активні церковні структури. Нам лише треба вміло це використати.
Велике значення мають так само контакти наших дітей і молоді з Україною. Лідери наших ланок з великим зусиллям проводять акції поїздок учнів в Україну, знаючи, що це важливо для патріотичного виховання і збереження української тотожності.
Радує і вістка з Києва, що за рішенням Міністерства закордонних справ і освіти України буде виділятись допомога закордонним українцям (щоб тільки це не була чергова нездійснена обіцянка).

Імміґранти
ОУП повинно використати фактор збільшення кількості українських заробітчан у Польщі. У статуті нашої організації записано, що членами ОУП можуть бути всі, кому небайдужі справи українства у Польщі. Може, варто ширше відкрити наші двері українцям, які прибули до Польщі з України? Це було б корисно для всіх нас, бо треба мати на увазі, що імміґранти, залишені самі собі, швидкими темпами асимілюються. ■

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*