Галина Щерба, Ліліана Яремкевич ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №10, 2014-03-09
Є люди, яких ти хоча й раз у житті побачив, але запам’ятав їх на все життя. Вони стають прикладом для наслідування. Таким залишився в нашій пам’яті Іван Щерба.
Іван Щерба народився 14 березня 1925 р. в сім’ї заможного національно свідомого селянина Омеляна Щерби в чарівному гірському селі Свіржові-Руській, колишнього Ясельського повіту на Лемківщині. Пам’ятав ще дідуся Гната Щербу, що дожив до 95 років, який був відомим ковалем у свій час, викував із заліза хрести на збудовану 1892 р. церкву св. Івана Хрестителя, зробив цвяхи, завіси та замки до дверей.
У родині батьків Омеляна й Марії з роду Питлош було троє дітей: два сини – Василь, Іван і дочка Ганна. Щасливо проходило дитинство Івана. Сім’я була глибоко віруюча, жила злагоджено в любові й поважана в селі й околицях, то й діти виростали й виховувалися в любові й пошані до рідного народу. Родина жила в достатках, на господарстві було 24 морги поля, 10 га лісу, велика пасіка, багато худоби, овець, птиці, мале підприємство – кузня, водний тартак, що працював на водній енергії річки Свіржівки.
На подвір’ї було завжди гамірно. Сюди привозили колоди, інші забирали дошки, а ще інші чекали на дошки. Тож малий Івась почув багато розповідей про життя лемків за часів Австро-Угорської монархії, розповідей про звичаї і традиції, легенди на Лемківщині, різні пригоди людей і все це збагачувало пам’ять юного хлопця. До цього додавалося ще й те, що тато Івана одержував постійно газету «Наш Лемко», першим редактором якої був родич по мамі односельчанин Петро Смереканич, то ж газета надходила з перших днів видання. Іван читав про історію Лемківщини, життя лемків, їх працю, культуру і вже тоді зрозумів, що лемки – найзахідніша гілка українського народу – є українцями.
Початкову освіту набув польською мовою в рідному селі Свіржові-Руській. Закінчив початкову школу 1936 р., мріяв учитися дальше. В кінці серпня 1941 р. І. Щерба успішно здав вступні іспити й був зарахований студентом другого курсу Вчительської семінарії в Криниці. З великим захопленням слухав лекції відомих професорів: директора семінарії Омеляна Цісика, Романа Левицького, Тадея Ростковича, Наталі Волошинської, Остапа Радкевича, професора Яґелонського університету Володимира Кубійовича, історика, лемкознавця Юліана Тарновича, письменника Дениса Лук’яновича та інших. У березні 1944 р. здав матуру в Українській вчительській семінарії й одержав посаду директора школи в селі Липній Горлицького повіту. Зразу встановив контакти з станицею ОУН у селі Гладишеві.
У серпні 1944 р. у зв’язку з наближенням фронту до Дукельського перевалу, школи в Західній Лемківщині припинили свою роботу. Іван пішов у підпілля. Вступив у ряди УПА.
У червні 1945 р. родину І. Щерби депортовано в Україну. Він одержав завдання Проводу ОУН і УПА виїхати в Україну для продовження боротьби. Родина була переселена в с. Карачурино Донецької області. Одержав посаду вчителя в початковій школі. Був переслідуваний КДБ.
Він 1946 р. переїхав до Львова, вступив у Львівський державний університет ім. Івана Франка, який успішно закінчив за спеціальністю англійська філологія 1953 р. Добре розуміючи значення іноземних мов для громадян України, віддав усі сили і досвід на поліпшення методики викладання іноземних мов у школах Львівської області й України.
Іван усе життя безмежно любив Лемківщину та Україну. Був постійним читачем і дописувачем «Нашого слова», журналів «Лемківщина» і «Ватра», збирачем лемківських пісень, поговірок, леґенд, матеріалів з історії Лемківщини, історії національно-визвольної боротьби УПА на Лемківщині, про участь лемків у цій славній історії.
Вперше приїхав у рідне село Свіржову-Руську 30 років після виселення не сам, а з дружиною Катрусею. Села вже не було, а на його місці виріс ліс. Ледве впізнав місце, де знаходилася хата батьків, напився водички з річки Свіржівки і пішов на цвинтар відвідати могилу мами, дідусів і бабусь по татові й мамі.
І. Щерба 1985 р. вийшов з роботи в Інституті післядипломної освіти на заслужений відпочинок в час т.зв. горбачовської «перестройки», у час великих політичних потрясінь в Україні. Народ піднявся на боротьбу за незалежність України. У Львові проводилися віча, мітинґи, виникли різні політичні, громадські, культурні організації й товариства. І. Щерба активно відразу включився в їх працю. Створив і очолив осередок Народного Руху України в Залізничному районі міста Львова і був обраний делегатом реґіональної конференції НРУ у Львові. Уперше в історії на організованих ним конференціях увесь світ довідався правду про брутальну депортацію українського населення з Польщі, яка роками була замовчувана, а переселення трактувалося як добровільне.
І. Щерба мав велику пошану й повагу серед лемківської громади в Україні і діаспорі, товариств «Надсяння», «Холмщина», Всеукраїнського братства ОУН і УПА, громадськості Львова й області.
Упокоївся в Бозі світлої пам’яті Іван Щерба 20 січня 2014 р. Прийшлося йому покинути цей прожитий довгий життєвий шлях на 89 році трудолюбивого життя. Похований Іван Щерба на Личаківському цвинтарі у Львові серед своїх побратимів, ветеранів ОУН і УПА на Марсовому полі.
_____________________________
Івану Красовському на прощання
Ваню
там в Україні
чи мало смерті?
мало печалі
чом пішов єс
до небесного Дошна?
Ваню
московска хмара душить
риє, розкопує Україну
в крові єї топить
ненажерта і повна безправя!
повідж Господеві
яка в Україні справа
яка єї доля нещасна
яка з болю крвава!
Ваню
спий спокійним сном
з журавлями вертай до Дошна
Лемківщина
несе Тобі гілку ялиці
і жменю студеной
з Табора водички
Най земля вигнаня
буде Тобі
лебединим пухом стелена
Вічная Тобі Пам’ять
Олександр Маслей
