Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ 2010-07-15
Ватра – це ніщо інше, як вогнище, але дуже велике. Мета розпалення ватри – привернути пам’ять про людей, що відійшли від нас, згадати минуле, розбудити почуття спільноти, повернутися до традицій, а часом і покликати сусідів.
Саме сусіди – українці, поляки, кашуби, німці, – тобто жителі Битова й околиць, 2-4 липня в місцевості Удорп’є зустрілися на “Битівській ватрі”. Над місцевим озером, назви якого не знають, певно, лише найстарші лемки (так само, як і значення слова “ватра” не знають лише найстарші кашуби), “Битівська ватра” загорілася вже удвадцяте.
{mosimage}
– Битів тим великий і багатий, що тут проживає стільки представників нацменшин – і через це ми відомі не тільки в реґіоні, але й у всій Польщі. У майбутньому я би хотів, щоб саме на основі такої багатокультурності розвивалися ці терени, – зазначив віце-маршалок Поморського воєвідства Адам Лейк під час урочистого відкриття. Крім чиновників з управлінь воєвідського та повітового рівня, влади міста Битова, представників Генерального консульства України в Ґданську, голів та членів відділів ОУП з Поморського та Західнопоморського воєвідств, прибулих гостей, присутні були представники влади з Горохівського району в Україні, які 3 липня підписали договір про співпрацю зі староством міста Битова. – Для того, щоб “Ватра” відбувалася, потрібні організатори, – говорить один із керівників заходу Мирослав Гарасим. – Окрім фінансування різними установами, слід сказати, що захід був би неможливий без людей, які протягом багатьох років його проводять. Їх нагороджено дипломами. Цього року до організування приєдналися учні зі школи ім. Т. Шевченка в Білому Борі, які увесь тиждень облаштовували сцену й підготовлювали терен “Ватри”, – дякує М. Гарасим.
– Коли уперше люди з цього реґіону зустрілися біля вогнища? Це, певно, було 1982 р. Пізніше – невелика перерва, під час якої, здається, двічі відбувалися вогнища над Монджехівським озером. Однак від 90-х рр. “Ватра” вже організовується на приватній території над цим озером, над яким вона горить і до сьогодні, – пригадує один із перших організаторів заходу Михайло Капелюх. Він родом із Вислока, 1947 р. його переселили з Лемківщини до Битова, а сьогодні він проживає в Удорп’ї.
Хоча в різні роки змінювалася форма “Ватри” та кількість її учасників (сьогодні учасників менше, ніж десять років тому), проте, напевне, сьогодні цей захід є одним із найбільших і найвідоміших у місті.
– Українців у Польщі багато, тому важливо, що ви зустрічаєтеся, бо при нагоді популяризуєте не тільки себе й реґіон, але й Україну, – зазначив поморський воєвода Роман Забровський. Він слушно звертає увагу на популяризацію: якщо говорити про місцевий аґротуризм, то не в одній рекламі можна прочитати, що особливою принадою реґіону є саме “Ватра” – фестиваль української громади.
Елементами “Ватри” є спів, розповіді… і мовчання. Проте цього разу вже не до мовчання було: протягом трьох днів публіка могла подивитися танці у виконані “Верховинки” (танцювального ансамблю з Дрогобича) та білобірського “Вітрогону”, послухати співу аматорського ансамблю “Просвіта” з Горохівського району, хору “Верховина” з Дрогобича, пісень лемківської співачки Юлії Дошни та Оксани Терефенко зі Слупська. На забаву до світання ватрян також запрошували музичні ансамблі “Кадарка”, “Т4″,”Чорний мохер”, рок група “The Ukrainian Folk”, “Музики”, фольк роковий “ТугайБей”” та “Кораллі” (етнороковий гурт з ІваноФранківська). За український гастрономічний акцент “Ватри” відповідали козаки-кашовари, які почастували гостей приготовленим на вогнищі кулішем. Ватру завершив недільний концерт церковних пісень у виконанні хорів “Верховина” та “Журавлі”.
– Колись усе було організоване лише для нас: прийти, приїхати, зустрітися та поспівати, – говорить організатор Галина Гарасим. – Сьогодні це не тільки наша “Ватра”, бо усі спільно приїжджають на оgnisko, łegnisko, Lagerfeuer…
“Наше слово” №29, 18 липня 2010 року {moscomment}
