Ольга Чайка ■ КУЛЬТУРА ■ 2011-03-11
{mosimage}
…біла, з теплою солом’яною стріхою, поросла зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристанища людського…
О. Довженко
Українська хата – самобутнє явище в історії мистецтва й архітектури. Повсюдно вона майже однакова в основних формах і планувальних типах. Її фасад завжди має видовжені стіни та високий дах, у формах – відчутний потяг народних майстрів будівничих до симетрії, до певних ритмів і пропорцій. Це затишна й мальовнича, найчастіше білена ззовні і всередині будівля, переважно під солом’яним дахом.
Інтер’єр української хати – відкрита сторінка історії українського народу, – це обладнання, оздоблення з характерними яскравими національними рисами, це простота, доступність, вигода, стриманість у поєднанні з художнім довершенням декоративного оздоблення. Історію розвитку українського народного житла досліджували етнографи, історики, архітектори, мистецтвознавці. Про це свідчать численні наукові праці, монографії, ілюстративний матеріал.
Житло є необхідною умовою існування будь-якої людини, тому в матеріальній культурі кожного народу воно посідає дуже важливе місце. В екстер’єрі етнічне виражається, переважно, у способі оформлення окремих елементів. Більшу етнічну специфіку несе інтер’єр житла, який залежить від зовнішніх умов: характер планування, облаштування, меблі, посуд, елементи оздоблення тощо. Спостерігається схожість житлового інтер’єру по всій території проживання українців. Така схожість є природною: саме в організуванні внутрішнього простору житла конкретний народ втілює своє розуміння доцільності, вигоди й краси тощо.
Як і кожне явище матеріальної культури, житлове приміщення не тільки є об’єктом із суто практичними функціями, воно також має свою символіку на рівні світогляду і світосприймання. Відповідно оздоблене житло, крім іншого, служить естетичним потребам.
Оздоблення оселі можна справедливо назвати особливим типом творчої діяльності, що пов’язується зі створенням предметів декоративно- ужиткового мистецтва і пошуками їхнього особливого місця в житловому просторі, при тому, що кожний елемент останнього мав свою символіку. Поширюється декоративний полив’яний посуд, на килимах та інших тканих речах з’являються мотиви ренесансних, а потім барокових тканин: вазони, букети, ґірлянди тощо. З часом вони починають вживатися в настінному розписі. Рослинні мотиви цілком відповідали світогляду українського народу-хлібороба, у житті якого світ рослин завжди посідав важливе місце.
Важливою характеристикою житла є спосіб оформлення його парадної зони, де зосереджується обрядове життя родини. Такою зоною в українській хаті є покуття. З ним пов’язаний комплекс сакралізованих речей, які створюють цілісну систему: ікони, стіл під ними в певні часи – з хлібом (також святиня), накритий скатертиною, рушники – “божники” як парадне вбрання тощо. Такі ж традиції можна зауважити в плануванні оздоблення й декорації сучасного інтер’єру. Переважно в кожній хаті на стіні висить образ, ікона, у деяких прикрашена вишиваними рушниками. Деколи зона покуття знаходиться біля каміна. Ці речі поєднують у собі дохристиянські і християнські уявлення. До типологічних ознак планування внутрішнього народного житла українця належить піч. Українська барвиста піч пов’язана з побутом і домашнім господарством. Вона була сакралізована саме через свої функції хатнього вогнища як основи життя в даній оселі. Поява централізованого обігріву та перехід до газового палива сприяли зменшенню кількості традиційних печей. У містах популярними стають каміни.
Для підвищення виразності української хати використовується кольоровий декор. Прийоми кольорового вирішення – різноманітні. Використовували фактуру, колір у матеріалах, які людині безпосередньо давала природа. Великого значення в зовнішньому оформленні житла надавали прикрасам дверей, вікон, брам, карнизів. Оперуючи фарбами, народні майстри надавали художнім розробкам теми: краса ліній, чергування кольору, повтори. Сьогодні, у зв’язку з уведенням сучасних будівельних матеріалів, підвищенням капітальності житла та збагаченням народної архітектури професійними елементами, простежується поширення нових прийомів архітектурно-художніх вирішень: пластифікація, фактура, різного виду штукатурки, гіпсова ліпнина тощо.
Архітектурно-декоративні прийоми оформлення народного житла органічно поєднувалися з іншими видами народного мистецтва – гончарством, ткацтвом, вишивкою, килимарством і розвивали їхні художні звичаї.
Українське народне житло створювалося протягом століть. Те, що не виправдало себе з тих чи інших причин, відмирало, а все краще, повторюючись багато разів, поступово вдосконалювалося, від покоління до покоління. Найбільш цінним у народній архітектурній спадщині є творчий метод народних майстрів, визначальною рисою якого є органічний взаємозв’язок.
Характерною особливістю українсь кого народного житла є гранична простота, симетричність та лаконічність об’ємно- просторової композиції. Ця риса притаманна не лише будинкам, а й різноманітним господарчим спорудам. Використання контрастного співвідношення окремих елементів дає можливість мінімальними і найбільш простими художніми засобами досягти максимальної виразності архітектурного образу. Сучасний інтер’єр – лаконічний та гармонійний, для максимальної вигоди прораховують його до дрібних деталей.
Сьогодні поширеним напрямком вирішення інтер’єру є стилізація під старовину. Однак треба зауважити, що не всюди можна застосовувати повернення до форм минулого. Для створення такого образу інтер’єру необхідно орієнтуватися в етнокультурі, звичаях, стилістиці та формах свого народу. В інтер’єрах використовують розписи, художній текстиль, художні вироби з кераміки, дерева, скла, створюючи взаємодоповнюючі композиції, виконані різними техніками, та підкреслюючи функціональність їхнього призначення. І тоді кожний твір декоративно- прикладного мистецтва починає звучати повною мірою тільки в ансамблі з іншими предметами, які всі разом створюють інтер’єр.
Дерево в інтер’єрі вічне. Скрізь, у всіх реґіонах України, на величезному просторі художніх традицій від давнини аж до наших днів дерево було об’єктом уваги, суттєвою ланкою занять, спрямованих на задоволення життєво необхідних потреб. Дерево є носієм моральних традицій, що пов’язує життя людини з природою. Широкого розповсюдження набувають дерев’яні рами прямокутної, рідше овальної та круглої форми для вкладання дзеркал, ґравюр сакрального змісту, фотографій. При створенні сучасних інтер’єрів рами виконують практичну і декоративну роль. Тепер вони не тільки з дерева, а з поліуретану, гіпсу, металу. Їх застосовують як прикраси на стінах, ними оформляють різні предмети інтер’єру, змінюють їх зовнішній вигляд і колір.
Важливим елементом інтер’єру є меблі. З часом вони змінюють свої форми, орнаменти, функціональне призначення. Наприклад, лави зі спинками – сьогодення перетворило їх на м’які дивани. Поширюється мода виставляти на полиці мальовані миски, як окрасу житла. Поступово конструкція житла змінюється і трансформується в полички та шафки для зберігання посуду. Скриня – найважливіша типологічна група серед традиційних народних меблів. У сучасних інтер’єрах вона використовується як доповнення у вітальнях або спальнях, але у вигляді комода. Проте для створення інтер’єру з етномотивами, скриня – це необхідний атрибут.
Інтер’єр житла збагачує кераміка, як і інші види декоративного мистецтва, надаючи йому теплоту, спокій, затишність. У сьогоденні її використовують у вигляді настінних бра, торшерів, ваз, різноманітних статуеток, декоративних панно, іграшок, посуду для хатніх потреб. Настінна кераміка здатна візуально змінювати простір приміщення, звужуючи і збільшуючи його висоту чи навпаки, розширюючи і зменшуючи. Керамічна плитка у творенні сучасного стилю житла відіграє важливий акцент. Часто її вживають для оздоблення камінів, використовуючи етномотиви. Досить розповсюдженим є застосування в інтер’єрі керамічних тарелів.
Ковані речі у квартирі – запорука затишку. Художня металообробка має давню і цікаву історію. Метал може створювати різноманітні форми: прозорі і замкнені, прості і складні, композиційно завершені та хаотичні. Сучасність використовує метал у всіх його проявах: декоративні ковані решітки до камінів, перила й основи до сходів, каркаси до настільних ламп, ажурні торшери. Досить популярними стають меблі з кованою основою (дивани, фотелі, журнальні столики).
Зі зміною культурно- історичного процесу змінюються декорації, щось модифікується, а дещо назавжди залишається в історії.
Вигляд української хати, з одного боку, підкреслював естетичні смаки господаря, його характер, індивідуальність, а з другого – унікальність, неповторність того місця на землі, де побудований цей будинок. У традиціях хати відчувається прояв творчої наснаги народу, його досвіду, знань і художнього смаку. Але хата – це не лише архітектурний об’єкт, житло людини, а й історична категорія. У її зовнішньому вигляді, в організації всього внутрішнього простору відображуються численні народні традиції, символи, звичаї та обряди. Народне житло, його зовнішній вигляд і внутрішнє облаштування є цікавим не лише за формою, але і за внутрішнім змістом – кожна деталь інтер’єру, кожний предмет у ньому, крім свого практичного значення, має ще і свій мистецько- духовний образ. Тому для українця хата завжди була й оселею-батьківщиною, храмом-святинею, пам’яттю – матір’ю…
“Наше слово” №11, 13 березня 2011 року {moscomment}
